Майстерню крафтових виробів, що віднедавна працює у новому приміщенні у Коломиї на проспекті Лесі Українки, засновано лише кілька років тому, але вона вже має свою цікаву бізнесову й соціальну історію.

Цей проєкт я образно означив би як «два в одному». Адже працюють дві фірми малого підприємництва – «Жива олія», засновницею якої є уродженка Сімферополя Мавілє Матич, і «Чорний когут», яку створила киянка Олександра Клубань. Через війну в Україні жінки переїхали на Прикарпаття як внутрішньо переміщені особи, але кожна з них свого часу започаткувала власну справу, а також вони активно допомагають ЗСУ як волонтерки й благодійниці.

Мавілє Матич – представниця кримськотатарського народу. За спеціальністю вона – кухарка-кондитерка, працювала в різних містах України і за кордоном.

Але після 2014 року, коли почалася війна, разом з малолітньою донькою Фєрою вже не повернулася до Криму, а залишилася в Києві. Працювала кухаркою, згодом перекваліфікувалася на дієтолога, вивчала народну медицину й особливості харчування українців.

– На Прикарпаття переїхала за рік до повномасштабного вторгнення російських загарбників в Україну, – розповідає кримчанка. – Якийсь час ми жили у знайомих у Нижньому Березові на Косівщині, а в Коломиї я вже п’ять років, з них три працюю як підприємиця. Походжу з великої родини – росла без батьків, а у бабусі було одинадцятеро дітей, десятки внуків і чимало правнуків. Тож розумієте, що харчування у нас завжди було на першому місці – ми постійно мали гостей і щось готували, і це мені дуже подобалося. Тож у коломийській майстерні ми й виготовляємо крафтові вироби, й реалізуємо їх.

Свого часу, коли мій стан здоров’я погіршився, я перекваліфікувалася на дієтологиню. Адже добре розуміла, що, наприклад, олія – один із найкорисніших продуктів, який дає силу для життя. Тож я узялася досліджувати власний організм, щоб за допомогою правильного харчування знову стати молодою, красивою та здоровою.

– Коли Ви вперше самотужки вичавили олію?

– Перший ручний гідравлічний прес для холодного вичавлювання виготовив мені батько моєї дочки ще у Києві, тож саме у столиці я витиснула свою першу олію – з льону. В коломийській майстерні маємо й електричні преси. Проте крафтові екологічні вироби виготовляємо суто на ручному пресі, без поспіху і в невеликій кількості.

– Які види олії виготовляєте?

– Я роблю більш ніж 15 видів олій – з насіння соняшника, гарбуза, льону, розторопші, кмину, ріпака, конопель, маку тощо, а також із зерен волоських, лісових, кедрових горіхів. До речі, сировину закуповуємо у постачальників з гірських і екологічно чистих районів Прикарпаття, де немає відчутного промислового виробництва. Все залежить від замовлення та смаків покупців.

Назву «Жива олія» придумала сама. Організм людини – кожна його клітинка – потребує доброго і якісного будівельного матеріалу, який він далеко не завжди отримує зі щоденної звичної їжі, що її можна назвати радше «мертвою», ніж «живою». А насіння і є тим унікальним джерелом живих корисних елементів.

Ми не смажимо насіння перед вичавлюванням, а відбираємо найякісніше і провадимо тільки холодний віджим олії. Я прискіпливо стежу за всіма етапами виготовлення продукції і працюю з підприємцями, які підтримують екоземлеробство. Адже виготовляю олію не для смаження на ній, хоч і для цього вона годиться, а насамперед – для оздоровлення чи лікування людей. Така олія відповідно значно дорожча, ніж та, що годиться суто для смаження.

Кожна олія має багато поживних складників, але їхня якість і кількість залежить від виду насіння. Це дуже відповідально. Тож ціную чесність у підприємцях і намагаюся віднаходити відповідальних постачальників сировини з непромислових районів Прикарпаття. Обов’язково передивляюся все насіння, яке закуповуємо, і пробую на смак. Олії, які ми виготовляємо, повторюю-наголошую, способом холодного повільного вичавлювання на гідравлічному, а не шнековому пресі, дуже ніжні й мають короткий термін придатності. Якщо на сучасних шнекових машинах за годину виготовляють до ста літрів олії, то ми вручну на гідравлічному пресі – максимум пів літра.

Кожна олія має і свій колір, а насіння, залежно від твердості чи м’якості сортів, має і специфічний кількісний вихід готової продукції. Наприклад, з горіхових зерен та соняшникових насінин – до 40 відсотків від ваги сировини, а з гарбузових, лляних чи розторопші – лише до 20. Чим твердіші зерна, тим менший вихід олії.

– «Жива олія» існує вже не один рік. Чи дає вона прибутки?

– Скажу чесно – ще маю багато побутових фінансових «мінусів», тож наразі не відчуваю, що мій олійний бізнес дає прибутки. Але я не жалкую і не розчарована. Адже приїхала до Коломиї зовсім без грошей – з донькою і валізою. Тож започаткувала свою справу, образно кажучи, на трьох китах – потужному бажанні, набутих знаннях і ґрантових коштах. І нині не просто живу в Коломиї, а роблю те, що люблю. А ще захоплююся гірськими мандрами, спортом і пишу сучасні казки тощо.

– А як сусідите з «Чорним когутом»?

– Ця фірма виготовляє різні крафтові смаколики. Згідно з концепцією нашого задуму як спільного відкритого виробничого й торгового простору, ми з Олександрою працюємо в майстерні разом. Тут же й представляємо роботи коломийських митців пензля, провадимо різні майстер-класи для всіх охочих, дегустації продукції тощо…

О. Клубань – дружина коломиянина, воїна ЗСУ, а за фахом – сценаристка. Її родина переїхала сюди ще після Революції Гідності.

– Ми виготовляємо тільки крафтові вироби, тобто все, образно кажучи, по-домашньому, власноруч і у малій кількості, – каже вона, знайомлячи мене з виставковими вітринами з продукцією. – Робимо натуральні соуси з гострих перчиків, а також авторські соуси моєї рецептури з тропічних перчиків із фруктово-ягідними поєднаннями, з ананасами й папаєю, класичні соуси, маємо унікальні соуси індійські, але в українському виконанні. Виготовляємо аджику, приправи, варення з ягід, мариновану й квашену продукцію – помідори, перець, капусту. Дуже полюбляю експериментувати в цьому ділі. Наприклад, виготовили традиційну мексиканську приправу з копченого і висушеного перцю халапеньо, який, до речі, вирощуємо на Коломийщині. Реалізуємо також хліб «Живий» – на 70 відсотків з різного насіннєвого жмиху, що залишається після вичавлювання олії, який нам випікають на наше замовлення і який може придбати будь-хто.

– Пані Олександро, а коли вперше «закукурікав» Ваш «Чорний когут»?

– Рік тому я офіційно, як мовлять, вийшла в люди. А «Жива олія» існувала доти вже кілька років. Ми налагодили співпрацю з крафтового виробництва в одному просторі. Місцева влада нам допомагає і сприяє в його розвитку. Відділ культури Коломийської міської ради нас постійно запрошує до участі в різних ярмарках, завжди з нами на зв’язку відділ економіки. Нам у Коломиї раді. Цього року, наприклад, Мавілє виграла конкурс серед стендапів і відповідно одержала 100 тисяч гривень для розвитку бізнесу. Маємо в соціальних мережах спільноту крафтових виробників, де спілкуємося, радимося, ділимося актуальною інформацією…

Приміщення майстерні крафтових виробів у Коломиї, яке орендують підприємиці, невелике – дві кімнати. У більшій облаштували своєрідну виставкову світлицю, наповнивши простір скляними вітринами та стелажами з готовою крафтовою продукцією власного виробництва. Кожен охочий має змогу у відкритому просторі оглянути й ознайомитися з асортиментом і цінами.

В іншій, невеличкій, кімнаті стоїть кілька пресів для вичавлювання олії, інше обладнання, а також насіння. Я спробував і собі кілька разів натиснути на металеву ручку гідравлічного преса, й зізнаюся, що навіть для чоловічих рук це важкувато – потрібні чималі фізичні зусилля для такої роботи.

Таке враження, що крафтове виробництво – це творча казка: так вражає його «статечність» і праця без поспіху. А ще зазначу, що чистота у приміщенні – як в аптеці. Звернув увагу, що полотняні мішечки, в які засипають те чи інше насіння перед тим, як помістити його у прес під металеві кружечки у каучукових бочечках, не просто чисті, а сніжно-білі. Підприємиці не використовують поліетиленові мішки для пакування продукції, а лише паперові. Візитівки «Живої олії» та «Чорного когута» виготовили зі смаком – креативні і з цікавинкою.