У Будинку культури Долини відбулося свято слова – яскраве представлення нової книжки прикарпатської авторки із села Мала Тур’я Долинської територіальної громади Галини ЛИЦУР-ЩАДЕЙ – роману «Вдома чекає Марко», який побачив світ у видавництві «Книги ХХІ» у Чернівцях. Для розуміння художньої вартісності видання, на наш погляд, доречно знати, що до виходу книжки долучився знаний і яскравий у книжковому світі колектив: літредактор Олександр Бойченко, коректорка Людмила Лободзець, художниця Вероніка Драпак та макетувальниця Альона Олійник.

Роман Галини Лицур-Щадей ламає стереотипи, що про жінок найкраще можуть написати тільки чоловіки. На мій погляд, така думка хибна – ніхто, крім жінки, і суто за її бажанням, не здатний бодай привідкрити окрайчик її багатоликої многосутності. А жіночу непізнаність чоловіки здатні пізнати тільки до тієї межі чи глибини, яку для себе окреслила та чи інша жінка.

Письменниця Галина Лицур-Щадей не дебютантка у письменстві. Авторку книжки малої прози «Таке життя» (Львів, 2019) відзначено літературною премією імені Ірини Вільде (2021) та премією імені Олеся Гончара (2022).

В ексклюзивному коментарі для «Галичини» письменниця зазначила:

– Пригадуєте «Іде Марко, не журиться, прийшов, слава Богу, і ворота відчиняє, і молиться Богу...» У Тараса Шевченка – свій Марко, а у мене – свій. Але те, що це алюзія й відсилання до Кобзаря, збагнула вже пізніше – після завершення свого роману. Насправді я не обирала форму роману, а форма, образно кажучи, обрала мене. Почавши писати свій твір, не була свідома, що пишу саме роман. Моя перша книжка побачила світ 2019-го, і того ж року я почала працювати над своїм новим твором. Відтак деякі сторінки прочитала редакторка моєї першої книжки «Таке життя» Оксана Думанська і зазначила, що це початок роману. Але до останнього розділу я не вірила, що пишу роман, і не планувала його перебіг – все відбувалося, як у житті, і на основі не тільки свого, а й досвідів багатьох людей. Коли зрозуміла, що творю великоформатний текст, то вже мала що сказати читачам.

– А що Ви хотіли сказати своїм новим твором?

– Роман – це пошук себе. Мій літературний редактор Олександр Бойченко означив його «романом про жінок і для жінок...». Певна річ, так обмежувати я не стала б, бо твір здебільшого психологічний. У центрі – жінка й різні аспекти її життя, зокрема роздуми про кохання, дружбу, бажання бути щасливою і пошук самої себе... Звісно, у романі є й чоловіки. І якщо їм буде цікаво прочитати твір, то стане краще зрозумілою психологія жінок. Бо не все, що вони бачать на поверхні, насправді там є. Ми живемо у часі війни, і жоден літературний текст, на моє переконання, не може не торкнутися цих реалій. Після масштабного вторгнення російських загарбників в Україну я не могла ні писати, ні читати. Але долучалася до тих справ, зокрема й волонтерства, які й сьогодні потрібні ЗСУ. А роман я писала ще до вторгнення російських загарбників, коли воєнні дії мали трохи інший перебіг. У моєму романі є тема війни і її реалій. Та й не могла б я оминути цієї теми у своєму творі, бо і в реальному житті ніколи не оминала. Зрештою, текст – це і є життя.

– А чи вже відчули Ви нову якість свого письменства у цій книжці?

– Дуже важко себе оцінювати. І про таке я ніколи не думаю, а завжди намагаюся у письменстві все зробити якнайкраще, працювати на максимумі того, на що здатна. У роботі не розслабляюся, а постійно перебуваю у піковій точці. А як сприймуть твір читачі, покаже час. Моє життя не існує, образно кажучи, поза системою координат Божих заповідей…

Як літературний критик насамперед можу відзначити, що нова книжка Галини Лицур-Щадей «Вдома чекає Марко» – подія у літературному житті Прикарпаття і якісний взірець української прози. Читати роман – то велика насолода, бо його глибокий психологізм, несподіваність сюжету і авторський смак слова не втомлюють, а навпаки, інтригують процесом пізнання бодай тієї дещиці багатоликої многосутності жінки, яку авторка твору нам привідкрила.

Представлення роману Галини Лицур-Щадей «Вдома чекає Марко» у конференц-залі Будинку культури відбувалося у форматі панельної дискусії, в якій, окрім письменниці, взяли участь модераторка дійства журналістка і літераторка Роксолана Сьома з Києва, піар-менеджерка видавництва «Книги ХХІ» і літературний критик з Чернівців Марина Горбатюк та журналіст і письменник Іван Ярич з Долини. А відомий долинський художник Богдан Фреїв представив на огляд учасників презентації авторську експозицію ілюстрацій, або ж художнє прочитання роману Галини Лицур-Щадей.

Сторінки роману звучали у талановитому сценічному читанні Ганни Курус та її яскравій постановці етнографічних сцен, у хореографічній композиції «Ніжність» танцівниці Анастасії Маланчук (керівниця Анастасія Лопух).