Відзначення на державному рівні 100-річчя громадсько-політичної діячки, журналістки, співорганізатора Червоного Хреста УПА, жіночої мережі і юнацтва ОУН, Антибільшовицького Блоку Народів, засновниці КУН, народної депутатки України трьох скликань Ярослави СТЕЦЬКО (14.05.1920 – 12.03.2003), свідчить про розвиток історичної свідомості Українського народу та збереження національної пам’яті. Все своє свідоме життя вона боролась за Українську Національну Державу.

Вихована по-християнськи, в любові до Бога й України Слава Стецько – активна учасниця українського національно-визвольного руху як і Степан Бандера, Роман Шухевич, Ярослав Стецько, Степан Ленкавський та багато інших видатних постатей.

Слава Стецько була людиною високого інтелекту і душевної простоти, полум’яною патріоткою. Своєю вірою в Божу справедливість і вільне майбутнє України вона запалювала мільйони сердець. «Я ніколи не думала над тим, ким я буду в Українській державі, але свято вірила в майбутність українського народу, вірила, що він буде вільний, бо ж скільки мільйонів загинуло за його волю! Я вірила в Божу справедливість…», – з промови при проголошенні депутатської присяги 19 березня 1997 року.

У сторічний ювілей Слави Стецько пригадаймо деякі сторінки з її важкого життєвого шляху. В мене залишились тільки теплі спогади від знайомства і спілкувань з цією сильною особистістю.

Після референдуму про визначення українського народу на право проголосити незалежну державу Україну 1 грудня 1991 р., де одностайно народ визначився про проголошення Незалежної держави України, мільйони громадян звернули свої погляди на своїх героїв минулої політичної доби. Але основна маса їх була знищена в концтаборах і в боротьбі протистоянь, як у воєнні так і у наступні часи. Проте зголосилась включитися в боротьбу в час становлення Української держави голова проводу ОУН – Слава Стецько. Приїхавши в Україну зустрілась з політичним активом борців за незалежність на місці. Провела активні зустрічі з Левком Лук’яненком – головою республіканської партії, Мустафою Джемілєвим, Рафат Чубаровим – лідерами татарського політичного руху, Степаном Хмарою – лідером радикальної партії, тощо.

Революційний актив політиків прийняв Славу Стецько з глибокою повагою, як відомого борця, президента АБН (Антибільшовицького Блоку Народів), яка мала повагу в цілому світі. Проте висунути її депутатом Верховної Ради було неможливо, так як тодішній виборчий закон (ще радянський) вимагав громадянства України і терміну проживання в Україні не менше 5 років.

Хоча за всі роки проживання Слави Стецько за кордоном не приймала жодного чужого громадянства будь-якої держави. Та це не забезпечило їй права громадянства України. В цей час Ярослава Стецько взялась за створення Партії КУН (Конгрес українських націоналістів) в Україні.

У Надвірнянському виборчому окрузі №201 на місце вибувшого депутата Верховної Ради Костицького Михайла на роботу в конституційному суді, націоналістичний актив запропонував висунути Ярославу Стецько (02.03.1997 р.), де вона набрала більше 80% голосів.

У виборчому штабі працював голова КУН Надвірнянського району Микола Андрейчук, який активно включився тоді в роботу і у виборах 1998 р. «За» Ярославу Стецько в окрузі №89, де було зареєстровано 138752 виборця, проголосувало 137902 і Ярослава Стецько здобула 77727, що становило більше 55%.

Працюючи у Верховній Раді України Ярослава Стецько часто давала інтерв’ю місцевим ЗМІ. Скажімо, свого часу в газеті «Народна Воля» виклала такі тези:

Ці питання, які порушувала Ярослава Стецько минулими роками, досі важливі й на часі.

В 1996 р., будучи головою міста Івано-Франківська, я домовився з міським головою Дніпропетровська про співпрацю із Славою Стецько. Там відбулася зустріч з депутатським корпусом Дніпропетровська і громадськістю міста, а також прямий телеефір. Ця зустріч викликала велике піднесення в Дніпрі, після чого ми поїхали на зустріч в Кривий Ріг, де мали зустріч з патріотичною громадськістю краю. Дана поїздка допомогла заснувати КУН в Січеславі (козацька назва Дніпра), де засвітились в активній роботі молоді патріоти, такі як Дмитро Куделя, Павло Хобот, Андрій Денисенко та інші. Пані Ярослава повернулася з великим піднесенням від успіху впровадження державницької націоналістичної ідеї на комунізованому південному сході України. На сьогодні відомо, що Дмитра Куделю вбили за завданням тих сил, які не допускають існування Української держави.

Пригадую, як 14 травня 1996 року в Яремчі ми відзначали день народження Ярослави Стецько. І яке було моє здивування, коли вона зауважила, що вперше в житті відзначає свій день народження. Тільки тоді я збагнув, яке важке і безрадісне було життя наших патріотів в еміграції. Ми вручили їй великий букет бузку, оскільки це були її найулюбленіші квіти. В час святкування Ярослава згадала про свого чоловіка, друга і провідника Ярослава Стецька, котрий за день до кончини виявив непереборне бажання випити хоча б горнятко холодної криничної води з Карпат.

З відстані часу мушу зазначити, що ставши депутатом Верховної Ради, Я. Стецько, як найстарший депутат приводила до присяги весь депутатський корпус згідно чинного законодавства. Тож яку озлобленість і лють викликала у комуністичної більшості ця традиційна місія.

Тому вони шукали серед своєї комуністичної більшості в наступну каденцію когось старшого за Ярославу Стецько.

Слід зазначити, що не було пані Славі тут в Україні легше, ніж в еміграції. Московські спецслужби відпрацьовували цькування нашої героїні через запроданців, яких знаходили і в наших лавах. Далися взнаки совєтські ідеологічні провокації КГБ-ФСБ, ті вигадані історії їй підірвали здоров’я. І на кінець 2002 року серце провідника і патріота не витримало. Через інфаркт змушена була поїхати за кордон у Німеччину на лікування і 12 березня 2003 р. там відійшла у вічність.

Слава Стецько є символом служіння Богу та Україні і добрим прикладом для наслідування. Хай не згасає віра в майбутнє України.