Тих медиків, які свою працю пов’язали з паліативною допомогою – наданням послуг людям з важкими невиліковними захворюваннями та обмеженими прогнозами на життя, я без перебільшення і з повагою називаю земними янголами. І у своїй повазі не роблю різниці між медичними працівниками стаціонарної паліативної допомоги і паліативної допомоги мобільної. Вони – і санітарки, і медсестри, і лікарі, і капелани, і психологи – справжні доктори милосердя. Я переконаний, що люди без чуйного серця у грудях у таких медичних структурах просто не працюють, а якщо й працюють, то недовго.

Звісно, враження пацієнтів від роботи нововідкритого паліативного відділення у Лисецькій лікарні ще попереду, але є надія, що там надаватимуть паліативні послуги належної якості і хворі називатимуть медпрацівників відділення не інакше, як земними янголами. До речі, паліативна допомога, – можливо хто й не знає, – це вид медичної допомоги, мета якої поліпшити якість життя як пацієнтів, полегшивши симптоми захворювання і їх страждання, так і їхніх сімей, рідних та близьких. У світовій практиці в тому зв’язку йдеться головно про такі захворювання: злоякісні утворення, хронічна серцева недостатність, хронічні обструктивні захворювання легень, хвороби нирок, діабет, хвороби Альцгеймера та Паркінсона. Паліативні медпослуги надають одночасно чи паралельно з радикальною терапією спеціально підготовлені фахівці.

Недавно відкрите у КНП «Лисецька лікарня Лисецької селищної ради Івано-Франківського району Івано-Франківської області» паліативне відділення розраховане на тридцять трьох хворих, в якому медичні послуги надаватимуть майже два десятка медпрацівників. НСЗУ відкрила для лікарні пакети послуг «Стаціонарна паліативна медична допомога» та «Мобільна паліативна медична допомога». На капітальний ремонт та облаштування лікарняних приміщень витратили кошти з різних фінансових джерел – бюджету територіальної громади, благодійних фондів, громадських організацій, проєктів, ґрантів, меценатів тощо.

– У березні мине рік, відколи я працюю на цій посаді. Ситуація з фінансами у лікувальному закладі навесні 2022-го була майже безвихідною – вісімдесят медпрацівників могли бути звільнені. Я зрозумів, що як менеджер зобов’язаний знайти способи, як заробити кошти для лікарні, щоб запобігти звільненню і щоб усі двісті тридцять медпрацівників зберегли свої робочі місця. Філософія медицини нині така, що нам НСЗУ платить за кожного пацієнта, а не загалом, тобто ми на себе заробляємо гроші як комунальне некомерційне підприємство, а не, образно кажучи, з’їдаємо державні кошти.

Отож задум відкрити паліативне відділення у лікарні народився ще влітку минулого року, коли голова територіальної громади Анатолій Лущак мені повідомив, що медичний заклад має уже сім мільйонів гривень боргу, який до кінця року міг зрости до 12 млн. Потрібно було невідкладно робити якість радикальні конструктивні кроки, щоб наповнити бюджет лікарні. І одним із таких кроків було надання пакетів нових послуг, зокрема стаціонарної й мобільної паліативної допомоги. Але для цього наш медзаклад був зобов’язаний виконати низку вимог НСЗУ. Там, де тепер відкрито капітально відремонтоване і сучасне паліативне відділення, ще донедавна були приміщення колишньої старої поліклініки з нульовою вартістю – під знесення. То була просто розвалюха. Коли до мене звернулася волонтерка й повідомила, що везуть людей, евакуйованих із зони активних бойових дій, і запитала, чи ми готові їх прийняти, то попри всі наші лікарняні проблеми голова Лисецької селищної ради територіальної громади Анатолій Лущак сказав однозначно: «Вони люди, і ми їх по-людськи приймемо…». Тож понад п’ятдесят осіб наша лікарня прийняла у перші ж дні. Але тоді в нас не було ще паліативного відділення, тож людей ми розподілили по інших відділеннях лікарні – де могли і де були місця. А згодом волонтери проявили ініціативу і запропонували нам ґарантовану фінансову допомогу в капітальному ремонті колишніх приміщень поліклініки з метою її реконструкції й відкриття там паліативного відділення. Ми почали співпрацювати з благодійними фондами «Наш сокіл» та «Восток SOS», які фінансово нам допомогли у будівництві, а ще виділили кошти з бюджету селищної ради для реконструкції даху, прокладення комунікацій і т. ін. Івано-Франківська ОВА й зокрема її департамент охорони здоров’я посприяли у забезпеченні відділення меблями й т. ін. Чимало робіт виконали благодійники, які навіть захотіли, щоб їх не згадували. Загалом обсяги виконаних робіт сягають, може, й понад шість мільйонів гривень.

…Будівля нововідкритого відділення паліативної допомоги притягує увагу ще здалеку – щонайперше теплими сонячними фарбами. Як на мене, це також дуже важливо у контексті сучасних реалій. А після відвідин нововідкритого лікарняного підрозділу ми переконалися, що й медперсонал у ньому, образно кажучи, також сонячний – з великими і теплими серцями милосердя.

Очолює відділення Ірина Солдатова – лікарка-фізіотерапевтка, яка ще інтерном прийшла на роботу у Лисецьку лікарню після закінчення Івано-Франківського національного медичного університету і вже п’ятнадцять років працює у лікувальному закладі. У вікно кабінету цієї сміливої й духовно сильної лікарки дивиться церковка-каплиця, де живе Бог і оберігає всіх тих медиків, у серцях яких – заповіді Червоного Хреста.

– Відділення паліативної допомоги офіційно відкрите недавно, але фактично функціонує вже місяць, – розповідає Ірина СОЛДАТОВА. – Очікуємо від НСЗУ підписання для нас пакетів на надання медичних послуг «Паліативна стаціонарна допомога» і «Паліативна мобільна допомога». Маємо підтвердження, що й матимемо їх. Паліативне відділення, розраховане на тридцять три ліжка, вже заповнено. Всі хворі – внутрішньо переміщені особи. Увесь комплекс послуг надаємо їм безкоштовно – лікування основних симптомів захворювання, ефективне знеболення, інструментальні і лабораторні обстеження, консультації спеціалістів тощо. Просто потрібне направлення від сімейного чи лікуючого лікаря. А в домівках навчаємо родичів, як доглядати за паліативними недужими. Також одночасно проводимо реабілітацію хворих.

– Ірино Тарасівно, а який фінансовий ресурс цього року передбачила НСЗУ для надання послуг одному паліативному хворому?

– Якщо хворий перебуває у стаціонарі, то 19 141 грн, а для мобільної паліативної допомоги – орієнтовно 10 – 11 тис. Але щоб був такий фінансовий ресурс для мобільної паліативної допомоги, потрібно, скажімо, впродовж місяця здійснювати одинадцять виїздів до паліативних хворих. Також враховують і всі консультації хворих у телефонному режимі тощо. Але все має бути чітко зафіксовано в комп’ютері. Бо якщо буде менше, не зарахують.

– Скільки медпрацівників сьогодні у відділенні?

– Загалом – 18. Разом зі мною – троє лікарів, з яких двоє працюють на пів ставки. До речі, навчальні курси з надання послуг паліативної допомоги пройшли четверо лікарів, але наразі ми справляємося троє. Працює у відділенні семеро медичних сестер, а також восьмеро санітарок, тобто молодших медсестер. Щоночі у відділенні чергують дві санітарки й медсестра. Працюють у нашій команді сестра-господиня і дві сестри-роздавальниці. Також надають послуги у нашому відділенні психолог із реабілітаційного відділення та капелан лікарні.

Перебувати в нашому відділенні мають право щонайперше пацієнти, за якими нема кому доглядати, а також хворі з важкими невиліковними захворюваннями на термінальних стадіях, з прогресуючою динамікою онкозахворюваннями й т. ін. Ми не лікуємо таких хворих, а поліпшуємо якість їхнього життя чи полегшуємо, образно кажучи, їхні останні земні кроки.

– Чи належне побутове облаштування відділення, яке очолюєте?

– У нашому відділенні є дев’ять палат, і кожна з них забезпечена функціональними ліжками, які спеціально обладнані максимально зручними тумбочками-підносами на колесах. Вони призначені не лише для зберігання речей хворого, а й служать як столики-підноси для харчування. У кожній палаті також обов’язково є шафа. Розумієте, наші пацієнти особливі. У кожного з них є по одній, а то й по кілька сумок, якими хворі дуже дорожать. Адже у цих сумках – все, що ті люди мають, їхнє минуле життя. Хворі постійно ті дорогі для них пожитки перекладають, щодня торкаються тих речей і бережуть надзвичайно.

Один незрячий чоловік, наприклад, щоразу одягає свої туфлі і навіть намагається в них лежати чи спати, а інший не відпускає з руки свій пакет, намотавши його на зап’ястя. Є жінка, на чиїй барсетці з документами, коли її привезли до нас, було написано «В руки не давати!». Інакше оту барсетку вже не можна було б при потребі забрати… Були й такі, що в перші дні перебування у відділенні падали ниць на підлогу, а ті, що могли, ховалися під ліжка, зачувши гудіння літака. Звісно, ми більше спілкуємося з такими людьми і все обговорюємо з ними, щоб вони позбулися своїх страхів.

Хворі кожної палати можуть користуватися телевізорами й інтернетом.

Маємо дві палати на п’ять ліжок, чотири – на чотири, одну на три ліжка і решта – по два. У відділенні є також приміщення їдальні з великим телевізором, зручними диванами і кухонними меблями, мультиварками, холодильником, мікрохвильовою піччю, де хворі, які самотужки пересуваються, можуть харчуватися, а тим, хто постійно лежить, подають у палати. Харчування передбачено, як і для інших пацієнтів лікарні. Плануємо у приміщенні їдальні облаштувати якийсь духовний куток.

– Чи свідомі Ви і Ваша команда, що паліативне відділення – одне з найбільш соціально значущих і найважчих з-поміж інших?

– Спочатку було дуже важко. Ми думали, що після двох чи трьох тижнів роботи наші працівники почнуть звільнятися. Але не пішов жоден. Не кожен може психологічно витримати такі навантаження, дехто гидує такими пацієнтами, а хтось фізично не може дати собі ради з паліативними хворими. Тим часом таких людей потрібно бавити, спілкуватися з ними, часто навідуватися до них тощо. Бо вони як діти, а ще здебільшого мають психічні відхилення, різні прояви забудькуватості тощо.

– Ви вірите в Бога?

– Так, дуже вірю.

…Я намагався спілкуватися з пацієнтами паліативного відділення. Вони часто дивилися на мене величезними блискучими від радості очищами, але не могли промовити бодай якісь зрозумілі слова. Бо ті люди свого часу бачили зблизька війну. І вона залишила на кожному з них, крім паліативних проблем зі здоров’ям, ще й інші свої гіркі сліди.