Під звуки старовинного українського романсу «Не питай, не скажу, не питай…» представники творчої інтелігенції обласного центру Прикарпаття вшанували пам’ять двох непересічних українок, лікарів за фахом та мисткинь за покликом серця – Ірину СВЙОНТЕК і Тетяну ФІГОЛЬ. Ці жінки залишили нашим сучасникам і прийдешнім поколінням українців мистецькі скарби, які збирали протягом усього свого життя.
Сталося так, що напередодні заходу, організованого Навчально-методичним центром культури і туризму Прикарпаття (директор Світлана Панько) та міською «Просвітою» (голова Марія Гуцол), діяльними членкинями якої були І. Свйонтек і Т. Фіголь, авторові цих рядків зателефонував і запросив на вечір пам’яті його рухівський побратим Марко Путько, батьки котрого – Антін і Ярослава, активні учасники національно-демократичного відродження наприкінці 80-х – на початку 90-х років минулого століття на Прикарпатті, за життя приятелювали з Іриною й Тетяною.
Саме від пана Марка я довідався, що вони походили з інтелігентних українських галицьких родин. Скажімо, Владислава Свйонтека, батька Ірини, поляка за національністю, знали як талановитого архітектора й художника. А її мама Софія, котра народилась у станиславівському передмісті Княгинині й походила з родини Винничуків і Когутяків, була, як тоді велося в інтелігентних родинах, доброю господинею, всю себе віддавала своїм дітям. Вона прищепила дочці любов до всього українського – вишиванки, пісні та історії.
Після закінчення тодішнього Станіславського медичного інституту І. Свйонтек працювала декілька років лікарем у Бурштині, а потім повернулася до рідного міста й викладала в медичному училищі хірургію. А на початку 70-х років, як пригадували на вечорі ті, хто добре знав Ірину, вона раптом захопилася вишиванням та етнографічним вивченням і дослідженням цього мистецького феномену нашого народу, в якому теж проявився його духовний генетичний код. За майже пів століття жінка власноруч відтворила близько тисячі візерунків усіх етнографічних районів нашого краю і зафіксувала їх для прийдешніх поколінь у семи альбомах зразків вишивок, які видала за життя.
У цій царині мистецтва, за твердженнями фахівців, узагалі не проводили таких досліджень у вітчизняних науково-дослідних інститутах етнографії. Як слушно зауважив на вечорі добрий приятель Ірини – голова обласного осередку Національної спілки майстрів народного мистецтва України Василь Корпанюк, «пані Ірина з фотоапаратом у руках не оминала жодного храмового свята на Гуцульщині, Опіллі, Покутті та Бойківщині – фіксувала для майбутнього наші унікальні вишивки, а тому її загальноукраїнський простір у мистецтві вишивання посідає особливе місце». Власне, учасники дійства мали й нагоду ознайомитися з результатом подвижницької і безкорисливої праці закоханої в мистецтво вишивання жінки – чудово оформленими альбомами «Гуцульські вишивки Карпат» і «Покутські вишивки Прикарпаття».
Присутні згадували добрим словом і Тетяну Фіголь, лікаря-педіатра й колекціонерку українських галицьких старожитностей. Вона разом з І. Свйонтек повертала нам ці безцінні скарби українства, що теж сприяло пробудженню національної свідомості серед жителів нашого краю.
Т. Фіголь залишила пам’ять про себе не лише як медик, а й як мудра і освічена громадська діячка, котра довгі роки входила до складу правління Івано-Франківської міської «Просвіти». Вона була лауреатом обласної премії ім. Марійки Підгірянки, нагороджена медаллю ВУТ «Просвіта» ім. Т. Шевченка «Будівничий України».
Пані Тетяна протягом життя колекціонувала, зокрема, і старовинні вишивки, проводила просвітницькі заходи й популяризувала культурні надбання рідного краю. Бойкиня, дочка вчителя із с. Підбережжя неподалік Болехова, вона з юних літ полюбила вишивання й писанкарство. Кожному своєму внукові подарувала власноруч вишиті рушник та сорочку. А ще ця закохана в Україну й українство жінка була вірною подругою і помічницею свого чоловіка Михайла Фіголя, відомого в нашому краї й далеко за його межами художника та науковця, уродженця Крилоса, на території якого розташовувався княжий Галич.
Варто наголосити, що зусиллями як цих двох талановитих жінок, так і багатьох їхніх попередниць і попередників – вихідців із галицької української інтелігенції, і сформувалася з бездержавних та упосліджених галицьких русинів нація, оперта на невмирущі традиції княжої доби, спроможна творити власну історію й державність.
