Нині для всіх гідних громадян України головною проблемою, найбільшим болем є війна з російськими загарбниками. На цьому тлі всі інші лиха й клопоти видаються мізерними. Та все ж і вони – реалії нашого сьогодення й можуть навіть слугувати певними знаками життя…
Будьте милосердні… хоч на кілька днів
Особа з інвалідністю – діагнозом ДЦП – Любов Ярославівна Олексюк молить всіх людей про небайдужість. 53-річна жінка живе в Івано-Франківському геріатричному пансіонаті на вулиці Медичній, 4 (село Чукалівка). Й у своєму листі до редакції пише, що шукає жінку, яка мала б свій дім – у селі чи місті або квартиру й могла б хоч інколи, бодай на вихідні, забирати її до себе додому та опікуватися нею.
«Люди, благаю, відгукніться хто-небудь. Я сирота й особа з інвалідністю з дитинства, а всі мої рідні вже повмирали. Змилосердьтеся наді мною... Хоч у часі Різдва на кілька днів візьміть мене до своєї оселі. Номер мого телефона для спілкування: 096-320-453-4».
Ми відгукнулися на благання жінки, бо прочитали у серці тієї убогої й хворої благальниці «лист Господній» із закликом до милосердя. А з телефонної розмови з Любов`ю Ярославівною довідалися також, що вона уродженка села Загвіздя на Тисмениччині (нині Загвіздянська територіальна громада) і має далеких, але, як пояснила, дуже зайнятих родичів на Коломийщині.
Жінка жодним словом не нарікає на умови життя у геріатричному пансіонаті. Але після того, як одна чуйна прикарпатська родина час від часу забирала її на кілька днів до себе, вона дуже сумує за домашніми умовами, спілкуванням, прогулянками й дружньою увагою людей – за милосердям і зміною умов хоч на кілька днів. Відгукніться на її прохання, хто має змогу виконати його.
Катання на виживання
Під час боротьби з російськими загарбниками ми зазвичай намагаємося стримувати свої емоції, щоб не зламатися й не затвердіти серцями, і не нарікаємо на незручності, адже нема більших незручностей, ніж війна. Але проблему, яку у своєму листі порушив житель Брошнева-Осади Дмитро Сікора, не могли оминути. Власне, ми свого часу, зокрема ще до 2014 року, висвітлювали її на шпальтах нашого часопису. Та відтоді в житті пана Дмитра нічого не змінилося на краще...
«Кінець листопада на Прикарпатті – це вже час і похолодання, і морозів, – пише Дмитро Іванович, – а Івано-Франківська дирекція залізничних перевезень на приміському маршруті Івано-Франківськ – Стрий (6423, 6424) та Стрий – Івано-Франківськ (6425, 6426) створила для пасажирів нестерпні умови: такі собі, образно кажучи, катання на виживання. По три з половиною години людям доводиться теліпатися в холодних і задрипаних вагонах чи не понад півстолітньої давності з Івано-Франківська до Стрия. Обігріву салонів нема, вікна «сифонять» з усіх шпарин, днища у салонах льодяні й цураві – в деяких місцях крізь них навіть прозирає колія, вагони аж «танцюють» під ногами від старості, сморід від туалету вибиває сльози й проникає в одяг, а вечірньої пори в салонах темно, як у норах. Лише подекуди ледь жевріють втомлені жарівки. Люди рятуються хто як може: хтось коциком обгортається, возить з собою підстилку під спину або зігрівається тупцюванням, а дехто навіть на пів дорозі, не витримуючи холоду, у Калуші на автостанції пересідає в рейсовий автобус».
Ми дослідили проблему, описану в листі Д. Сікори, і на 24 листопада 2023 констатуємо, що факти, викладені автором, цілковито підтвердилися. Але ще слід засвідчити, що у згаданих дизель-потягах є загроза не лишень здоров’ю, а й життю людей. Адже йдеться саме про той маршрут, який форсмажорні трапунки роками не оминають: то не заводиться дизельний локомотив, то задимлюється моторний вагон... На що можна сподіватися у часі виникнення небезпечної ситуації, якщо, наприклад, пневматичні двері в одному з двох вагонів або не зачиняються, або зав’язані дротом, а відповідний напис на них застерігає пасажирів від спроб відчинити їх. А двері в салон вагона можуть бути так розґовдані, що часто перекошуються й їх нерідко заклинює.
На початку цього року Івано-Франківська дирекція залізничних перевезень вже виправляла ситуацію з «холодним сервісом», але тільки після звернень пасажирів на «гарячу лінію» «Укрзалізниці». Тоді відповідальні структури знайшли не лише плацкартні, а й купейні вагони для пасажирських перевезень на тих маршрутах... Але невдовзі все повернулося на круги своя.
Часом мене аж викручує, коли на тлі такого очевидного знущання над прикарпатськими споживачами колійових послуг «Укрзалізниця» хизується модерними й дорогими міжнародними чи внутрішніми сіті-експресами. Переконаний: хто не може навести лад у власнім домі й не любить його пожильців, той не сміє вертіти хвостом перед сусідами.
