Нині для українців нема найбільшої проблеми і нестерпнішого болю, ніж війна та її щоденні жахіття. Та наші читачі, обтяжені тягарем емоцій і переживань через те лихо, все ж звертаються до редакції і з інших питань. Одне з них стосується працівників комунальної сфери, яких, на моє переконання, можна цілком означити незламними бійцями трудового фронту України. Згадаймо, що й панічними часами ковідної пандемії, і десять років тому після нападу російських загарбників, а в часі повномасштабного вторгнення московії – й поготів, комунальники працювали й працюють на межі витривалості, виконують свої обов’язки, часто ризикуючи життям. Недарма ж не чиновникам-управлінцям – звісно, не применшую й їхньої ролі під час війни, – а саме: працівникам комунальної сфери «Укрпошта» присвятила блок марок «Воїни світла. Воїни добра»…

На мій погляд, у війну дуже важливо, попри нагальність турбот про ЗСУ, не втрачати громадської пильності: у тилу контролювати кожен порух влади й намагатися жити так, щоб наша хата була не скраю, а першою у розв’язанні наболілих проблем громад. Звісно, у невеликих сільських громадах бути небайдужими не на словах, а на ділі надзвичайно складно, бо там надто чутливі стосунки між людьми й органами самоврядування. Ось чому ті факти, які житель Брошнева-Осади і громадський активіст Василь Твардовський у листі до редакції публічно засвідчує, б’ючи на сполох, слід сприймати як вияв його громадянської позиції і як думку тієї частини громади, котра через конфлікт інтересів ще не насмілюється прилюдно відстоювати свою точку зору...

Автор листа стверджує, що керівники Брошнів-Осадської селищної ради територіальної громади у своїй роботі керуються подвійними стандартами: скажімо, справно нараховують собі і своїм підлеглим надбавки й премії, тоді як працівники підпорядкованого раді комунального підприємства постійно перебувають, образно кажучи, на узбіччі керівної уваги – не перший рік одержують зарплати із затримкою у два-три місяці.

«Я постійний читач «Галичини», – йдеться в листі пана Василя, – газета мені подобається, тому що цікаво, об’єктивно й оперативно висвітлює українські реалії. Тож волів би порушити на її сторінках таку проблему.

Річ у тім, що в нашому селищі працює комунальне підприємство «ЖЕК», яке надає жителям послуги з водопостачання, водовідведення, впорядкування території, вивезення та захоронення твердих побутових відходів. Очолює комунгосп директор Олег Петрушка. Я майже щодня зустрічаюся з комунальниками, цікавлюся їхніми справами й переймаюся проблемами. Адже на цьому підприємстві аж до виходу на пенсію я пропрацював 15 років. І мені дуже прикро чути з уст його працівників, що їхня адміністрація вже не вперше по два чи три місяці затримує заробітну платню колективу. Наприклад, на час написання цього листа людям боргували зарплату за листопад і грудень 2023 року (тепер за грудень і січень 2024-го. – Авт.). Але ж частина 5 статті 97 Кодексу законів про працю в Україні передбачає, що виплата заробітку «здійснюється в першочерговому порядку. Всі інші платежі здійснюються роботодавцем після виконання зобов’язань щодо оплати праці». Та рядові працівники КП «ЖЕК» про це розмовляють, озираючись довкола й пошепки: бояться, щоб хтось із керівництва, бува, їх не почув. Адже за будь-яку поширену ними правдиву інформацію про часті проблеми з виплатою заробітку в КП, пояснюють співрозмовники, їх можуть звільнити з роботи. Тож працівники «ЖЕК», не бажаючи називати свої імена та прізвища, стверджують, що головний бухгалтер на підприємстві, порушуючи законодавчі вимоги, спочатку робить податкові відрахування, а відтак людям пояснює, що грошей на зарплати не вистачає. А ще комунальники повідомили, що 2022 року селищна рада виділила для їх підприємства 5 млн грн, але невідомо, для чого. Бо люди як не отримували вчасно зарплат, так і досі не отримують. Працівники кажуть, що їм відомо, ніби під час війни за невиплату заробітку директор КП «ЖЕК» мав би бути притягнутий не лише до адміністративної, а й кримінальної відповідальності...

Коли чую такі розмови, то стає на душі гірко й боляче. Адже саме комунальники своєю щоденною працею дбають про красу й охайність нашого селища. Ось чому більше мовчати не можу і прошу редакцію втрутитися в ситуацію та провести журналістське розслідування щодо порушення прав працівників адміністрацією КП «ЖЕК» – систематичний переступ статті 24 Закону України «Про оплату праці».

Зрозуміло й логічно, що коментарі керівника КП «ЖЕК», до котрого ми звернулися з цим листом за роз’ясненнями, слід сприймати, як віддзеркалення позиції керівництва селищної ради, адже, по-перше, вона є засновником підприємства, а профільний заступник голови курує комунальну сферу в ТГ. Зрештою, по-друге, сам О. Петрушка ще до початку нашої розмови повідомив, що має попередньо порадитися з керівництвом селища…

Народна мудрість вчить, що пана видно по халявах, тобто людина розкривається в її діяннях. Це я про те, що територію КП «ЖЕК» у Брошневі-Осаді попередні керівники селища (ще до нинішнього) вже так розпродали, що вона схожа на якийсь земельний окраєць незрозумілих параметрів, де через нагромадження старезного брухту комунальному транспорту тісно. Досить кинути оком довкруж, щоб переконатися: роками не було належного ґазди у комунгоспі, та й сьогодні руки новопризначеного з 16 серпня 2022 року керівника ще не дійшли до наведення елементарного ладу на комунальному обійсті. Бо, очевидно, у КП «ЖЕК» є чимало інших невідкладних для розв’язання проблем. Адже левова частка їх, на переконання його директора, пов’язана з недолугим керуванням попередників.

– Я був шокований від побаченого на підприємстві, коли почав виконувати свої обов’язки, – зізнався Олег ПЕТРУШКА. – Вся техніка перебувала у напівробочому стані: технічне обслуговування автомобілів не проводили, страховок на них не було, а приміром, один із тракторів від тривалого стояння навіть було вріс у землю...

Якщо нині ми маємо заборгованість до півтора місяця, то у всіх платежах у серпні 2022-го вона сягала не менше трьох місяців. Якщо б півтора року тому ми всі наявні кошти спрямували на погашення заборгованості із виплати заробітку, то наше підприємство не мало б ресурсу надалі провадити господарську діяльність. Навіть штатних працівників бракувало. А вся документація кудись зникла – комп’ютери почистили до 2020 року...

У приміщеннях на території підприємства провалювалися дахи. Угоди з підприємствами й населенням укладали всупереч чинним нормам. Але ми вислуховували й вислуховуємо людей. Звісно, за півтора року важко перевернути світ. Але ми стараємося й навіть потроху перевертаємо. І насамперед розраховуємося зі своїми працівниками, й лише відтак робимо інші проплати. Наше підприємство з 12 жовтня 2023-го перебуває в переліку об’єктів критичної інфраструктури.

– У листі до редакції йдеться про 5 млн грн, які 2022 року селищна рада нібито виділила з бюджету громади для потреб КП «ЖЕК»...

– Я на підприємстві з кінця 2022-го, але про ті мільйони й не чув...

– А скільки, на Вашу думку, треба років, щоб керівництво селища усвідомило, що час брати відповідальність на себе, а не щоразу кивати на попередників?

– Стан комунгоспу – то не тільки відповідальність селищної ради. Так, вона не може бути осторонь як засновник, але й «ЖЕК» має давати собі раду. Коли я взявся до виконання своїх обов’язків, то місцеві підприємства боргували нам за надані їм послуги до 900 тис. грн, а населення – 470 тис. Через війну люди нам уже боргують тепер близько 800 тис. грн, а юридичні особи – ще понад 400 тисяч. До речі, плату за надані послуги наші попередники нараховували тільки трьом підприємствам: «Кроно», ЦБМ «Осмолода» і «ПАМІБРО». Але й ті платили з порушеннями. Є ж підписи відповідальних осіб. Чому договори були укладено вибірково, тобто лише з цими підприємствами? А з рештою?

Але ж це кошти «ЖЕК». До заборгованості юридичних осіб можна додати ще не менше 300 тис. грн. При селищній раді вже створено комісію, яка перевірятиме підприємства й населення на правильність каналізаційних скидів. Так, чимало договорів з підприємцями про надання тих чи інших послуг є, але їх складено з порушеннями і неправомірно, тож і нарахування проводили неправильно. Заборгованість виникала ще й тому, що у нас тарифи на водопостачання були найнижчі в Україні. Але їх повинні переглядати щопівроку, а не власноруч заганяти підприємство у борги. Ми з березня запроваджуємо нові тарифи, економічно обґрунтовані.

– Чи вистачає Вам, Олегу Ярославовичу, оптимізму у роботі?

– Так, оптимізм є і є гарантії від керівництва селищної ради. У тому, що ми дістали такий спадок, можна докоряти хіба що за неналежний контроль за діяльністю комунгоспу. Та коли я прийшов на роботу, то у КП «ЖЕК» навіть юриста не було. Ми вже розіслали листи всім керівникам підприємств. Деякі вже з розумінням відгукнулися. А з іншими, як, наприклад, з «Кроно», листування триває вже не менш як рік. Є великі претензії до нас за нібито неправильні нарахування. Тож без суду не обійтися. Але ж така ситуація, перепрошую, не виникла 2022 року. І з кожної сторони хтось угоду підписував.

– Скільки потрібно часу, щоб, образно кажучи, вийти на рівне у цій ситуації?

– Я належно вивчив стан справ на підприємстві. Розумію, що без допомоги селищної ради не обійтися. Тож до кінця цього року все повинно стати на свої місця. А із зарплатою працівникам, думаю, ще швидше – через місяць чи два. Маємо запевнення в тому від голови селищної ради. А також я бачу, що ресурс програм підтримки у півтора чи два рази більший, ніж попередніми роками. І маємо сталу тенденцію до збільшення надходжень нашого підприємства і водночас повертаємо борги.

У КП «ЖЕК» дуже багато обов’язків. Але не забуваємо і про комунальне ґаздівство. Наприклад, про полігон твердих побутових відходів, який уже 30 років працює у статусі стихійного звалища, бо не має спеціального паспорта. Ми вже розробили такий паспорт – незабаром буде результат. До речі, вперше в комунальній історії селища. Та й селищні очисні споруди, думаю, дійшли до такого стану, як тепер, не з серпня 2022-го. На їхніх первинних і вторинних колекторах не мають проростати дерева...

З того приводу було навіть порушено кримінальну справу, але, як казали, її закрили через відсутність складу злочину. Вже є технічна документація для проведення цього року тендеру з очищення відстійників на суму до мільйона гривень. Зробимо один раз, але гідно. Бо інакше нас екологи «з’їдять». А наш новий головний інженер Руслан Овсієнко вник у проблему і знає, як її розв’язати. Розумієте, комунальне підприємство, яке має в селищі такі очисні споруди, мало б відповідно заробляти й бути багатим…

Отже, наше дослідження підтвердило факти, викладені в читацькому листі до редакції: постійна заборгованість працівникам КП «ЖЕК» сягає не менше півтора місяця. Але дивує, що про ті п’ять мільйонів, які на вустах чи не в кожного працівника підприємства, його керівник не знає і не може підтвердити чи заперечити навіть після попередніх консультацій на цю тему з керівництвом селища. Та все ж після спілкування з ним створилося враження, що колектив КП «ЖЕК» з таким директором, як Олег Петрушка, таки змінить ситуацію на краще і комунгосп вийде із системної кризи.