Складається враження, що акціонерне товариство «Укрпошта» вже «відспівала» у минуле українські періодичні видання. Адже серед переліку тих послуг, які холодно озвучує комп’ютер їхньої «гарячої лінії» у всіх відділеннях поштового зв’язку Івано-Франківщини, годі й відшукати такий пункт, як доставка абонентам друкованих періодичних видань чи кореспонденції. Однак самі поштарі, навпаки, мали б, образно кажучи, цілувати руки працівникам редакцій друкованих видань, адже відсотки, які акціонерне товариство забирає собі з передплати на газети і журнали і за їхню доставку до домівок читачів, аж зашкалюють.
Однак скарги наших читачів на поштові послуги доставки «Галичини» як в області, так і в самому Івано-Франківську, на жаль, не вщухають. А коментарі працівників поштових відділень здебільшого такі, що я їх називаю шкідництвом – замість вибачень перед абонентами і об’єктивних пояснень ситуації вони здебільшого відбивають у читачів бажання передплачувати газету «Галичина». Адже часто у невчасності доставки газет за адресою безпідставно звинувачують поза очі редакцію газети «Галичина», а не своє керівництво – за доведення листонош до зубожіння – і не свої служби, які відповідають за розвезення преси по відділеннях, за неналежне виконування обов’язків.
«Нема газети, бо напевно, «Галичина» цього тижня не вийшла…» – типова відмовка таких маніпуляторів – листонош чи керівників поштових відділень, які по своїй вині вчасно не доправили номери часопису до користувачів і яким, на думку їхнього керівництва, більше до душі продавати крупи, макарони, консерви, побутову хімію і т. д., ніж гідно виконувати послуги з доставки періодики. Або чуємо у деяких відділеннях і такі добрі «поради» людям: «Навіщо вам передплачувати газету, якщо нема кому її розносити по хатах?».
Схоже, деякі працівники пошти, на жаль, не розуміють, що чим менша передплата періодичних видань, тим у них більше шансів стати безробітними.
Безгосподарність як шкідництво
Щоб не бути голослівним, наведу два найсвіжіші приклади спілкування з читачами «Галичини» в обласному центрі. Наш давній передплатник Іван Кузенко з вулиці Зорія повідомив, що послуги з доставки преси йому надає відділення №14 на вулиці Євгена Коновальця, 128. Проте впродовж червня «Галичину» він не одержував. Навідатися у відділення не дозволяло здоров’я. І додзвонитися чоловік не зміг – стаціонарні телефони там відключено, а через «гарячу лінію» АТ «Укрпошта» надто складно кудись добитись.
А-от передплатниця «Галичини» Леся Дешко з вулиці Набережної ім. В. Стефаника, яка користується послугами поштового відділення №10 на Бельведерській, 48, обурена, що востаннє отримала «Галичину» ще 22 травня. За такої якості роботи означених міських відділень поштового зв’язку я не певен, що наші читачі надалі захочуть передплачувати «Галичину». А це – зумисне шкідництво.
– Колись у відділенні №10 Івано-Франківська працювала листоношею пані Марія, і в нас тоді не було жодних проблем з доставкою, – каже Леся Дешко. – Я дізналася, що спочатку там працювало семеро, але після скорочення для обслуговування усієї дільниці залишилося тільки двоє листонош. Бо зарплати людям, кажуть, знизили до 0,8 ставки, і вони розрахувалися та пішли на іншу роботу – хто в «Дорожню компанію», хто куди-інде. Які причини скорочення? Працівники казали, що свої дії керівництво мотивувало економією коштів.
Вихід у такій ситуації для подальшої ефективної роботи «Галичини» я бачу у запровадженні редакцією кур’єрської доставки замість поштової. Зекономите на поштових послугах, але треба буде оплачувати послуги кур’єрів. Я добре знаю ситуацію та розумію, як функціонують редакції газет і поштова доставка, адже свого часу працювала у «Бліц-інформ», а також у журналах «Статус» і «Версаль». Зокрема, і як спеціалістка з реклами. Над людьми у поштових відділеннях міста просто знущаються.
Було б добре, щоб «Галичина» на рівні України створила петицію до уряду про те, що з гендиректором Укрпошти Ігорем Смілянським уже пора щось вирішувати. Адже він розвалює поштову систему. Люди вас у такій ініціативі підтримають. Бо робота листонош – не лише розносити газети, а й доставляти листи й іншу кореспонденцію, пенсії тощо. Добре, якщо пенсіонери чи маломобільні люди похилого віку мають, ким послужитися, але ж не у всіх поряд є діти чи внуки, котрі можуть допомогти.
Старші люди потребують, щоб листоноші приносили їм пенсії додому. А в селах ситуація ще гірша. Та якщо листоношам скорочують зарплати, то який смисл їм працювати? І хто піде на таку роботу? Людей просто вважають рабами. А бути продавцями продуктів чи інших товарів широкого вжитку – це не функції листонош.
Звісно, я хвалю І. Смілянського за ініціатив з випуском певних поштових марок, вважаю, що це добра і потрібна справа. Але пошта повинна жити не тільки марками, але й має надавати людям систему інших послуг. Я телефонувала у головний офіс Укрпошти і обурювалася. Відтак мені передзвонили і звідти, і з десятого відділення в Івано-Франківську та вибачалися. Кажуть, що шукають людей для роботи на пошті. Та кого і де вони у наш час такого дурного знайдуть, щоб за шість тисяч гривень на місяць розносив газети половині передплатників Івано-Франківська? Дякую, «Галичино», що тримаєтеся на плаву і у сучасних реаліях даєте собі раду…
«Він ненавидить листонош...»
Проблематика з доставкою «Галичини» до передплатників у різних районах Прикарпаття через поштові реорганізацію, що радше нагадує конвульсії важкопораненого організму, ніж оптимізацію поштових послуг, фігурує в інформаційному полі давно. Через імітацію поштових реформ люди у сільських громадах уже потерпають без належних послуг. Інколи одна листоноша обслуговує по кілька сіл, а запроваджені у сотнях сіл пересувні поштові відділення часто занадто мобільні для людей похилого віку та інвалідів – ті просто не встигають отримати послуги. Але останнім часом щоразу частіше б’ють на сполох наші читачі і в Івано-Франківську. І це – недобрий знак. Бо свідчить загалом не лише про осібні проблеми прикарпатських читачів періодики, а й про загальне поштове шкідництво, що в підсумку завдає нашому суспільству чималих втрат.
Свідченням того й такий приклад. Із Марією Кравченко, донедавна листоношею Івано-Франківського міського поштового відділення №10, спілкуємося просто неба – у часі її роботи неподалік паркувального майданчика на вулиці Володимира Івасюка. Тепер жінка – працівниця КП «Муніципальна дорожна компанія». За фахом бухгалтерка й родом із Чорних Ослав на Надвірняншині, вона вже понад 20 років проживає в Івано-Франківську. З них 16 із гаком пропрацювала на пошті, а 12 червня цього року стала комунальною працівницею.
– Маріє Юріївно, як Вам працюється – чи не поміняли, образно кажучи, шило на мило?
– Ні, не поміняла, хоча робота важка. Працюю з шестої ранку до 14-ї. Якщо без обіду, то до 13.00. З дев’ятої до десятої – обідня перерва. Діти мої, хоч і дорослі, але матеріально не забезпечені. Маю 42 роки стажу, але одержую невеличку пенсію. Свого часу працювала бухгалтеркою на «Приладі», відтак у ТОВ «Фармацевтична фабрика» аж до її закриття, а опісля перейшла у структуру «Укрпошти».
– Що спонукало Вас тепер перейти на роботу в комунальну сферу?
– Кількість працівників у поштовому відділені на Бельведерській скорочували і скорочували... Спочатку було шестеро листонош. Згодом стало троє, а насамкінець – двоє. Але ж потрібно було виконувати ті самі обсяги роботи. До червня мені платили «мінімалку» – шість тисяч девятсот гривень на руки, тоді як моя пенсія навіть чотирьох тисяч не сягала. А насамкінець вирішили нас, листонош, перевести на 0,8 ставки і ще з того податки вираховувати. А режим роботи і її обсяги залишилися без змін.
У поштовому відділенні дуже відповідальна робота і злегковажити своїми обовязками, як це думають собі деякі керівники, не лише не можна, а й неможливо. До того ж я змалку навчена працювати не абияк. Люди за чималі кошти передплачують газети і хочуть їх вчасно одержувати. А ще пенсіонери нас чекають в означені дні. Тож ми не маємо права затримуватись. Я інколи мала при собі по триста тисяч гривень людських пенсій, і поки їх порозносила, то поверталась до відділення о 18-й год. чи й ще пізніше.
То що, поштові працівники пенсійного віку, – не люди і мають працювати задарма? І коли почула, що нас хочуть перевести на 0,8 ставки, то відразу звільнилася з роботи. Я розумію, що тепер працювати начальниці відділення №10 складно, але ж то не її вина у такій поштовій політиці. Це ж в «Укрпошті» ніяк не можуть керівники наїстися тих грошей.
– То Ви не жалкуєте, що пішли з роботи на пошті після майже 17 років праці листоношею?
– Звісно, важко без спілкування з людьми, яким я приносила своєю працею радість. Гірко й нелегко звикати на новому місці після багатьох років роботи у поштовому відділенні. Але матеріально я почуваюся краще, адже моя зарплата у КП «Муніципальна дорожна компанія» вдвоє вища, ніж та, яку мала, коли працювала листоношею. До речі, у наші «пенсійні» дні мені ще й донедавна телефонували люди, котрим я доставляла їхні виплати. Доводилося всім пояснювати, що я вже звільнилась. А за що працювати, за які кошти? У мене склалося таке враження, що гендиректор АТ «Укрпошта» Ігор Смілянський просто ненавидить листонош…
По спілкуванні з нашими передплатниками, не задоволеними послугами поштарів, після розмови з колишньою листоношею М. Кравченко та аналізу господарської політики «Укрпошти» склалося враження, що керівництво акціонерного товариства справді ненавидить свої підлеглих – поштових співробітників і намагається перетворити представників цієї надзвичайно потрібної та актуальної в часі війни професії у рабів своєї недалекоглядної політики. А водночас воно, як і наголошував хтось із моїх співрозмовників, не поважає громадян України та своєю діяльністю шкодить інформаційній безпеці держави. Така політика керівництва «Укрпошти», по суті, суголосна ідеї реформування друкованих видань, яку в Україні реалізували у 2016–2028 рр., – в обох випадках у підсумку йде до знищення українського друкованого слова й ослаблення інформаційного фронту в часі війни з російськими загарбниками.
Від редакції. Про організацію на базі нашої редакції кур’єрської доставки газети «Галичина» принаймні до її івано-франківських передплатників говорить нам і такий давній шанувальник «Галичини», її незмінний передплатник від першого випуску 13 квітня 1990 року, як голова Фонду фермерів Івано-Франківщини Зіновій Дашавець. Він щочетверга простує до міського поштового відділення у приміщенні головпошти в обласному центрі, щоби забрати свіжий примірник «Галичини». «Мені не важко прошкувати туди щотижня, – зізнався якось він, – але от лихо – далеко не завше газета є в четвер, і тоді мені кажуть: приходьте по неї завтра, а то й у понеділок…».
Не проти налагодження такої справи, мабуть, і інші наші читачі з Івано-Франківська, й ми самі також подумуємо про це вже віддавна. Проте наразі не все так просто – і де-юре, й де-факто, а насамперед така ініціатива впирається, наче у глухий кут, у брак коштів для оплати кур’єрів з адресної доставки газет по місту, навіть попри ті «фінанси», які ми заощадимо, відмовившись від поштових послуг…
Але не все так безнадійно. Обіцяємо, що в перших випусках нашої газети у вересні, тобто ще до початку кампанії з передплати періодики на 2026 рік, запропонуємо на розгляд наших читачів своє бачення, а то й уже готову схему того, як з допомогою постійних шанувальників «Галичини» організувати доставку газети до читацьких осель в Івано-Франківську в обхід поштових комунікацій.
