Навіть у час війни люди переймаються щоденністю й не хочуть закривати очі на бездіяльність і захланність влади, апетити деяких церковників і вседозволеність місцевих хапуг. А найгірше – значна частина прикарпатців зневірилася у тому, що зло у розмаїтті його проявів може бути покараним. І свідчення того – зростання активності звернень людей зі своїми проблемами й болями до нашого часопису. Тож сьогодні у межах редакційного проєкту «Зворотний зв’язок» про наболіле та невідкладне розповідають читачам представники Брошнів-Осадської, Тисменицької і Городенківської територіальних громад.
Бізнес… на смерті
Погоджуюся, що звучить моторошно, але похоронний бізнес – це справді збагачення на смерті людей. Така вже реальність: щойно людина відходить у засвіти, як на її родину насуваються тягарі душевної гіркоти й побутових клопотів. Як їх побороти? У кожній громаді є свої і часто дуже різні звичаї та правила. Є відомі широкому загалові, а є й малознані, до яких люди не готові і з якими можуть несподівано зіткнутися тоді, коли біль і розпач від втрати рідних найдошкульніші…
Такий приклад. До «Галичини» надійшов лист від жителя Брошнева-Осади Василя Твардовського, зміст якого, що важливо, можна трактувати не як осуд, а як застереження для інших. Він нещодавно поховав маму, тож його розповідь означена особистісними моральними гулями на шляху до останнього прощання з найдорожчою людиною.
«6 липня – День української родини за календарем, – став для мене чорним на все життя, – пише Василь Володимирович. – Спочила у Бозі і відійшла у вічність наша дорогенька матуся. Тож хочу з певних причин описати те, що довелося пережити протягом того гіркого дня й далі. У нашому селищі, як і в багатьох інших громадах, є підприємці, котрі торгують ритуальними товарами і надають похоронні послуги. А недавно й один чоловік з Долини запровадив у селищі нову ритуальну службу – у приміщенні, яке колись належало громаді, а 2006-го селищна рада передала його у користування парафіяльній спільноті храму Святого Вознесіння УГКЦ.
Серед послуг цієї служби, якими вже встигли скористатися чимало жителів селища, й надання кімнати смутку для зберігання тіл покійників. Тож і я вирішив до чину похорону потримати тіло моєї покійної матусі у цій кімнаті, щоб могли попрощатися з нею всі охочі. Бо сам мешкаю у квартирі в багатоповерхівці, де немає належних умов для цього. Правда, домовину, хрест та інші похоронні речі я придбав в іншого підприємця. Чому? Бо він з розумінням поставився до мого лиха – зробив відчутні знижки на товари та допоміг з автотранспортом…
Отож моя знайома оперативно зателефонувала відповідальному за кімнату смутку брошнівчанину й повідомила, що хочемо тіло моєї матері покласти на кілька днів для прощання й парастасу. Звичайно, як і годиться, за оплату.
Але коли ми приїхали до Будинку ритуальних послуг, то побачили, що його двері замкнені. Та незабаром з’явилися і сам відповідальний, і якась жінка з ним – мабуть, його дружина. Саме вона почала викрикувати, чому, мовляв, ми сюди приїхали. Я намагався пояснити, що хочу покласти тіло матері у кімнаті смутку до похорону й буду також замовляти в них автомобіль з обслугою для його перевезення на кладовище. Та годі було її переконати. «Забирайтеся звідси геть! Везіть тіло туди, де купували домовину, хрест та інші речі», – відповіла вона і сказала, що телефонувала долинському власникові служби й той заборонив впускати нас у приміщення.
Дискусія тривала довго й емоційно, час минав, а авто з тілом простоювало під Будинком ритуальних послуг. Мені було на душі так нестерпно від болю, що я зателефонував парохові церкви Святого Вознесіння й декану Брошнів-Осадському УГКЦ о. Володимиру Майці та попросив його невідкладно приїхати і допомогти розв’язати проблему. Спочатку о. Володимир сказав, що він нічого не вирішує, бо церква передала це приміщення в оренду. Порадив мені самому телефонувати підприємцеві в Долину і з ним домовлятися.
Це був ще один, образно кажучи, цвях мені в душу. Уявіть собі мій стан. Уже 22 година, а катафалк із тілом матері простоює ще з 20 год 45 хв! Але через кілька хвилин після розмови о. Володимир таки втрутився в ситуацію – приїхав і зробив усе, щоб нас впустили в кімнату смутку…
А яка ж причина тих емоційних суперечок, що тривали упродовж години? Як ви, напевно, шановні читачі, вже зрозуміли, головний і прихований мотив описаних «несподіванок» – гроші. А зволікання з дозволом помістити тіло у кімнаті смутку – «наука» для мене та інших односельців, сигнал, що, мовляв, потрібно не тільки користуватися ритуальними послугами одного підприємця, а й всі ритуальні предмети у нього купувати. Навіть якщо ціни в нього, як підтвердили й інші одержувачі послуг, захмарні й не кожному з брошнівчан по кишені. Правда, жодного прейскуранта в тому Будинку ритуальних послуг і близько не видно, проте на чільному місці – подяка підприємцю від міського голови Долини.
До речі, ні в самому приміщенні, ні на території немає вбиральні: люди ходять справляти свої потреби під дерева чи за ріг споруди. Та попри все за дві доби перебування тіла в кімнаті смутку, за катафалк з обслугою із чотирьох осіб і за написання таблички на хрест я віддав відповідальному за приміщення 4 тис. 600 грн. Так-так, я не обмовився – саме віддав, а не заплатив, бо чоловік на огризку паперу розписав мені вартість кожної наданої послуги: за ніч тримання тіла у кімнаті смутку – 800 грн, заповнення таблички на хрест – 400 грн і 2 тис. 600 грн – за катафалк з обслугою…
А ще прошу читачів розміркувати про таке. За послуги священника, дяка й паламаря я заплатив 6 тис. 400 грн. Тим часом за два тижні до того моя знайома брошнівчанка платила за це лише 6 тисяч. Крім того, в церкві дуже хотіли означити це не як плату за надані послуги, а як «пожертву», тобто добровільну офіру, та я вчинив по совісті.
Не хочу своїм листом образити когось із місцевого бізнесового чи духовного «панства». Просто прагну застерегти своїх односельців від усіляких можливих несподіванок і неприємностей у часі їхнього прощання з рідними. Також намагаюся звернути увагу надавача ритуальних послуг у Брошневі-Осаді, що вже пора зробити свою роботу у селищі прозорою та зрозумілою для громади, а не провадити недобросовісну й каламутну конкуренцію через шантаж людей у дні їхніх втрат і болю. Такі випадки, який трапився зі мною, у Брошневі-Осаді, на жаль, непоодинокі. Тож мої знайомі односельці не раз зверталися до мене, щоб я описав ситуацію у пресі й цим застеріг брошнівчан від різних «сюрпризів» від бізнесу на смерті».
Для порівняння: в Івано-Франківську функціонує комунальне підприємство «Міська ритуальна служба», а Будинок смутку є частиною її структури. Про всі види послуг і похоронну атрибутику та їхню вартість можна прочитати на сайті чи довідатися безпосередньо у приміщенні споруди. Але вибір в усьому – де, яку і у кого купувати необхідну похоронну атрибутику – залишається за користувачами послуг. Але у Брошневі-Осаді Будинок ритуальних послуг, повторимо, не перебуває у комунальній власності селищної ради, а переданий церковній громаді. Нині приміщення орендує приватний підприємець, який передусім переймається своїми прибутками, а не взаєминами з брошнівчанами. А влада не відстоює громадські інтереси, а беззубо відмовчується.
Обов’язок влади, а не благостиня…
Терновиця – назва колючого чагарника й села у Тисменицькій міській територіальній громаді. Останнім часом, образно кажучи, колючі проблеми оплели жителів цього села. Понад 60 терновичан звернулися до нашої редакції з колективним листом, засвідченим особистими підписами, в якому б’ють на сполох і просять про допомогу – попереду зима, а громада залишилася без жодного магазину.
«Село наше невеличке, а колись було велике і людей жило багато, працювали школа, дитячий садок, магазин, а тепер не функціонує нічого з того, – йдеться в їхньому зверненні. – Наші діти ходять до школи в Нових Кривотулах. А шкільні приміщення в нашому селі пустують. А магазину немає, бо так хочуть наші керівники, які не дають можливості охочим торгувати. Але ж і школу, і магазин будували у селі наші чоловіки і за людські гроші, а жінки важко працювали в колгоспі. Голову сільської ради завжди обирали із села Нові Кривотули, а від Терновиці хіба пару депутатів у ній було…
Це все вже у минулому, а болить теперішнє. Скажімо, колись магазин був державним, а відтак став приватним. Свого часу торгували в ньому діти голови сільської ради Михайла Брезіцького. Кажуть, що він і землю під магазином приватизував.
Відтак торговий заклад якийсь час пустував, бо Брезіцькі забралися з села. Ніби то їм було невигідно. Натомість приїхав до нас підприємець Олег Гаврилишин з дружиною. Торгували – люди у селі були дуже задоволені. Але жаба душила Брезіцького, і він брав у них за оренду десять тисяч гривень. Час важкий, триває війна, село маленьке… У нашому селі, коли торгував Брезіцький, товар завжди був дорожчий на дві гривні, ніж у Нових Кривотулах. А Гаврилишина обклали орендою, дороги до села – яма на ямі, автомобілі ламаються, товари возити важко…
Так ми залишилися без магазину. Найважче літнім людям і немічним, бо їм важко кудись поїхати, щоб придбати все необхідне. До нас двічі на тиждень якесь авто привозить товари. Але це не вихід із ситуації, яка склалася. Особливо важко в дощі – в автомобілі й товар годі зважити, та й немає в ньому всього необхідного. А що буде взимку? Важко й уявити собі. Вже й не знаємо, до кого звернутися по допомогу. Міська рада ціну за вивезення сміття підняла вже до 45 гривень з особи. А якщо у хаті троє чи четверо? Дуже просимо журналістів нам допомогти – розголосити про нашу проблему. Бо жити ніяк, але мусимо якось виживати, поки Бог дає життя».
Не жителів Терновиці має щодня боліти голова від проблем через відсутність у селі магазину, а передовсім керівників Тисменицької територіальної громади. Бо дбати про громаду – це обов’язок влади, а не благостиня.
Сад рубають – підозри закрадаються
Житель Городенки Микола Олексин надіслав «Галичині» копію заяви до Івано-Франківської обласної прокуратури про те, як, на думку чоловіка, з відома місцевої влади захопили й знищили сад на 2 384 дерев у селі Острівець на Коломийщині на площі до 20 га.
«На тому місці сьогодні – виоране поле, а сад залишився тільки на картах гугл, – йдеться у заяві. – Сад знищували впродовж кількох місяців. Є підозра, що такий проєкт реалізовували без належних договорів із виконавцем підрядних робіт і за тіньові кошти. У таких діях простежуються ознаки низки злочинів проти державних і громадських інтересів: незаконне заволодіння та розпорядження землею, зміна цільового призначення землі без належного оформлення й відсутність належної оплати до бюджету. А також є низка критичних порушень законодавства України чи невідповідностей щодо нього. Первинний договір оренди саду укладено на Туліка Ігоря Петровича, який помер. Є припущення, що договір порушив майнові права громади щодо розпорядження майном колишнього колгоспу… Також у додатковій угоді зазначається, що фермерське господарство «Острівець Екосад» разом з Тулікою Ігорем Петровичем обробляли земельну ділянку, тож ФГ має право на заміну сторони в договорі. Насправді таке не вбачається. Адже «Острівець Екосад» було зареєстровано у відповідному Держреєстрі 7.04.2022 року. А в додатковій угоді вказується, що новим орендарем земельної ділянки є ФГ «Острівець Екосад», але її склали 12 листопада 2020 року від імені ще на той час не створеного господарства. Тож документи фальшували.
Крім того, відомості про оренду на ФГ «Острівець Екосад» було внесено до реєстру тільки у 2023 році. Додаткова угода, таким чином, видається сумнівною. Вона підписана Федишиним і на ній стоїть печатка «державний кадастровий реєстратор». Та це ще нічого не означає. Бо незрозуміло, чи були у підписанта повноваження на підписання договорів. Так, кадастрові реєстратори проводять реєстрацію земельних ділянок, проте за жодних обставин самі не можуть передавати їх в оренду. Ось чому, на мою думку, є всі підстави для скасування додаткової угоди й позбавлення права оренди ФГ «Острівець Екосад».
Автор листа просить прокурорів перевірити наведені факти й захистити інтереси громади та держави. А редакція «Галичини» просить керівництво прокуратури Івано-Франківської області вважати цю публікацію офіційним журналістським запитом і сподівається на її оперативне реагування.
