Цікаву бувальщину повідала мешканка будинку №33-Б на вулиці Василя Симоненка в Івано-Франківську Рита Яцина, коли завітала до нашої редакції. Вона розповіла, що вже більше ніж рік не має спокою через постійні нав’язливі тонкі гудіння й вібрації, що долинають до її помешкання з оселі, розташованої поверхом вище. Запевняла, що намагалася порозумітися з тими своїми сусідами з такого приводу. Але їй це не вдалося. Зверталася по допомогу до правоохоронних структур, фахівців з Держпродспоживслужби та санепідемстанції, до органів місцевого самоврядування, проте все марно. Зрештою, розповіла про своє лихо журналістові газети «Галичина», до якої вдалась як до останньої інстанції у пошуках допомоги.
Алюмінієвий «чепчик» як «речовий доказ»
– Проживаємо з дорослим сином у двокімнатній квартирі №37 на другому поверсі дев’ятиповерхового будинку, – розповіла вона. – Проблеми з сусідами з третього поверху почалися ще восени 2024 року. Власне, відразу, коли над нами поселилися, винайнявши те житло, незнайомі люди, то почала відчувати у нашій ванній кімнаті наче якийсь писк. Але спочатку не надавала цьому значення. Думала, може, сусіди якусь побутову техніку вмикають. Та згодом щодня об 11-12 год, коли готувала обід, чула якесь гудіння над кухнею, ніби від роботи центрифуги. Знову ж гадала, що то нагорі працює пральна машинка.
Невдовзі, з січня 2025-го, й мій син взявся скаржитися: мовляв, враження таке, ніби довкола електромагнітні хвилі вібрують. Навіть зізнався, що вже місяць болить голова. Вичитав, як можна захиститися від потоку таких вібрацій, і змайстрував собі для безпеки «чепчик» з фольги і комп’ютерний стіл пересунув на інше місце. Та це не допомогло. Гудіння згори все одно дошкуляло. А згодом там періодично починало й щось гупати так, ніби хтось зумисно кидав на підлогу стільці.
Я звернулася до власниці квартири над нами, яку знаю ще з 2009 року – часу заселення будинку, щоб попросила своїх пожильців поводитися тихіше. Але після тієї розмови її квартиронаймачі почали ще більше нам докучати. Навіть почали звідти долинати посеред ночі якісь шумові вібрації (навіть слова важко підібрати для пояснення, що то таке), від яких у нас із сином калатали серця. Ми не раз вимушені були викликати поліцію.
Коли ж уперше зателефонувала на «02», то наступного дня до нас приходив і наш дільничний – майор поліції Андрій Рокецький. Він поговорив з нами, все оглянув, поцікавився, що то за виріб із фольги зберігався на полиці у сина. Коли ж ми розповіли, то він навіть сфотографував його: мовляв, як речовий доказ. Відтак піднявся до сусідів на третій поверх, а ті йому показали робота-пилотяга.
На тому розслідування дільничного й закінчилось. Але подумайте: хіба може така побутова техніка щоранку і щоночі працювати? Це просто смішно. Адже від тих звуків мені здавалося, що всі мої внутрішні органи вібрують, і пекло у грудях. Тож наприкінці березня я знову пішла в опорний пункт поліції на вулиці Василя Стуса, 11, і написала заяву. Але… Відтоді я ще не раз викликала поліційні наряди, бо нічого в нашому житті не змінювалося на краще. Я не розумію, що то за така родина винайняла житло?
Там постійно перебувають чоловік з дружиною, ще двоє інших дорослих і трійко дітей. Розмовляють російською. Очевидно, переселенці, але звідкіля – не знаю. Ходила я й до окружної прокуратури в Івано-Франківську. Адже в поліції відповіли, що провели розслідування і жодних джерел тих чи інших шумів не виявили. Зверталась і до фахівців Головного управління Держпродспоживслужби в області. Просила, щоб зробили заміри вібрацій і шуму. Але там пояснили, що в них немає відповідного устаткування, й порадили звернутися до обласної санепідемстанції на вулиці Шевченка, 4 у місті.
Я так і зробила. Написала заяву-прохання, заплатила три тисячі гривень за послугу і чекала три тижні. Хоч я й пояснювала, що ті шуми чути саме вночі, спеціалісти приїхали ввечері, бо під час дії комендантської години, як пояснили, вони нікуди не виїжджають, налаштували прилади… Але тоді не прозвучало жодної вібрації. Тому зробили висновок, що все в нормі. І що ти кому доведеш?..
Якось так було нестерпно, що я тричі підряд викликала поліцію. Патрульні приїжджали, стукали у двері до сусідів, але ті, вимкнувши світло, нікому не відчиняли. Та й дільничний уже двічі побував. Коли вперше звернулась із заявою до начальника Івано-Франківського районного управління Національної поліції України полковника Романа Андрущака, то дізналася, що дільничний у своєму звіті поінформував, ніби у згаданій квартирі зареєстрована й проживає лише одна (!) людина. Я ж знаю інше! Там мешкає, повторюю, кілька дорослих і трійко дітей. Причому чоловік, приблизно 40 років, з тієї квартири взагалі не показується на люди.
Коли я вже вдруге звернулася до начальника поліції – прийшла на прийом на вулицю Бельведерську, 32, то він у зухвалому тоні, склавши руки на грудях, насмішкувато запитав мене: «А! То ви – ті, що роблять собі «чепчики» з алюмінію?». І я згадала, що свого часу той виріб із фольги фотографував у наші кімнаті дільничний як речовий доказ. Бачите, як те обернулося?! Через ту конструкцію, яку, повторюю, мій син свого часу придумав для захисту від імовірних електромагнітних хвиль, мене сприйняли як неадекватну особу, з котрою, мовляв, немає про що говорити. Дуже образливо таке чути від керівника структури, зобов’язаної захищати наші права.
Після того як із сусідами порозмовляла квартировласниця, я також ще двічі бесідувала з ними. Не сварилася, а спокійно запитала, навіщо вони вмикають якісь шумові чи вібраційні прилади. Але мені відповіли: «Як таке може бути? Ви з сином чуєте, а інші сусіди не чують?».
Не знаю, але впродовж останніх пів року я була вимушена нерідко ночувати у знайомих через ті шуми й вібрації...
Безсилля – від байдужості?
До означеної Р. Яциною проблеми інші жителі будинку, в якому вона мешкає, ставляться по-різному. Але загалом усі сходяться на тому, що її історія з нічними «шумними духами» чи «звуковими привидами» – це плід її загостреної уяви. Дехто й дивувався з моєї журналістської зацікавленості/настирливості у вивченні цієї теми і радив звертатися радше до НАСА – Національного управління з аеронавтики і дослідження космічного простору в США, ніж намагатися щось вивідати між людьми. Так глузливо натякали на «космічні» фантазії пані Рити.
Власне, попри нарікання скаржниці на бездіяльність правоохоронців я під час свого соціального дослідження й аналізу їхніх відповідей на звернення іванофранківки дійшов висновку, що з усіх «утаємничених» у ту історію вони якраз і демонстрували належне службове реагування. Так, поліціянтам не вдалося вичерпати проблему Р. Яцини. Але вони й не констатують, ніби її скарги надумані, хоча й не підтверджують її підозр. Лише пишуть, як зазвичай у таких «непідйомних» для них випадках, що, мовляв, «відсутні достатні дані, які можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення».
Зверталася пані Рита по допомогу й до керівництва Івано-Франківської міської ради. Але звідти відповіли, що жодних звернень від інших співвласників будинку №33-Б на Симоненка щодо сторонніх шумів у квартирах не надходило. Рекомендували подати позов до суду, якщо вона вважає, що власники суміжних осель своїми діями завдають їй із сином моральних збитків...
Оскільки названий будинок перебуває в управлінні ТОВ «ЖЕО-Сервіс-Житло», то завітав і туди. І тут в особі його керівниці Мирослави Чабанюк несподівано знайшов наразі чи не найдужчу підтримку того, що претензії Р. Яцини до своїх горішніх сусідів можуть мати підстави. Пані Мирослава підтвердила, що жінка не раз приходила до неї з того приводу, емоційно скаржилась і розповідала…
Однак М. Чабанюк чітко зазначила, що не казала б так категорично, ніби ті розповіді – плід загостреної уяви. За її словами, довідавшись з уст відвідувачки про таке, вона самотужки вивчила питання, чи можливо направлено створювати шуми й вібрації – так, щоб вони дошкуляли тільки конкретним квартировласникам, а сусіди у суміжних помешканнях того не відчували?
«З’ясувала, що це можливе, і такі технології та пристрої, що генерують відповідні частоти цілеспрямованої дії, вже існують, – впевнено поділилася вона результатами своїх досліджень. – Є серед них і доволі компактні прилади, невеличкі за розмірами й непомітні для сторонніх. Їх можна встановлювати навіть під ліжком...».
Як бачимо, то найпростіше – огульно все заперечити, поглузувати з людини через її дивні, на перший погляд, проблеми та списати на «космічні впливи». Та якщо підійти серйозно, то можна й розкрити таємниче явище. Наше невеличке журналістське дослідження показало, що проблема, про яку скрізь розповідає Р. Яцина, найімовірніше, таки існує. Інша річ, що відповідальним структурам слід ретельніше шукати шляхи її розв’язання.
