До нашої редакції звернулася жителька Різдвян Бурштинської громади Марта Олексин і повідомила: через те, що її сусід роками утримує й розводить на своєму обійсті свиней, схожих на диких кабанів, вона давно живе у страху. Причому, як каже жінка, ні очільники колишньої Старомартинівської сільської ради, до якої належали Різдвяни, ні керівництво нинішньої ТГ, куди ввійшло село, й досі не змогли чи не захотіли допомогти їй позбутися тої напасти.

– Ще з 2018-го сусід спорудив загороду за десяток метрів через дорогу від нашого обійстя, – розповідає Марта ОЛЕКСИН. – Попервах тримав там двох дорослих свиней, а відтак і менші з’явилися. Скільки тих тварин у нього тепер, не можу точно сказати, бо маю поганий зір, аби побачити їх зі свого подвір’я, а ближче до загороди підходити боюся – небезпечно, бо то ж звірі.

Більше того, вже кілька років з хати боюся вийти, бо можуть ті тварини і на плечі вискочити, й покусати. А ще пам’ятаю, як свого часу мого нині вже покійного чоловіка, хворого, з діагнозом хвороби Паркінсона, сусідський кабан ледь не збив з ніг, коли заскочив несподівано на наше подвір’я. Затим ще прибігло кілька тварин. Я тоді ледь інфаркт не дістала, намагаючись вигнати свиней, які бігали туди-сюди обійстям, навіть коло самого порога оселі. Але так і не змогла того зробити. Лише сусід відтак повиганяв їх з мого двору.

Маю фотографії, які засвідчують, що нічого не вигадую, а кажу правду. Про це я писала у заяві ще до керівництва Галицької РДА, колишньої сільської ради, зверталася відтак і до керівництва Бурштинської громади, і скаржилася екологам. Але ніхто на моє звернення не зреагував, як належить. Приїжджали, розпитували, співчутливо і з розумінням кивали, але, образно кажучи, віз і нині там, де був сім років тому – і на п’ядь з місця не зрушив. А я щодня переживаю за своє життя, коли виходжу з помешкання на власне подвір’я, бо вже немолода – не за горами й вісімдесятка, бачу дуже погано на обидва ока й ходжу накульгуючи з ціпком. Хіба при біді, Боже збав, я зможу втекти від тих свиней?

Загорода від дороги на сусідському дворі не відповідає вимогам – кабани часто її проламують і літають селом, а сморід уже просяк усі наші хатні закутки. Коли мої діти приїжджають у гості, то ми бридимося навіть кави на веранді попити: можна задихнутися від смороду.

Мало того, сусід не лише утримує тих тварин, а свого часу знущався з них – нацьковував на них псів, тобто дресирував мисливських собак. Колись навіть з інших областей клієнти привозили своїх псів для такого вишколу. Одного разу, як пригадую, були в нього мисливці з Тернопілля зі своїми собаками. Я сама бачила, як кабан одного з тих псів роздер, а іншого задушив.

Годі й казати. Якось і одного чоловіка, котрий випадково потрапив у той вольєр до сусіда, ледве відтелепали, так його ті свині потлумили. Тепер таких випадків трохи поменшало. Але дуже хочу, щоб сусід відсунув-переніс свій вольєр на належну відстань від моєї хати й обладнав його згідно з вимогами – надійною загородою, а не трухлявими дошками.

Свого часу у присутності представника Галицької райдержспоживспілки Михайла Гриника він пообіцяв переставити паркан на відповідну відстань. Але й досі цього не зробив...

Для перевірки інформації, викладеної у зверненні М. Олексин, ми навідалися у Різдвяни. Відверто кажучи, чи не всю дорогу туди нам постійно докучав сморід. Спершу неподалік Ямниці (в обидва боки від неї на трасі з Івано-Франківська до Галича) тхнуло дустом і цементом, а ближче до Бурштина, де курилося з коминів тутешньої ТЕС, повітря вже відгонило спаленим вугіллям…

У самому ж селі, вже на початку вулиці Придністровської, де живе наша читачка, відчули бридотний сопух свинячих фекалій, який ставав щораз насиченішим з наближенням до ґаздівського обійстя з вольєром для кабанів. А мимохідь помічаємо розпотрошений великий мішок із сухим кормом для тварин, який хтось покинув обіч шляху. Бачимо, як кілька вгодованих щурів, потривожених нашою появою, кинулися навтьоки врізнобіч від нього. Чи бува не сусід пані Марти загубив той мішок?

Якийсь час я спостерігав за тим місцем, яке навіює М. Олексин такий страх. Справді, огорожу, за якою ходять свині характерного сірого окрасу з видовженими мордами, не можна назвати вольєром. Така загорода може підійти для утримання лише свійських свиней, великої рогатої худоби, кіз чи овець. Але для диких тварин вона однозначно не годиться.

Зрештою, це доводить і те, що кабани вже не раз проламували «стіни» того вольєру й літали сільськими вулицями. Втім, не можу остаточно стверджувати, що то справді дикі свині, а не так звані свійські «мангали». Так само не змогла того визначити ще 2018 року комісія згаданої Старомартинівської сільради, яка навідувалася до сусіда пані Марти. «За всіма ознаками нагадує кабана (тіло вкрите жорсткою щетиною, забарвлення від темно-сірого до чорного, морда видовжена)…», – йдеться в акті обстеження сусідської земельної ділянки. Тож комісія порадила М. Олексин звернутися у головне управління Держпродспоживслужби в Івано-Франківській області.

Пані Марта, повторимо, зверталася вже всюди. Та, схоже, проблемою жінки скрізь легковажать і не хочуть заморочуватись її розв’язанням. І насамперед – у Бурштинській міській раді. На мою думку, невідкладно дати відповідь на питання, яких тварин – диких чи свійських – утримує у Різдвянах господар, про якого мова, а також фахово кваліфікувати рівень небезпеки для М. Олексин та інших жителів села вже давно змогли б представники Галицької організації УТМР.

Будемо вдячні, якщо голова Бурштинської міської ради ТГ Василь Андрієшин і директор ГО «Галицька районна організація УТМР» Юрій Генза належно зреагують на матеріали цієї статті – не тільки нададуть «Галичині» вичерпні відповіді на означені питання, а й спроможуться вжити необхідних заходів, залучивши до того відповідних фахівців, і врешті ліквідують ту проблему вже не першої свіжості.

Звісно, ще раз повторю насамкінець, що без відповідних висновків фахівців, а лише за візуальним спостереженням ми не можемо, а й не маємо права говорити, яких свиней – свійських чи диких – утримує на своєму обійсті той різдвянин, створюючи емоційну напругу та санепідемічний дискомфорт для сусідів. Але слід пам’ятати, що дикі свині – агресивні й небезпечні тварини, їхнє місце передовсім у лісі чи звіринці. Для інших випадків – таких, як у цій історії, існує наказ профільного міністерства України від 30 вересня 2010 року «Про затвердження Порядку утримання та розведення диких тварин, які перебувають у стані неволі та напіввільних умовах», який визначає норми, умови, правові підстави утримання диких свиней. Зокрема цей нормативний акт не допускає їх утримання в домашніх господарствах без створення їм передбачених ним умов, а також без наявності відповідних дозвільних документів для набуття лісових тварин у приватну власність – без цих паперів їх можна вважати незаконно набутими. А також він передбачає відповідно і адміністративну та кримінальну відповідальність за порушення вимог законодавства.