На порозі такої життєвої віхи відомий педагог, краєзнавець, фольклорист і письменник із села Клубівців на Тисмениччині Йосип КАРПІВ вклонився читачам одразу двома книжками, які побачили світ в івано-франківському видавництві «ЯРИНА»: збіркою поезій «В час вечірніх медитацій» (2020 р.) та літературно-краєзнавчими студіями «Автографи і долі» (2021 р.). Всюдисущий, непосидючий і невтомний життєлюб і трудолюб, автор своїми поважними творчими надбаннями засвідчує і власне життєве кредо:

Ювіляр закінчив сільську восьмирічку, Тисменицьку ЗОШ та філологічний факультет Ужгородського державного університету. Працював учителем у селі Росохачі на Городенківщині, інспектором шкіл Тисменицького району, а з 1986 року по 2008-й – учителем, заступником директора і директором Клубовецької ЗОШ І-ІІІ ст. Його відзначено грамотами обласного управління та Міносвіти України. Нині пан Йосип, якого я свого часу назвав «подвижником слова» і «покутським літописцем», очолює у Клубівцях заснований ним краєзнавчий музей.

Й. Карпів – автор краєзнавчих книг: «Клубівці» (2000), «10 років Клубовецької ЗОШ І-ІІІ ступенів» (2005), «Автографи і долі» (2020), збірок віршів: «Осене, застань мене в саду» (2001), «У зими на святі» (2013), «Близьке і далеке» (2016) та «В час вечірніх медитацій» (2020), книжки оповідань «Ромашками заквітчана пам’ять», видав збірники фольклору: «Народні прикмети» (1990), «Таємниці місцевих назв» (1995), «Вуйко з Канади»» (1996), «Пісенна царина Марії Турик» (2012), «На цісарських іменинах» (2013), «Мовою неба і землі» (2020) та «Пісні Марії Пронюк» (2020). Йосип Дмитрович – редактор і упорядник численних літературних, педагогічних і краєзнавчих видань, альманахів учнівської, студентської і вчительської творчості і т. ін., співупорядник спогадів та мартирологів учасників ОУН–УПА «На зорі національного відродження» (2001), «На межі життя і смерті» (2002), «У вирі боротьби» (2008) та «Біля повстанської ватри» (2011). Лауреат районної премії ім. Р. Федоріва 2007 року в номінації «Література».

Нову книжку поезій Й. Карпіва «В час вечірніх медитацій» я б не характеризував як вправляння автора у поетичній майстерності, не це у ній найбільш актуальне, тому що на першому плані тематичної палітри його творів – філософія і роздуми патріота України. У збірці представлено чотири розділи творів різних років і жанрів, в яких переважають громадянські мотиви, проте є теплі присвяти, пісенні мотиви і т. ін.: «На горі Богородецькій», «У слові – до волі дорога», «Спалахи опівночі». Та все ж, на наш погляд, осердя поезії Й. Карпіва – глибокий ліризм, виколисаний, виношений у серці і промовлений серцем:

Свою ж нову краєзнавчу книжку – «Автографи і долі» – пан Йосип називає «літературно-краєзнавчими оповідями». Особливість видання порівняно з попередніми пошуковими студіями в тому, що тут дослідник значно розширив спектр своїх краєзнавчих зацікавлень – вийшов за межі, образно кажучи, клубовецької царини. А ґрунтуються його студії не лише на реальних подіях, а передовсім на авторській життєвій небайдужості, непосидючості – у роботі, всюдисущості – як дослідника і замилуванні словом – як письменника.

Краєзнавчі розвідки Й. Карпіва відкривають невідомі сторінки історії краю і оживляють призабуті, тому що у полі зору автора – головно люди, чиї долі залишили свій слід в історії села Клубівців – рідного села: уродженець села Середнього на Калущині письменник Олесь Бабій (1897–1975), поет із села Ямниці на Тимениччині Іван Деркач (1930–1961), письменник із села Братківці на Тисмениччині Роман Федорів (1930–2001), вчитель із села Більшівців Галицького району поет Степан Бат (1922–1983), член ОУН, поет і уродженець Клубівців Василь Канюк (1920–1945), поет з Тисмениці Олег Лишега (1949–2014) та письменник і журналіст Михайло Андрійчук (1894–1938) із села Слобідки на Городенківщині. Книжка цікава ще й тим, що автор не лише оповідає про героїв своїх досліджень, а й ніби прагне надолужити те, що свого часу їм не вдалося довершити чи до чого не дійшли руки інших пошуковців, а то й ламає усталені й хибні краєзнавчі штампи.

...Скажімо, калина вабить око і в часі цвітіння, й в осінню пору, та лише у січні, в обіймах пекучих морозів, вона яріє непередавано. І для мене Йосип Карпів упродовж уже майже двох десятків років з часу знайомства асоціюється саме з цим нетлінним символом українського патріотизму – біля сільської школи у Клубівцях і поряд з розмаєм калинового куща ми зустрілися вперше. І я відразу й на роки проріс величезною повагою до цього подвижника, який не втомлюється – і дай Боже, щоб іще многії літа не втомлювався, – дивувати нас своїми творчими набутками.

З роси й води Вам, ювіляре!