Ще цього року на Тисмениччині може бути створена нова ОТГ – Єзупільська, яка об’єднає селище Єзупіль і с. Ганусівку. Серед тих, хто нині докладає максимум зусиль для втілення в життя децентралізаційного задуму, – голова Єзупільської селищної ради Ганна Кушнір і голова Ганусівської сільської ради Ігор Лукашевич. Тож мандруємо в Єзупіль.
Навіть назва «Єзупіль», що в перекладі з польської означає «місто Ісуса», вже обнадіювала, що це селище в міжріччі Дністра й Бистриці Солотвинської не може бути незатишним і неохайним, а обов’язково – особливим. І ми не помилилися – ще з гостинця відчули, що у громаді є ґаздиня: чистесенько, канави вичищено, уздовж центральної вулиці майстри облаштовують хідники й т. ін. Цього року Єзупіль відзначив 422-річчя з часу першої писемної згадки, коли поселення було в районі теперішньої Духової криниці і яке знищили татари. Вже два десятки років посаду голови селищної ради в Єзуполі обіймає Ганна КУШНІР.
– Ганно Євстахіївно, розкажіть коротко про інфраструктурні особливості Єзуполя…
– Колись Єзупіль мав магдебурзьке право і був містечком. У радянські часи держава селище недофінансовувала, тож у нас передусім найбільше залишилося споруд давніх – з часів Австро-Угорщини та Польщі. Та попри все радянська влада залишила нам нову школу і недобудоване приміщення адмінбудинку, яке пайовики передали під лікарню на 35 ліжок. Її сьогодні розміщено у Домініканському монастирі 1597 року. Вже кілька разів ми переробляли технічну документацію та експертизи. На території селища також функціонує обласний дитячий психоневрологічний санаторій на 50 дітей. Є музична школа, Міжшкільний навчально-виробничий комбінат, два відділення банків, лісництво, дві пилорами, млин, цех будматеріалів, новий ковбасний цех європейського рівня, Єзупільський навчально-виховний комплекс. Школа, яку здали в експлуатацію ще 1976 року, була розрахована на 967 учнів. А сьогодні маємо третину наповнюваності. Дитячий садок, розрахований на 35 дітей, розміщувався у пристосованому старому приміщенні колишньої священичої резиденції. Тож там ми залишили ясельну групу, а дошкільний навчальний заклад «Сонечко» завдяки фінансуванню з селищного і обласного бюджетів добудували й осучаснили. Хочемо цього року мати входини. Потреба у такому закладі дуже актуальна.
– 22 грудня – вибори до ОТГ… Чим живе єзупільська громада?
– Уже фактично стартував виборчий процес – почали реєструвати кандидатів на голову ОТГ. Поки що йдемо на вибори лише разом із громадою села Ганусівки, а вже наступного року добровільне об’єднання припиниться. Тож до нас мали би доєднатися села Побережжя, Стриганці і Довге. Звісно, Єзупіль не Ямниця, але наш коефіцієнт спроможності – 0,3 (з одиниці. – І. Л.). Розуміємо, що так далі тривати не може – громада має працювати на розвиток. Маємо потенціал. Зокрема достатньо землі, яку ми не розбазарили. І не тільки перелогової, а й товарної чи господарської, для промислового вжитку, резервної, а також для індивідуального будівництва тощо. Вірю, що нам усе вдасться. Бо краще бодай пробувати, ніж нічого не робити.
– Що є найяскравішою візитівкою Єзуполя?
– На мій погляд, та й не лише на мій, такою візитівкою є Духова криниця, розташована на наших землях. Пам’ятаю, як я маленькою з мамою зранечку майже два кілометри долала в один бік, там ми молилися, набирали цілющої води і відтак поверталися додому. До речі, мій перший проєкт десятирічної давності – на 100 тис. грн, який я написала як голова сільради, бо тоді ще не було кому це робити, якраз і пов’язаний з розвитком Духової криниці. Та й першу стацію Хресної дороги зроблено за нашим проєктом. Звісно, були намагання викривити історичну правду й означити це святе місце як частину сілецької громади. Зокрема такої версії дотримується краєзнавець Іван Драбчук. А наш односелець і відомий меценат світлої пам’яті Володимир Войцюк, якому ми у селі спорудили пам’ятник, за життя не раз публічно картав недолугих місцевих краєзнавців за такі дослідницькі викрутаси. Та й автори книжок про Єзупіль, серед яких, наприклад, історик Ігор Дейчаківський, правильно зазначали у переліку урочищ, що Духова криниця – територія Єзуполя. Адже Духова криниця належала до церкви Святого Миколая УГКЦ в Єзуполі. Були один священник і церковний комітет. Часто церковка в Духовій криниці була зачинена. А люди приїжджали, молилися, набирали води… Отож потрібно було навести лад у цьому місці, щоб там постійно були священник і окремий церковний актив. І дякувати Богу, мене підтримав світлої пам’яті отець Ізидор Николин. Я домоглася, щоб призначили у Духову криницю священника і був свій церковний комітет. Організовували разом з депутатами і громадою толоки, облаштовували територію довкола, зробили аналізи води і т. ін. Наголошу, що від єпархії не було фактично ніякої допомоги. Все утримувалося за пожертви людей. Та й ми щороку закладаємо у селищний бюджет видатки на розвиток Духової криниці. То на освітлення, то на бруківку й т. ін. Мрію написати книжку про Єзупіль. Завдяки фінансовій допомозі Володимира Войцюка я вже видала одну – до десятиріччя Незалежності України, а тепер, може, напишемо разом з Ігорем Дейчаківським нове видання. До речі, В. Войцюк і народився, й похований у нашому селищі, для якого зробив дуже багато доброго. Був чудовим учителем математики. Вийшов на пенсію і емігрував до США, де важко працював – вірником, але добрими справами ніколи не забував про свій край і залишив гідний слід на вітцівській землі.
– Чи готовий Єзупіль до об’єднання?
– Наше селище до 1958 року було райцентром, тож у Єзуполі є вся необхідна інфраструктура, щоб стати центром ОТГ. Крім зазначеного, є державна пожежна частина, поліклініка, ветеринарна лікарня і т. ін. Жодне село, яке може увійти в ОТГ, не має такої інфраструктури. Так склалося історично.
– Та про що найбільше, образно кажучи, болить голова у голови?
– Найактуальніше – стан доріг. Попри те, що вони у нас ще більш-менш. Тому що ми разом з іншими громадами цього «куща» дуже довго воювали, щоб нам її впорядкували. Адже вона – державного значення. І ми домоглися, що дорогу відремонтували. Вважаю, що було великою державною помилкою скасувати надходження транспортного збору до місцевих бюджетів. Адже за ті кошти ми змогли в Єзуполі заасфальтувати низку вулиць – дуже великі обсяги. А сьогодні формула розподілу інакша. Асоціація ОТГ порушує питання, щоб кошти на ремонт комунальних доріг виділяли безпосередньо на ОТГ залежно від їхньої довжини. Бо дороги – це оживлення реформ.
– На що сподіваєтесь від утворення ОТГ?
– По-перше, утворення об’єднаної територіальної громади розв’язує руки для розвитку. Не треба бути прохачем грошей. Після об’єднання наш бюджет подвоїться навіть без врахування державних субвенцій. А було так, що район забирав у нас 3 млн, а відтак за чотири роки віддавав 2,5 млн. То скажіть, чи вигідно нам бути у складі району? Звичайно, що ні. Так, ми відразу не станемо потужною громадою – над цим потрібно працювати. Але можемо бути самодостатніми. Вважаю, що люди матимуть більше інтересу до громадських справ і менше байдужості. Єзупільська громада дуже дружня. І чимало добрих справ, зокрема газифікацію, освітлення, ремонт Народного дому тощо, нам вдалося реалізувати і завдяки спільним зусиллям з громадою. По-друге, матимемо можливість реалізувати свій потенціал: окрім земель, Єзупіль має 20 га розвіданих шутровиськ. Адже скасування системи проведення руслоочисних робіт на річках нічого доброго не дало. Хто крав, той і досі краде. Маючи дві річки, мусимо ламати собі голови над тим, чим підсипати дороги чи де взяти шутру на будівництво дошкільного навчального закладу. Чи просити когось, щоби вкрав у держави. І платити із селищного бюджету… Це не нормально. Було б добре, якби цю проблему вдалося вирішити.
– Як реагувало чи реагує керівництво району на ваш вибір – створення ОТГ?
– Поводяться так, ніби нас не помічають – не обговорюють це питання. Розуміють, очевидно, що процес необоротний. У Тисменицькому районі сьогодні є лише Ямницька ОТГ, хоча спочатку люди хотіли шість ОТГ. І я думаю, що владі так треба було й зробити: хотіли шість – нехай би було шість. Влада недопрацювала. Бо ж ніхто не знає, що нам піднесе законодавець через рік. А могли ж використати чималі капіталовкладення у розвиток наших сіл. Втрачено багато, бо замість того, щоб долучитися активно до процесу реформування, чиновники самоусунулися.
– Що для Вас означає децентралізація?
– Однозначно, що реформи – це рух уперед. Я була в Литві, в Польщі – цікавилася реформуванням, тож розумію, що децентралізація – це прогрес. Головне, щоб законодавці добре думали про те, що почали їхні попередники.
