Для кожного автора поява нової книжки є подією жаданою і радісною. Для Ярослава Ткачівського радість недавнього народження ще одного його дитяти (у творчому доробку письменника вже понад 40 поетичних і прозових книжок) стала подвійною. Бо ж 436-сторінкове видання «Під Зіркою Різдва» надійшло до читачів якраз у переддень величного християнського свята. І назвав він свою книгу саме так тому, що тема чудесного народження й людинолюбних і жертовних в ім’я спасіння всього людства діянь Ісуса Христа задає високодуховну тональність цій книзі поетичних присвят.

Вони, присвяти, належать до того жанрово-стильового виду літературної творчості, який начебто і всім відомий, проте в цьому разі маємо справу зі свого роду елементом новизни в українському красному письменстві, адже окремим томом такі віршові твори одного автора в Україні раніше не виходили. А Я. Ткачівський зібрав у книзі розлогий пласт поезій, що їх адресував і знаним у регіоні й державі особистостям, і людям звичайним – своїм рідним, близьким, друзям, приятелям… А насамперед – самому Ісусові Христу, Який, розіп’ятий нечестивцями на хресті, відкупив Своїми неймовірними стражданнями гріхи всього людства. Але це сталося через 33 роки після чуда народження Непорочною Дівою Сина Господнього, а наразі Вона з чоловіком Йосипом у вифлеємській стаєнці схилилася над Немовлятком, Яке лежить на сіні у яслах. Ось як змалював у вірші свою поетичну візію біблійної події автор:

Я процитував уривок вірша «Посланець Бога» із циклу «Незбагненні візії». Під заголовком твору курсивом виділено – «Спасителеві Ісусові Христові». Цілком розділяю і таку думку автора, що навіть коли поети залишаються наодинці з аркушем паперу, «Ми не самі: у Слові – Бог». Не можу не погодитися і з сентенцією, висловленою в іншому вірші Я. Ткачівського: «Поезія – поцілунок Творця». Власне, Ярослав Ткачівський свої присвяти оригінально означив як «Ярославки». У вірші, поданому «замість заспіву» на відкриття книги, він конкретизує:

А перший розділ нової книги, названий «Небесні зоряниці, або Тим, хто над нами й за обрієм», поет відкриває текстом пісні «Богородиця», в якій звертається до Діви Марії:

Приспів цього твору зігрітий внутрішнім промінням глибокого духовного просвітління ліричного героя:

Як цілком логічний сприймається перехід автора від присвяти Богородиці до теплих і душевних послань близьким і рідним для нього людям – чи сущі вони в земній юдолі, чи душі їхні вже там, біля Бога. Втім, послання сина до неньки, яка давно вже на небесах (вірш «Молитва до матері»), – то гірке усвідомлення безповоротності втрати найдорожчої для нього людини: аж тепер з усією гостротою душевного болю відчув і збагнув, що значила вона для нього в житті:

Є у книжці присвяти і поетовим батькові, сестрі, тестеві («То був мій тесть, якого кликав «Тату…») – вони теж уже відійшли за межу вічності. А що вже казати про вогненну лавину його палких почуттів і любовної пристрасті-жаги щодо своєї дружини!

Я навів дві строфи із вірша Ярослава, який він прочитав під час недавньої презентації своєї книжки «Під Зіркою Різдва» в ОУНБ ім. І. Франка. А поетичний цикл, органічним складником якого є цей твір, має по-своєму красномовну назву – «Музі, подарованій Творцем». Тож цим автор книжки одразу знімає всі можливі запитання щодо того, хто завжди був, є і буде для нього натхненницею у творчому поступі, навіть коли в енному посланні Музі ім’я чи сімейний статус жінки в тій конче потрібній поетові ролі і не згадується. Знімає всі запитання, якщо навіть були певні обставини, які спонукали чоловіка адресувати дорогій своїй дружиноньці позначений м’яким гумором чотиривірш – послання від імені щедрого на подарунки для дітей і дорослих грудневого чудотворця (себе самого, до речі, автор теж скромно порівнює з подарунком для своєї жони – небесним):

Є у новій книжці Я. Ткачівського присвяти і дорогим для нього та дружини доньці, внучці Ангелінці (вона своїм декламуванням дідусевого вірша «Різдвяна ялинка» зворушила присутніх у переповненій залі бібліотеки), навіть зятю, щоправда, в цьому разі з деякими доброзичливими напучуваннями від тестя…

Але не поспішайте зі сказаного тут висновувати про відбиток сімейності на зібраних «під дахом» одного видання присвятах, який комусь може подобатись, а комусь і ні. Як на мій погляд, не станеш майстром поетичних присвят, якщо в цьому занятті не «практикуватимешся» найперше на членах своєї родини, на друзях, приятелях – це можуть бути люди зовсім не відомі широкому загалу. Та саме вони є найкращим «лакмусовим папірцем» для того, щоб перевірити себе на тонку спостережливість і влучність оцінки, яку ти даєш конкретній людині в адресованому їй вірші, і почути її реакцію. Саме на «об’єктах» присвят із твого найближчого оточення відточуєш свою художню майстерність, щоби потім сміливо присвячувати вірші і знаним письменникам, журналістам, композиторам, співакам, художникам, ученим, громадсько-політичним діячам – як живим, так і тим, хто вже ніколи твого твору не почує і не прочитає.

За своїми жанровими і стильовими особливостями «Ярославки» – ці «душі квітки», як означив їх поет, – вельми розмаїті, досить широкий їхній тематичний діапазон. Зумисне не називаю відомих особистостей Прикарпаття і України, присвяти яким у книзі «Під Зіркою Різдва» найбільше закарбувалися в моїй пам’яті, бо загалом їх більш як сотня прізвищ (про кожного подано короткі відомості в Іменному покажчику, вміщеному наприкінці видання): когось згадаєш – інші образяться, а чому і їх не згадав. Зазначу, що є тут присвяти класикам нашої літератури Тарасові Шевченку й Іванові Франку, давньому Галичу, містам Івано-Франківську, Долині, рідному селу поета Викторову, Гуцульщині, більшим чи меншим людським спільнотам та іншим, скажемо так, узагальненим категоріям: «Близьким», «Братам і сестрам у Христі», «Співвітчизникам», «Українцям», «Рідній мові», «Університетським побратимам», «Галичанам», «Усім дачникам», «Нареченим і всім закоханим», «Чоловікам», «Гуцулкам», «Косівчанкам», «Заробітчанам», «Потенційній емігрантці», «Зубожілій галичанці», «Жінкам на ім’я Віра, Надія, Любов і Софія», «Рідним і Ненародженим», «Собі», «Фейсбучним друзям» і навіть «Поширювачам еротики на Facebook»...

Здебільшого жартівливих мотивів сповнені послання Ярослава Ткачівського до своїх колег з депутатського корпусу обласної ради шостого демократичного скликання, до якої його було обрано у 2010–2015 роках від Галицького одномандатного мажоритарного виборчого округу №7. Та немало в книзі і «Ярославок» з виразно негативним підтекстом, адресованих, за поетовим визначенням, різного роду «гріхоловам»: «Заздрісникам», «Пихатим», «Масноязиким», «Славолюбам», «Захланним», «Дволиким пігмеям», «Дітозгубцям», «Впертюхові», «Пристосуванцю», «Ледареві», «Злодієві», «Поп-діві», «Спокусниці»… Присвята «Владі» має характер політичної сатири. Одна із «Ярославок» стосується собаки Альфи – чотирилапої вірної подруги поетової сім’ї, а інша – старого коня, якого везуть на м’ясокомбінат… Можна, звісно, дискутувати щодо правомірності віднесення автором до присвят і творів сатиричної спрямованості. Але чому б і ні, якщо поет нагадує про майбутню неминучу відповідальність людини на Суді Господньому за гріхи власного життя, вчинки, що суперечать християнській і загальнолюдській моралі? Бо, як сказано в одному з віршів третього розділу книжки, названого «Сузір’я Лева, або Творцем благословенні жити»,

Для шанувальників таланту Я. Ткачівського, безперечно, надовго запам'ятається представлення напередодні новорічного і різдвяних свят в ОУНБ ім. І. Франка його книги присвят «Під Зіркою Різдва», яка побачила світ у харківському видавництві «Майдан». Цю зустріч з поетом благословив священник УГКЦ, журналіст і видавець о. Ігор Пелехатий, а модерувала директор бібліотеки Людмила Бабій. Окреслили – кожен визначальними, на його думку, для нової книги і поезії Я. Ткачівського загалом штрихами – екзистенційно-філософську парадигму творчості заступника голови НСПУ літературний редактор презентованого видання поет і журналіст Іван Гаврилович, літературний критик, голова Товариства письменників і журналістів ім. І. Франка Євген Баран, професорка ПНУ ім. В. Стефаника Ганна Карась, доцент цього університету Микола Якимечко, письменник Василь Бабій, голови обласних організацій Національної спілки краєзнавців України – Михайло Косило і Товариства винахідників і раціоналізаторів України Богдан Середюк, чільник Закарпатської ОО Національної спілки письменників України Василь Кузан, поетеса Наталія Королевич, автор музики пісень на Ярославові слова Мирослав Пастернак, староста села Викторова (звідти родом поет) Галицької ТГ Надія Блинчук, заступниця директора школи, в якій він колись навчався, Марія Касько…