14 липня ц. р. Івано-Франківський міський суд ухвалив: «Зобов’язати уповноважену особу РУП ГУНП в м. Івано-Франківську внести до Єдиного реєстру досудових розслідувань відомості про вчинене кримінальне правопорушення, передбачене ст. 382 КК України, за заявою голови правління громадської організації «ПрикарпатбатЧорнобиль», яка була зареєстрована в інформаційно-телекомунікаційній системі «Інформаційний портал Національної поліції України (журналі єдиного обліку) Івано-Франківського РУП ГУНП №16769 від 2.06.2022».
Ми вболіваємо за збереження цілісності України у час протистояння агресії російських загарбників. Але бачимо, що населенню не лише України, а й усієї планети загрожують катаклізми через виникнення небезпеки на будь-якому з енергоблоків – як від втручання російських терористів, так і через те, що чимало енергоблоків відпрацювали свій ресурс, через проблеми з ядерним паливом. За такого ставлення до ліквідаторів катастрофи на ЧАЕС як можна сподіватись на забезпечення ліквідації нових аварійних чи – не дай Боже! – катастрофічних ситуацій на АЕС? Якою може бути мотивація воїнів на фронтах за такого ставлення до нас – реальних і живих учасників «чорнобильської війни»?
(З «Відкритого запиту...» до Кабміну 18 липня 2022 р.)
Окрім судової скарги, голова правління ГО «ПрикарпатбатЧорнобиль» і член Всеукраїнської ініціативної групи з представлення інтересів та захисту конституційних прав «чорнобильців» Ярослав ОЛІЙНИК з Калуша звернувся з відкритим запитом до прем’єр-міністра Дениса Шмигаля «щодо дискримінації та системних порушень конституційних прав на пенсійне забезпечення ліквідаторів катастрофи на Чорнобильській АЕС у 1986 році за наявності чинних судових рішень». А у травні цього року керівник «ПрикарпатбатЧорнобиль» звернувся із заявою в Головне управління Національної поліції в області «про вчинення кримінальних порушень, передбачених ст. 364, 366 та 382 Кримінального кодексу України службовими особами Головного управління ПФУ в Івано-Франківській області…».
– Чому ліквідатори катастрофи на ЧАЕС, які віддали своє здоров’я заради порятунку інших і дожили до наших днів, сьогодні б’ють у набат і вважають, що «зло і досі не покаране, а ті, хто від імені держави править людьми, зневажають норми Конституції та законів України»?
– Наша громадська організація опікується родинами Івано-Франківського батальйону пожежної охорони, який на принципах воєнного часу було сформовано в липні 1986 року в Новиці на Калущині (тепер центр територіальної громади. – Авт.), – розповідає Я. Олійник. – У підрозділі служили представники з Болехова, Долини, Верховини, Косова, Городенки. Тоді ж ми прибули у чорнобильську зону. Я був заступником командира батальйону, а працювали ми безпосередньо на четвертому реакторі. Громада Новиці на знак вдячності виділила нам земельну ділянку для будівництва пам’ятника «чорнобильцям»…
28 травня цього року я звернувся до ГУНП в області із заявою про те, що група осіб скоїла злочин за трьома статтями. Річ у тім, що організація, яку я очолюю, відстоює права наших побратимів. З нами вчинили неправомірно ще 1997-го, коли 168 побратимів з нашого батальйону позбавили статусу ліквідаторів другої категорії. Попри те, що люди мали відповідні посвідчення, державні соціальні служби вирішили заощадити бюджетні кошти за рахунок «чорнобильців» – зробили якусь перереєстрацію й дали людям третю категорію замість другої, себто «понизили у званні».
Більше того, вдалися до ницості і переступу законів. Адже ми були у Чорнобилі саме 1986 року, а у посвідченнях уже після перереєстрації записали 1988-й, 1990-й... А це непокараний злочин. Але люди не боролися за свої права та тішилися й тією пенсією, бо не вірили, що можна щось змінити. Я попросив всіх представників нашого батальйону здати посвідчення, щоб порушити проблему на рівні Президента України. І відтоді й почав активно в юридичній площині захищати права своїх побратимів. А знань, освіти і правничого досвіду мені не бракує. І вже відстояв інтереси більшості з них...
Я також дослідив, що в Головному управлінні ПФУ в області є чимало пенсійних справ «чорнобильців», оформлення яких не відповідає чинному законодавству. Ми виграли до ста «пенсійних» справ у різних судах. І рішення тих судів Головне управління свого часу, хоч і зі скрипом, але виконувало. Але так тривало до жовтня 2017 року, коли його чиновники звернулися у ПФУ, щоб там роз’яснили, як їм далі чинити. Але саме їхнє
клопотання було підготовлене на протиправній основі. Зокрема ініціатори такого звернення спаплюжили ідею закону «Про внесення змін до деяких законодавчих актів щодо підвищення пенсій» – замість підвищувати пенсійні виплати особам, потерпілим під час аварії на ЧАЕС, вони в підсумку на основі отриманого з ПФУ роз’яснення вирішили зупинити дію судових рішень щодо законних виплат за понаднормовий стаж.
Першою моєю перемогою в цьому ділі стало звільнення з посади попередньої керівниці Головного управління ПФУ в Івано-Франківській області. Була так звана «справа Василя Семчука», яка шість років без руху перебувала у сутяжництві. Ми звернулися до Богородчанського суду про накладення штрафу на чільницю Головного управління, і суд оштрафував безпосередньо її на 45 тисяч гривень – половина цієї суми пішла потерпілому, а решта – державі. А керівниця після того звільнилася з роботи. А 28 травня цього року я вже втретє звернувся до ГУНП в області, щоб порушили кримінальну справу. Дві попередні спроби були марні. В поліції мовчали десять днів, тож я сам пішов до правоохоронців. І там дізнався, що мою справу передали в районне управління (РУ) ГУНП, що «дислокується» на Бельведерській. Але ж правоохоронці повинні були самі повідомити мене про це, а не чекати, коли я прийду...
Страшний бардак у правоохоронних органах! Заяву мою внесли до Єдиного реєстру досудових розслідувань аж 14 липня, але лише після постанови Івано-Франківського міського суду, де я оскаржив бездіяльність уповноваженої особи РУ ГУНП. З рішенням суду я відтак пішов знову до тієї самої райуправи ГУНП, але виявилося, що вони ще не мають рішення. Аж смішно. Розумієте, я в Калуші вже тоді одержав рішення, а вони в Івано-Франківську – ні!
До речі, цікавий і промовистий факт: три слідчі відмовилися брати участь у цій справі. Я пішов до новопризначеної виконувачки обов’язків начальниці Головного управління ПФУ в області Зоряни Панас і порекомендував зібрати тих своїх підлеглих, які відповідають за виконання рішень суду. Зібрала. І я їм достеменно все розповів і розклав по полицях. Вони погодилися, що я говорю слушно. А відтак, коли я прийшов вдруге, в обласному пенсійному фонді зустріли мене, образно кажучи, у штики – почали себе виправдовувати і казати, що у них в управлінні все добре. Отже, наразі розслідують, чи є підстави порушувати кримінальне провадження.
– І який, пане Ярославе, мав би бути Ваш наступний крок?
– Суд повинен підтвердити або заперечити мою заяву про наявність ознак злочину в діях посадовців Головного управління ПФУ в Івано-Франківській області. Я наполягатиму на трьох статтях. Досудове розслідування триватиме до місяця. Наші люди дуже постраждали від учинків тих посадовців, адже вони своїми діями зменшили «чорнобильцям» пенсії удвоє, а то й утроє. І є документальне підтвердження такого перерахунку.
Коли я працював на реакторі один день, наприклад, то мені нараховували зарплату як за п’ять. Тож якщо була велика зарплата, то й відповідну пенсію нараховували. Але все в ПФУ зробили нахабно – без заяв «чорнобильців», а ще й кажуть повернути кошти, виплачені у попередні роки. А ми з побратимами письмово повідомили, що ті кошти, які нам не виплатили з 2017 року попри рішення судів і які нам належать, ми хочемо спрямувати для ЗСУ, бо ж маємо повне право розпоряджатися своїми грішми. Цікаво, яке буде реагування…
Семеро моїх побратимів вже померли – не дочекалися справедливості. А ПФУ вперто не хоче виконувати рішення судів. Всі, в чиїх діях ми вбачаємо ознаки кримінального злочину, сьогодні на посадах. І ми категорично не хочемо жити в державі правового свавілля. Бо знаємо, що непокаране зло не знає меж ні у часі, ні в кількості потерпілих. Саме через це наша громадська організація ініціювала відкриття кримінального провадження проти тих посадовців, які від імені держави правлять людьми, зневажаючи норми Конституції та законів України.
...Ярославові Олійнику минуло 82. Вже не один з його побратимів відійшов у засвіти. Дивує, що сучасні чиновники-небожителі навіть майже 40 років по тому ще не зрозуміли, або не хочуть зрозуміти, що катастрофа на ЧАЕС мала всі ознаки війни, а ліквідатори – воїни і наші захисники. Тож і їхній державний пошанівок має бути гідним. Бо чорнобильський набат нині – то не лише дзвін пам’яті за полеглими ліквідаторами, а й велика ганьба державному чиновництву і докір літеплій громадськості за байдужість, а головно – велика засторога від вивищення та гордині для тих, хто через посади втрачає людську подобу.
Я розумію, що питання дуже неоднозначне і великі пенсії та надбавки «чорнобильцям» можна сприймати по-різному – і як «відкупне» радянської системи за тисячі і тисячі забраних людських життів через брехню її керівництва, і як загравання влади у різні роки з однією із найактивніших у громадському житті спільнот. Але невже 2017 року – майже через чверть століття після Чорнобильської трагедії – Україна вже була настільки збідніла, що вирішила наповнювати державну скарбницю через недоплати «чорнобильцям»? Такий державний цинізм особливо помітний тепер, коли народні обранці навіть у часі війни не цураються щонайперше перейматися своїм матеріальним комфортом. А «чорнобильське відлуння» їх не тривожить. Очевидно, потрібно вдарити у дзвони й у Верховній Ради?
