У залі Івано-Франківського коледжу фізичного виховання з онлайн-трансляцією у ютубі та фейсбуці відбулася прем’єра інклюзивного театрального проєкту, який реалізується за підтримки Українського культурного фонду, «Поезія за межами». Творча команда сценічного дійства мовою мистецтва, переосмисливши відомий твір Льюїса Керрола «Аліса в Країні див», на основі реальних історій людей з інвалідністю донесла глядачам істину, що непереборних обставин і ситуацій не існує. У виставі грають люди з інвалідністю, зокрема центральних персонажів втілили на сцені Надія Стефурак та Павло Гордієнко. Вона об’єднала людей різних професій: спортсменів, музикантів, художників, танцівників, викладачів і психологів Івано-Франківського коледжу фізичного виховання, вихованців благодійного фонду «Світла Надія».
Режисер-постановник «Поезії за межами» Мирослав Гринишин, характеризуючи виставу, називає її ребусом: «Це багатошарова метафора про подорож людини до самої себе, яка, не втрачаючи віри і натхнення, черпає внутрішню енергію, щоби вибудовувати своє майбутнє та втілювати в життя свої задуми. Хотілося розповісти про це не через реальні побутові історії, які пережила людина, а крізь призму художнього кута зору, який дає можливість використати багатство всесвіту її свідомості, її внутрішнього світу і переживань. На рівні художнього, театрального мистецтва, універсального поєднання звуку, пластики, тексту, смислів тексту, поведінки акторів передаємо внутрішній світ і переживання людей, які опинилися у драматичних ситуаціях, котрі змінили спосіб їхнього існування».
Зважаючи на карантинні обмеження, які діють в Івано-Франківську у зв’язку з пандемією корононавірусу, прем’єра проєкту відбулася в онлайн-форматі. Тішить те, що поціновувачі театру не залишили виставу поза увагою. Зокрема, за першу добу її переглянуло понад 800 глядачів із різних куточків України. «Думаю, що кількість переглядів вистави зростатиме, адже вона буде у безплатному доступі на платформах «Ютуб» і «Фейсбук», – зауважує Мирослав Гринишин.
У ролі Аліси – паралімпійська чемпіонка з лижних перегонів та біатлону, засновниця благодійного фонду «Світла Надія» Надія Стефурак. Це її театральний дебют. Зазначу, доволі успішний. Пані Надія зізнавалася в інтерв’ю для «Галичини», що на перших репетиціях їй було складно перевтілюватися на сцені. Але на прем’єрі все пройшло чудово і фактично неможливо здогадатися, що в ролі Аліси – актриса-дебютантка.
До цієї знакової і важливої для неї ролі вона готувалася близько двох з половиною місяців. За цей час відбулася справжня трансформація спортсменки в актрису. Сьогодні жінка розуміє, що театр – це її стихія, те, чим би вона хотіла займатися і надалі.
– Я в приємному шоці, – ділиться вона враженнями від вистави. – Мені було дуже важко подолати невпевненість, страх, але зрештою вдалося взяти себе в руки і все відіграти. Дуже задоволена, що змогла втілити на сцені задум режисера і справитися з поставленими завданнями. В захваті від ролі, від колективу, вистави і від того, що я змогла це зробити…
Магія звуків і світла – це перше, що спадає на думку після перегляду «Поезії за межами». Вистава пронизана символами. На першому плані – не монологи та діалоги, а пластика і хореографія. Актори розповідали історію через рух, танець, який доповнювали словами, а не навпаки. В певні моменти рухи і танцювальні па ставали словами, реченнями, монологами і діалогами. За хореографічну та пластичну складову дійства відповідав Василь Гринюк, який ще й зіграв одного з найбільш яскравих персонажів зі світу «Аліси в Країні див» – Чеширського кота. Доповнювало виставу, створювало атмосферу казки і дива музично-звукове тло. Час від часу здавалося, що звуки – то повноцінні персонажі вистави.
У світі існує чимало постановок та інтерпретацій «Аліси в Країні див». «Поезія за межами» не просто вкотре переповідає добре відомий сюжет – вона його трансформує. Саме повість Керрола стала формою для розповіді реальної історії Надії Стефурак. Вистава розпочинається з падіння Аліси і сюжет твору переплітається з біографією жінки, життя якої кардинально змінилося після падіння з дерева. Адже саме в результаті цього нещасного випадку пані Надія отримала травму, яка позбавила її можливості ходити.
Режисер надав реальним подіям образності та художності, доповнивши форму і зміст автентичної історії про Алісу інклюзивною складовою. Від цього проєкт лише виграв, адже став об'ємнішим та цікавішим для сприйняття. Також на сцені Надія Стефурак співає власну поезію, яка розкриває її біль, думки, переживання. Цей прийом додає дійству справжності, робить образ Аліси дорослішим, глибшим, складнішим і драматичнішим.
Дуже важливо, що у виставі, попри надскладну тему та проблеми, які вона порушує, немає ні краплини песимізму чи безнадії. Це стовідсотково життєствердний твір про сильних духом людей, котрі знаходять у собі сили йти вперед, до своїх мрій, незважаючи на перешкоди. У фіналі Аліса підводиться на ноги з допомогою параподіуму і декламує власний вірш, у якому є такі рядки: «Я йду, бо йти я мушу!». Дуже сильне та символічне завершення вистави, яке підкреслює її основний меседж: немає непереборних обставин, адже людині властиво подолати все.
Мирослав Гринишин планує продовжувати співпрацю творчої команди «Поезії за межами» з Надією Стефурак та її благодійним фондом «Світла Надія», зокрема створити проєкт під умовною назвою «Тотальна арттерапія». В його рамках вихованці фонду зможуть творити в партнерстві з психологом, режисером, хореографом, акторами самодостатні роботи у різних галузях творчості. «Це дасть змогу дітям з інвалідністю реалізувати свій творчий потенціал, і це б стало для них певним лікувальним інструментом для інтенсивного злиття з життям та витіснення з нього зневіри, невпевненості, сум’яття та страху», – наголошує він.
