Сучасна війна в Україні з російськими загарбниками – то не лише ракети, літаки, танки, гаубиці, кораблі, дрони, міни, снаряди, кулі та інша зброя, а й передовсім люди, а також – окопи, бліндажі, будівництво фортифікаційних споруд, доріг, річкових переправ чи мостів, тимчасового житла та залізничних колій тощо. Монстр війни пожирає щомиті не лише життя українських воїнів чи мирних людей, а й зброю та будівельні матеріали. Фронт потребує всього…

Вище професійне училище №21 в Івано-Франківську заснували ще 1987 року на базі ВО «Карпатпресмаш» для підготовки підприємству працівників потрібних професій. Тепер цього заводу вже немає, а «Пресмаш» та «Автоливмаш», образно кажучи, переживають не найкращі часи. Але навчальний заклад, попри всі нинішні реалії, зберіг профіль металообробки й далі єдиний на Прикарпатті готує спеціалістів машинобудівних професій.

– Потреба у виробничих професіях у наш час дуже велика, а з другого боку, бачимо, що престижність таких спеціальностей серед випускників ліцеїв та гімназій дуже мала, – каже директор ВПУ №21 Михайло БАБ’ЯК. – Зазвичай випускники середніх загальноосвітніх навчальних закладів обирають виші, а не училища, де навчають робітничих професій. І це помилка профорієнтаційної роботи в державі.

Нині навіть у межах нашої області бракує верстатників – токарів чи фрезерувальників та інших фахівців. Дуже велика проблема – знайти хорошого спеціаліста. Адже сучасні верстати – то не ті, які були у 1980 чи 1990 рр., а новітні машини з числовим програмним керуванням. Оператори працюють з комп’ютерами, тож потрібні фахові й розумні спеціалісти. Потреба в них, повторюю, дуже велика. На підприємствах шукають таких фахових виробничників і гарантують їм, повірте, зарплати не менші, ніж у спеціалістів-айтівців.

– Пане Михайле, як живе навчальний заклад після повномасштабного вторгнення російських загарбників?

– Війна змінила багато чого і багатьох. Чимало підприємств чи навчальних закладів перепрофілювали свою діяльність і почали як волонтери працювати для потреб ЗСУ. І наше ВПУ №21 не виняток. У перші дні вторгнення російських загарбників ми разом з робітниками локомотиворемонтного заводу долучилися до роботи з наплавлення пластин для бронежилетів. До цього залучили дві наші майстерні і фактично всі майстри та учні, які мали змогу працювати та виконувати означену для нашого закладу частину роботи. Відтак виготовляли для ЗСУ металеві ящики для зберігання боєприпасів, банні комплекси для військових – душові кабіни разом з «буржуйками» й «буржуйки» для обігрівання холодної пори року, а також упродовж усієї війни виготовляємо клямбри (металеві скоби, які використовують у будівництві для монтажу покрівель).

Ми оперативно реагували й реагуємо на всі звернення волонтерів і виготовляємо необхідні речі для фронту. А вже метал, електроди, газ тощо нам надають благодійники чи волонтери. Звісно, ми інформуємо й керівництво області та міста про те, які роботи наш навчальний заклад виконує для ЗСУ, але самостійно вирішуємо, що саме виготовляти. Є потреба й можливості – оперативно беремось і робимо, а вже відтак звітуємо про реалізовану ініціативу у профільний департамент ОДА.

Причому все робимо на волонтерських засадах. Такі речі в нашому училищі всі підтримують – і майстри, й учні. Адже маємо допомагати ЗСУ всім чим можемо. В училищі сьогодні навчається 512 учнів. В області нема більше училища, яке б зберегло профіль машинобудування. Якщо зварювальників ще на Прикарпатті подекуди в училищах готують, то інших професій нема. Наприклад, ковальство у нашому навчальному закладі особливе тим, що воно не лише традиційне – навчаємо професії ручного кування, а й готуємо фахівців художнього кування.

Дуже хочемо більшого розуміння випускників шкіл та їхніх батьків того, що нині державі надзвичайно потрібні фахівці виробничих професій. Війна закінчиться, а Україну й після перемоги потрібно буде відбудовувати. І хто це робитиме, як не ми? Тож кожен, здобуваючи вищу освіту, мусить мати передовсім добрий фундамент – професійні знання. Я добре знаю, про що кажу, бо сам свого часу пройшов такий шлях. Багато випускників нашого училища сьогодні на передовій воюють у лавах ЗСУ, серед яких і один майстер нашого навчального закладу. На жаль, уже восьмеро колишніх учнів ВПУ №21, про яких ми знаємо, полягли за волю України. За роки війни багато людей пройшло через наш заклад…

Виробничі майстерні ВПУ №21 важко сплутати з приміщеннями інших професійних закладів – пахнуть металом і кузнею, такою собі, образно кажучи, чоловічою справжністю й надійністю. Переходячи з одного цеху в інший, ми подекуди помічаємо заскладовані «буржуйки», а десь – різноманітні клямбри тощо.

– Виробляти металеві клямбри для потреб ЗСУ – то колективна ідея, яку підтримав директор училища Михайло Баб’як. Нашим воїнам на фронті дуже потрібні були ці клямбри, і вони через волонтерів поцікавилися, чи змогли б ми виконати такі роботи. Адже наше училище – не виробнича структура, а навчальний заклад. Дирекція і викладачі підтримали таку ідею, ініціатива сподобалася й нашим учням. І ми почали виготовляти клямбри потрібних параметрів, щоби з’єднувати деревину під час будівництва різних фортифікаційних споруд на фронті. Працювали майже всі групи наших учнів, які освоюють професію ковалів, зі своїми викладачами, деякі учні тепер уже випускники й на практиці. А серед викладачів назву майстрів виробничого навчання Сергія Баб’яка, Дмитра Сухоручка.

– Я бачу серед готової продукції клямбри різної конфігурації та параметрів – таке було замовлення?

– Хлопці з передової замовляють вироби таких параметрів, які їм на фронті найбільше потрібні, а не тільки стандартні. Різної довжини – залежить, що потрібно ними стягувати. Бо деревина також буває різної величини – великих і малих діаметрів. Клямбри виготовляти можна з різного металу – сталі «3» чи сталі «45» і т. ін. Щоб вони не розгиналися, ми обов’язково робимо ребро міцності, яке запобігає розгинанню чи розриву виробу. А закінчення клямбри – ту її гостру частину, яку забивають у деревину, роблять не круглою, а квадратною, щоб виріб при навантаженні не прокручувався, а сидів у деревині міцно.

– Чи Ви хоч рахували, скільки приблизно таких клямбр уже виготовили для потреб ЗСУ? Я десь читав, що зо п’ять тисяч.

– Ми не рахуємо, але зробили багато – тисячі. Нам благодійники привозять матеріал, допомагають і фінансово – купують газ і заготовки тощо. Маємо хороші відгуки про свою роботу.

– Думаю, що й після війни ваша робота дуже знадобиться в Україні. Нехай Бог береже кожного, хто своєю звитягою на фронті й працею в тилу наближає перемогу.