Він любив свою сім’ю і Україну, він любив людей і життя, був людиною слова і честі… Харизматичний, добрий, ефективний управлінець, правдолюб, патріот свого краю і України, вірний син своєї землі… Саме таким запам’ятався перший голова Тлумацької територіальної громади (2016 – 2020), гранатометник 1-го стрілецького батальйону 10-ї окремої гірсько-штурмової бригади «Едельвейс» Роман КРУХОВСЬКИЙ, який віддав своє життя за Україну на полі бою, на передовій, у Бахмутському районі на Донеччині.

Кредо життя Романа Круховського – робити зміни, розпочинаючи з себе, задля майбутніх поколінь Незалежної України. Напевно, саме тому він на другий день війни добровільно вступив до лав ЗСУ, бо твердо вірив, у те, що говорив: кожен з нас має виконати місію на своєму місці. Належно виконував бойові завдання та спільно з побратимами гідно тримав позиції і не відступав від поставлених цілей. Прикметно, що Роман не мав військової освіти, навиків та досвіду, але це його не зупинило: твердо вирішив одним з перших стати на захист рідної держави. І віддав за неї найцінніше – своє життя!

Якраз минув рік, коли страшна звістка сколихнула Прикарпаття, вдарила, неначе грім серед ясного неба: 2 серпня 2022 р. Роман отримав поранення не сумісні з життям у бою за волю України у результаті штурмових дій біля села Кодема Донецької області. Його, коли він захищав державний суверенітет і територіальну цілісність України, вбила росія. Напередодні йому виповнилося 42 роки.

Дружина Романа – Ірина – каже, що рік минув після того, як Роман поліг на полі бою, а для неї її чоловік ще на війні… «Рік невимовного болю, без Тебе, мій Романе! – написала Ірина на своїй сторінці у Фейсбуці. – Рік тому мені повідомили найболючішу звістку, що Тебе вбила росія, вона вбила і мій світ, в якому я не маю розуміння, як жити далі без тебе... Ти став на захист своєї рідної України, не роздумуючи ні хвилини, хоча Ти йшов не помирати, а боротися до кінця... Ти пішов і Твоє рішення було тверде, як криця, хоча Ти багато робив і міг зробити для рідного краю і держави загалом тут, у тилу... Своє життя ти віддав за Україну, і ця ціна вже вкладена в нашу Перемогу!»

У розмові зі мною І. Круховська поділилася теплими, щемливими спогадами про свого чоловіка: «Насправді Бог мені подарував найкращого в світі чоловіка, батька для наших дітей, найкращого сина для його батьків. Роман був зразковим сім’янином, батьком, сином. Він показав нашим синам найкращий приклад ставлення до батьків, дружини, дітей. З дітьми у Романа були дуже тісні стосунки. Саме він з дитинства читав їм казки, бо я завжди була зайнята домашніми справами. Нашим дітям Андрійкові та Ігорчикові уже відповідно 19 і 15 років. Не було жодного вечора до війни, щоб Роман не обговорив з ними події дня, який минув. Тоді я завжди думала про те, що мені і нашим дітям так пощастило з чоловіком і батьком. Певним заспокоєнням для мене нині є те, що я часто говорила Роману, що вдячна Богові і долі за такого прекрасного чоловіка. Такі ж слова я отримувала у відповідь… Він був сонечком у нашій сім’ї. Я знала, що він прийде з роботи ввечері, але так хотіла його побачити ще вдень… Колись, понад 40 років тому, ми були народжені одне для одного».

Ірина нині живе пам’яттю про свого чоловіка. Щоранку просить Романа допомогти їй рухатися вперед та відчуває його підтримку. Вона переконана, що чоловік їй допомагає. Вдома на комоді має куточок з різними світлинами свого коханого: на одних він суворий, на інших усміхнений… Каже Ірина, що розглядає те чи інше фото залежно від своїх емоцій. Подивиться на фотографію, де Роман строгий, і видається їй, що він докоряє за сльози, гляне на усміхненого, то сприймає це як похвалу за щось.

Ірина каже, що Роман був дуже щирою, доброю і справжньою людиною. Він був рішучим, але виваженим. Рішення чоловіка добровільно йти на війну її приголомшило, вона старалася його змінити, завчасно знаючи, що це неможливо… Тому прийняла такий вибір Романа і допомагала йому з тилу так, як тільки могла.

Після похорону Романа Ірина намагалася не розмовляти з дітьми про батька, в хаті стримувала сльози, щоб не засмучувати дітей, які поводились аналогічно. Так тривало приблизно пів року. Але така замкнутість не влаштовувала матір, вона почала говорити синам про батька, згадувати, ставити його у приклад, обговорювати, як саме в такій чи іншій ситуації повівся б їхній тато… Діти дуже швидко подорослішали, вони підтримують маму. Тепер щодня в хаті Круховських говорять про батька, він назавжди в їхній серцях. Ірина живе за двох, заради синів і пам’яті про коханого чоловіка. Так собі вона постановила.

Роману дуже подобалося, коли Ірина гарно одягалася, робила зачіску. Вона намагається нині добре виглядати – задля Романа, аби люди дивилися на неї і згадували його… Багато працює. Почала писати вірші, які присвячує чоловікові…

«Час летить дуже стрімко, і це я розумію сьогодні, бо рік тому він був зупинився, – розмірковує І. Круховська. – Секунда тривала годину, день ставав роком, невідомість і нерозуміння заполонили мене, про те що буде через рік не думала взагалі, бо навіть не бачила завтрашнього дня… 2 серпня минув рік, і сьогодні я розумію, що дуже швидко, миттєво пройшов рік, як я чула його голос востаннє, його останні слова: «Цілую, люблю вас, па-па!» Слова, які говорив нам кожен день і по кілька разів на день, стали останніми і такими дорогими, значимими і пам’ятними…

Роман був тим, хто любив життя у всіх його проявах – життєрадісний, енергійний, усміхнений... Він сміявся очима, його погляд забути неможливо...

Роман був педагогом за освітою, а по життю – неабияким психологом, а головне – він довіряв людям, бо сам був тим, кому можна було довіритися...

Роман був романтиком, він дуже любив співати, і коли ми зустрічалися, то один одному співали. Як згадую про це, то так приємно стає, я й посміхаюся, і плачу. «Я піду в далекі гори на широкі полонини», про карі очі і чорні брови, про мене співав...

Він дуже любив танцювати, де б ми не були на весіллях чи днях народження, якщо там були танцювальні конкурси, то ми обов’язково брали участь у них і ще й вигравали... Отаким він був у мене всебічним – мій хороший, єдиний, справжній, простий, щирий і розуміючий, ніжний, такий світлий. Без нього нині все інакше, все не так, навіть сонце не так світить, і мрії не такі, і посмішка не така. Дехто думає, що вже коли сміюся, то забула... Ні не забула, і не забуду, він щосекунди в моїх думках…

Він завершив свою життєву дорогу так, як хотів – з честю й гідністю. Бо немає гіднішої смерті, ніж полягти в боротьбі за Батьківщину, за родину і за друзів...».

Р. Круховський як перший голова Тлумацької міської об’єднаної територіальної громади, депутат Тлумацької районної ради двох скликань, громадський та політичний діяч, сумлінно працював на благо розвитку рідного краю, реалізовуючи низку соціально-економічних проєктів.

Заступник голови Тлумацької ТГ (2016 – 2020), друг Р. Круховського – Ігор Мандар у розмові зі мною наголосив: «Роман Петрович був людиною, яка захоплювала, надихала, він був відкритим до людей, простим у спілкуванні, легко знаходив правильні рішення. Люди знали, що він їх вислухає, зробить щонайбільше для позитивного розв’язання проблеми. Намагався їздити автомобілем тільки за необхідності, переважно ходив пішки, щоб говорити з людьми, знати їхню думку, до якої дослухався. Він умів скласти пазл доброї комунікації влади і громади. Ніколи не кидав слів на вітер. Надзвичайно любив свою сім’ю. Дуже багато свого часу жертвував для розвитку громади, проте ніколи не забував про дружину і синів. Сім’я для нього залишалася пріоритетом. Попри те, що в нас під час роботи в Тлумацькій громаді не було відпусток, ми викроювали час, брали синів і йшли на рибалку. Навіть там Роман Петрович активно спілкувався з людьми, цікавився їхніми проблемами і потребами. Одного разу ми прийшли на риболовлю. Рибалки підійшли і поскаржилися на проблематичний доїзд до озера та звернули увагу на потребу впорядкування самого озера. Роман Петрович вирішив це питання дуже швидко. Багато уваги приділяв ремонту доріг, розвиткові інфраструктури…».

За словами І. Мандара, Р. Круховський виступив ініціатором створення Молодіжної ради при Тлумацькій ТГ, щоб молоді люди відчували себе потрібними і долучалися до прийняття рішень. Він навчав їх легкості працювати з людьми. Представники Молодіжної ради могли прийти в кабінет Р. Круховського і попрацювати на його робочому місці. Він жив людьми і для людей.

Виконавчий директор Івано-Франківського регіонального відділення Асоціації міст України Юрій Стефанчук згадує про співпрацю з Р. Круховським: «Роман вірив у реформу децентралізації, оскільки в її результаті сподівався на нові можливості для своєї громади. Багато працював, покращував інфраструктуру та матеріально-технічне забезпечення. Він завжди говорив, що треба йти до людей, так і робив – завжди був з людьми і працював для них.

А ще мріяв про запуск виробництва, щоб люди з громади не виїжджали, щоб у селах не зникали школи та про організацію велотуризму, аби показувати гостям красу рідної Тлумаччини з чудовими краєвидами, фруктовими садами та озерами. Справжній патріот і державотворець, вірний власним принципам та ідеалам, щирий і людяний».

Також Р. Круховський знаний педагог, завідувач кафедри східних єдиноборств Івано-Франківського фахового коледжу фізичного виховання Національного університету фізичного виховання і спорту України, майстер спорту з греко-римської боротьби. Його, завжди усміхненого і щирого, любили та поважали викладачі й студенти. Чимала частина такого яскравого, насиченого, але короткого Романового життя минула в коледжі, який він закінчив з відзнакою. Згодом він отримав червоний диплом Львівського державного університету фізичної культури і почав працювати в коледжі викладачем силових видів спорту…

Керівник Музею історії та спортивної слави коледжу, викладач Михайло Верес із сумом згадує про свого колегу: «Напередодні повномасштабного вторгнення московитів в Україну Роман разом із директором коледжу фізичного виховання Любомиром Пасічняком зайшли до мене в музей. Розглядаючи експонати, фотографії викладачів та студентів, Роман так щиро радів, пригадуючи цікаві моменти з життя закладу. На одній великій фотографії він побачив себе у товаристві викладачів циклової комісії силових видів спорту. Комісії, яку чимало літ очолював...

До Івано-Франківського коледжу фізичного виховання Роман Круховський вступив одразу по закінченню школи в Тлумачі. Навчання давалося йому легко. Наполегливо займався греко-римською боротьбою. Виступав на різноманітних змаганнях. Та це не завадило йому з відзнакою закінчити коледж, а згодом –інститут фізичної культури. Свою самостійну трудову діяльність Роман розпочав у нашому коледжі на посаді викладача греко-римської боротьби 2001 року. Багато займався зі студентами, які не раз ставали призерами чемпіонатів України. Сам Роман теж продовжував тренуватися, виступати на різноманітних змаганнях. 2008 року він виконав норматив майстра спорту України з греко-римської боротьби. 2016-го Р. Круховського обрали міським головою м. Тлумача. Але навіть після цього він продовжував за сумісництвом займатися викладацькою роботою».

Президент Володимир Зеленський нагородив посмертно орденом «За мужність» ІІІ ступеня першого голову Тлумацької територіальної громади Романа Круховського. Але, поза сумнівом, захисник, військовослужбовець Збройних сил України, гранатометник 1-го стрілецького батальйону 10-ї окремої гірсько-штурмової бригади «Едельвейс» Роман Круховський заслуговує на почесне звання «Герой України». Тому родина, друзі, знайомі, жителі Тлумацької громади просять підтримати петицію щодо присвоєння йому цього почесного (посмертно) звання, перейшовши за покликанням.