Про цих бійців гірської піхоти не так багато пишуть, хоч їхня роль у сучасному бою вельми важлива. Наш герой – воїн вогнеметного взводу роти радіаційного, хімічного, біологічного захисту. Такі бійці, ризикуючи життям, висуваються на передній край, виконують бойові завдання зі знищення відкритих вогневих точок, легкоброньованої та автомобільної техніки, живої сили противника як просто неба, так і в замкнутому просторі.
…Після 24 лютого в числі перших у величезних чергах під територіальними центрами комплектування й соціальної підтримки був і Микола БОГОСЛАВЕЦЬ. Та його не одразу відправили до Збройних сил України. Тож починав зі служби в лавах місцевої територіальної оборони. Але й далі чи не щодня оббивав поріг ТЦК СП, поки врешті 4 березня його не відправили у славетну 10-ту окрему гірсько-штурмову бригаду.
Уперше вступив у бій у складі вогнеметного розрахунку ротного опорного пункту в зоні відповідальності окремого гірсько-штурмового батальйону на Луганщині… З того бою, надавши допомогу своїм важкопораненим побратимам Василеві й Сергію, вивів і пораненого з позивним «Паха» й доставив його до пункту евакуації.
У складі підрозділу нищив рашистів під щільним вогневим ураженням противника… У числі добровольців брав участь у зачищенні від ворога різних населених пунктів. Щільність ворожого вогню була досить високою, проте це не перешкоджало йому виконувати бойові завдання за призначенням.
У перервах між важкими боями чи й під постійним вогневим ураженням ворога думка линула до улюбленої донечки, до рідних…Так було і того разу, коли внаслідок артилерійського й мінометного обстрілу отримав поранення. Власне, коли намагався евакуювати пораненого бійця, сам відчув раптом різкий біль у грудях…
Зумів самотужки вийти з-під вогню. Осколок «прилип» до аорти, за кілька міліметрів від серця. Та завдяки вправним рукам хірургів Микола швидко повернувся у стрій. Повернувся з непереборним бажанням помститись за зруйновані міста й села, покалічені долі, загиблих побратимів, звільнити Україну й вигнати рашистську погань… на концерт до Кобзона.
Коли ми отримали надзвичайно гарні новини, що Державний прапор України вже піднято на містами Балаклією, Куп’янськом, Ізюмом на Харківщині, то для нас це вкотре засвідчило, що абсолютне зло буде знищено. Власне, бійці ЗСУ разом із воїнами Національної гвардії, підрозділами територіальної оборони, Сил спеціальних операцій послідовно і систематично знищують загарбників. І саме завдяки таким, як Микола Богославець, котрі чесно й сумлінно виконують свій обов’язок із захисту Батьківщини, твориться героїчна новітня історія України.
Українці та українки – це нескорена нація, яка не падає на коліна, а крок за кроком, ціною свого здоров’я, а іноді й життя, знищує ненависного ворога. Ворог прийшов до нас із мечем, від меча він і загине… Україна, ненька рідна, щодня стає сильнішою. Закінчиться війна – Україна відбудується, відновиться, ще більше розквітне…
Слава Україні! Слава ЗСУ! З нами Бог! За нами Україна!
