Це третя публікація з авторського проєкту «Війна хрестами чорніє» в «Галичині» про 21-річного американського добровольця, ветерана Корпусу морської піхоти США Ітана ГЕРТВЕКА, який загинув за Україну в бою з російськими агресорами 4 грудня 2023 року. В ній наведено нові факти. Нарешті батьки мужнього воїна Леслі та Джон Гертвеки змогли 28 лютого цього року попрощатись із сином у Києві. Згодом у Сполучених Штатах Америки з військовими почестями поховали свого героїчного співвітчизника у Меморіальному парку в Каліфорнії – на Maidan Flag Memorial. Тут спочивають також інші американці, котрі віддали свої життя, захищаючи Україну від її споконвічного ворога.

Назва статті та її підзаголовки взято з пісні «Україна-мати». Слова цього величного музичного твору із закликом зупинити кляту війну написала Зоя Журавка (Іванова), а виконує його багатоголоссям матерів України й світу авторка проникливої музики до неї заслужена артистка України Олена Білоконь.

У політичному хаосі, особливо в його інформаційній складовій, відчувається небажання завершити безглузде кровопролиття зі справедливим миром для України. Російська, українська, європейська та американська лівацькі пропаганди розпалюють ворожнечу, безвідповідальною брехнею провокують тривалу російсько-українську війну, під час якої, як свідчать журналістські розслідування, крадуть і в росії, і в Україні, й у Європі та в США.

Ось чому так глибоко до серця проникають рядки: «Я молюся до Бога, я до світу кричу!». До сердець тих, хто хоче миру, а не вдає із себе миротворця, роз’їжджаючи вже три роки поспіль всякими самітами, конференціями, зборами, нарадами, випрошуючи грошей, замість того, щоб усіх українських корупціонерів законно покарати й награбоване ними скерувати на виробництво сучасного озброєння. Меморандуми, заяви, комюніке й інші пустопорожні документи, на яких піаряться їхні підписанти, – суєта суєт на вершині цинізму.

У першій статті «Уціліле погруддя Романа Шухевича як знамення» (5 січня 2024 року) в її підзаголовку «Материнський біль за синами однаковий» коротко розповіла про воїна зі США Ітана Гертвека, який служив у Інтернаціональному легіоні оборони України, створеному з ініціативи Президента Володимира Зеленського 27 лютого 2022 року. Тодішній президент США Джозеф Байден 2 березня 2022 року публічно радив своїм співвітчизникам, як і годиться у таких випадках, не їхати до України, яка вже сьомий день перебувала під ворожими обстрілами. Та попри його заклик через день, 3 березня, за офіційними даними, воювати за Україну зголосилися майже три тисячі американських добровольців!

Нині на фронті на боці України воюють чотири Інтернаціональні легіони, підпорядковані Сухопутним військам ЗСУ. Як свідчить інформація з відкритих джерел, нашу країну захищають від збройної агресії росії понад 20 тисяч добровольців із 30 держав. Їх розрізняють за нарукавним знаком, на якому зображено золотистий український герб, а під ним – синя земна куля.

Так, материнський біль за загиблими синами-воїнами – однаковий. Неправда, яку поширюють провладні «Єдині новини» через телемарафон – потужну пропагандистську машину української влади, що матері прагнуть продовження війни. Мовляв, за що загинув мій син? Зустрічаюся й пишу про десятки матерів у форматі проєкту «Війна хрестами чорніє» і від жодної (жодної!) згорьованої мами не чула такого нелюдського бажання. Навпаки, вони кажуть: «Так, мій син загинув, але я не хочу, щоб гинули ще чиїсь сини».

Низько схиляю голову як перед українськими матерями, так і перед мамою загиблого Ітана – Леслі. Матері швидше порозуміються, ніж політики, більшість з яких – збанкрутілі обіцяльники.

І. Гертвек загинув під Авдіївкою на початку грудня 2023 року. Для його матері, як і для нас усіх, її син – герой. За її словами, він мріяв повернутися додому перед своїм останнім боєм. «Але ми знаємо, що Ітан не хотів залишати бойових друзів... Сьогодні він був би вдома, тут, у місті Спрінгфілд штату Міссурі». Цією зболілою думкою вона ділилася в інтерв’ю виданню Task & Purpose.

Мене вразила життєва мудрість молодого американця. Він дотримувався кредо видатного мислителя й публіциста Едмунда Берка: «Все, що потрібно для перемоги зла, це щоб добрі люди нічого не робили». Тому старався і робив усе, що міг, аби не давати множитися злу.

Під час написання статті я мала мрію: традиційно подарувати Леслі Гертвек пам’ятну монету НБУ «Ой у лузі червона калина» як символ єднання матерів України та світу за свободу й демократію. І мені це вдалося, хоча шлях до цього був довгим і непростим.

Чи справді чують це прохання росія, яка розпочала війну, Україна, яка стікає кров’ю, США, які намагаються припинити бойові дії на наших землях, Європа, що заколисана «стурбованістю» і «готовністю»?!

Таке враження, що керівники України, США і Франції, від яких переважно залежить справедливий мир для українського народу, – Володимир Зеленський, Дональд Трамп, Емманюель Макрон, а також віднедавна прем’єр-міністр Великої Британії Кір Стармер – схоже, змагаються насамперед за майбутнє лавреатство Нобелівської премії миру, настільки вони відчужені від реалій. Свіже підтвердження цього – повернення з російського полону майже 200 українців 19 березня цього року.

Звернула увагу, що зранку того дня майже всі українські медіа цитували Президента Володимира Зеленського, котрий, за його словами, дякував нашій команді, яка займається пошуком українських полонених та обмінами. «Ми вдячні всім нашим партнерам, особливо Об’єднаним Арабським Еміратам, за те, що сьогоднішній обмін став можливим».

Цю «вдячність» поширили й окремі зарубіжні видання. І ні слова, що про той обмін полоненими з означенням їхньої конкретної кількості йшлось у двогодинній телефонній розмові 18 березня президента США Дональда Трампа з диктатором країни-агресорки володимиром путіним у рамках мирних перемовин, ініційованих господарем Білого дому. До професійної честі, це зробили лише журналісти української ТСН. Напередодні масштабного обміну полоненими, 18 березня, за результатами телефонних перемовин між США та росією, вони розповіли про ініціатора повернення українців з російського полону та важкохворих з їхніх лікарень – Дональда Трампа.

Хай там як і хто на кого чи на себе не перетягував би заслуги, а полонені українці вдома, їх дочекалися матері, дружини, діти, батьки... Специфічна «вдячність» українського глави держави донеслася за океан. Пресконференції господаря Білого дому та його прессекретарки Керолайн Левітт полярно різнилися за змістом про обмін полоненими. Тоді президент США зателефонував своєму українському колезі й майже в годинній розмові поінформував про його перемовини з путіним 18 березня, де йшлось окремо про обмін полоненими. Аж після цього на офіційному сайті Президента України 19 березня о 19 годині 57 хвилині з’явився допис. Подаю його текст, щоб читачі могли самі зробити висновок. Його зміст також потрібен для американських родин, тіла синів яких досі лежать на окупованих рашистами українських землях і вони чекають хоча б публічної вдячності за віддані життя. Слава Богу, тіло Ітана Гертвека вже прийняла рідна земля... Як бути з іншими?!

Повідомлення на офіційному інтернет-представництві Президента України Володимира Зеленського вміщено під назвою «Президенти України та США провели телефонну розмову». «Президент України Володимир Зеленський провів телефонну розмову з президентом Сполучених Штатів Америки Дональдом Трампом, – ідеться в тексті. – Глава держави подякував президенту США за продуктивний початок роботи української та американської команд у Джидді 11 березня. Ця зустріч допомогла суттєво просунутися на шляху до закінчення війни. Лідери погодилися, що Україна та Сполучені Штати мають продовжувати працювати разом для досягнення сталого миру. Завдяки США і президенту Дональду Трампу та за американського лідерства цього можна досягти вже цьогоріч.

Дональд Трамп поділився подробицями своєї вчорашньої розмови з володимиром путіним і головними питаннями обговорення. Припинення ударів по об’єктах енергетичної та іншої цивільної інфраструктури може стати першим кроком до повного закінчення війни та встановлення безпеки. Володимир Зеленський підтримав цей крок, і Україна підтвердила свою готовність його реалізувати.

Крім того, у Джидді американська сторона запропонувала безумовне припинення вогню на лінії фронту, і наша держава також прийняла цю пропозицію. Україна продовжить працювати заради того, щоб це відбулося. Такі кроки необхідні, щоб створити можливість для підготовки всеосяжної мирної угоди під час припинення вогню.

Глава Української держави проінформував про ситуацію на полі бою та перебіг операції в Курській області, а також про наслідки російських ударів.

Окремо під час розмови йшлося про звільнення військовополонених і повернення українських дітей.

Президенти також обговорили стан протиповітряної оборони України та можливість її посилення для захисту життя. Володимир Зеленський і Дональд Трамп доручили своїм командам розв’язати технічні питання, пов’язані з реалізацією розширення часткового припинення вогню. Команди України та США готові зустрітися в Саудівській Аравії найближчими днями, щоб продовжити координацію кроків до миру. Президенти доручили своїм радникам і представникам розпочати це якнайшвидше. Вони також відзначили роботу державного секретаря США Марка Рубіо, радника президента США з питань національної безпеки Майкла Волца, спецпредставника президента США з питань України Кіта Келлога, керівника Офісу Президента України Андрія Єрмака, міністра закордонних справ України Андрія Сибіги, міністра оборони України Рустема Умєрова та заступника очільника Офісу глави держави Павла Паліси.

Президенти України та США наголосили, що під час наступних зустрічей команди можуть узгодити всі аспекти, необхідні для просування на шляху до тривалого миру й гарантій безпеки.

Глава держави подякував президентові США та всьому американському народові за підтримку. Володимир Зеленський наголосив, що українці прагнуть миру, саме тому наша держава прийняла пропозицію про безумовне припинення вогню. Окремо Президент України відзначив важливість концепції президента США Дональда Трампа щодо миру завдяки силі.

Лідери домовилися підтримувати постійний контакт, зокрема на найвищому рівні та на рівні своїх команд».

Виникає слушне запитання: чому окремі медійники та блогери спотворюють офіційну інформацію?! Наразі воно риторичне... Вони так забрехалися, що скоро самі не знатимуть, де правда, а де їхні вигадки на догоду авторам комунікаційних «темників». На жаль, перекручування інформації триває. Під час чергових перемовин 23 березня радник президента США з питань національної безпеки Майкл Волц сказав в інтерв’ю CBS News, що США вимагатиме від росії повернення українських дітей у ключі «заходів зміцнення довіри». Безвідповідальні журналісти, експерти й ті, що заробляють на брехливих блогерських колонках, вихопили з контексту другу частину його слів. Отож в українському інформаційному полі «гуляє» лише вирваний вислів – «захід зміцнення довіри». Через нього й кипить критика на адресу американців, що ті, мовляв, заодно з росією. Насправді ж представник адміністрації США сказав так: «Президент Дональд Трамп говорив з двома лідерами – України та Росії – про обмін полоненими. І росіяни, й українці обмінялися полоненими, близько 200 осіб, одразу. І він також говорив про повернення українських дітей. Тож це, звичайно, передусім – заходи зміцнення довіри».

Депортація українських дітей – один із численних злочинів росії. Три роки Європа «стурбовано» розв’язує питання їхнього повернення. Україна також обмежується лише документуванням злочинного факту. А наших дітей досі рашисти утримують у себе. Треба сподіватися, що, можливо, вдасться повернути маленьких українців додому. І хай навіть звично приписуватимуть собі заслуги чи то Європа, чи Президент В. Зеленський. Головне – визволити з російської неволі. А їх там майже 20 тисяч! Вдалося повернути тільки 1 240 українських дітей.

Я бачила очі матерів, котрі обіймали визволених синів з російського полону 19 березня, в день, коли, за народним повір’ям, повертаються бузьки до своїх гнізд в Україну. Сльози радості – бачити їх живими! Раніше вдивлялася в очі Леслі Гертвек. Крім суму, була в них маленька радість: вона змогла тіло свого сина віддати рідній землі...

19 березня повернулися з російського полону троє бранців з Долинщини: Олександр Медвідь, Володимир Федорич і Роман Хомин. Найдовше перебував у ворожих катівнях О. Медвідь, який зник безвісти влітку 2022 року.

Майже всі українські полонені схудлі, з блідими обличчями, дехто на милицях... Це одна картина. Друга – у тих же телемарафонівських новинах, які щедро фінансує влада з Держбюджету: представник Уповноваженого ВРУ з прав людини спілкується з полоненими москалями в автобусі, в якому їх везуть на обмін, і запитує, як вони почуваються. Можна було й не цікавитися, бо й так видно: не голодували, не покалічені, з тими самими озвірілими поглядами… Насамкінець наш посадовець побажав ворогам «удачі». Отакої! Щоб повертались і знову вбивали нас?! На жаль, це такі подвійні стандарти влади в Україні з її брехливою риторикою!

Уповноважений ВРУ з прав людини Дмитро Лубінець дивує не тільки такими своїми представниками. Офіс уповноваженого збайдужів не лише до пам’яті загиблих американських добровольців, тіла яких лежать невпізнаними на останньому полі бою. Така ж доля багатьох українських захисників. Чи він захищає права поранених, чи цікавиться їхніми долями?! Цей офіс зводить свою діяльність хіба що до констатації злочинів російської федерації, зокрема про страту українських військовополонених. Але не старається запобігати їм. Івано-Франківщині, треба сподіватися, пощастило з новим представником Уповноваженого ВРУ з прав людини, яким став Віталій Вербовий. Він зокрема започаткував виїзні особисті прийоми, про які схвально відгукуються родичі загиблих і зниклих безвісти.

Як тут не згадати головний принцип дипломатії для групи українських перемовників, очолюваній керівником ОП Андрієм Єрмаком, яку визначив Президент Володимир Зеленський: «Ні про що не домовлено, поки не домовлено про все». Цей весь інформаційний галас в українських медіа навколо переговорів свідчить про небажання як росії, так і України зупиняти війну, роздмухуючи її смертельне полум’я спланованим їх оббріхуванням.

...Перед очима офіційний список загиблих американців-добровольців. Що робить посольство США в Україні, призначене ще адміністрацією президента Джозефа Байдена?! Жодної інформації про зацікавлення долею своїх співвітчизників. Була засмучена, коли від амбасадорки Бріджит Брінк майже сім місяців не надходило відповіді, крім відписки «Ваш запит ще на розгляді», на моє журналістське звернення-прохання передати відповідною комунікацією для Леслі Гертвек пам’ятну монету «Ой у лузі червона калина» як символ єднання матерів за загиблими синами в російсько-українській війні. На допомогу мені прийшла колега й громадська діячка Галина Угрина, яка живе у США. Вона передала подарунок (монету «Ой у лузі червона калина», мою книгу «Дзвін у храми серця» та примірники газети «Галичина») не лише для Леслі та Джона Гертвеків, а й для Українського національного музею у Чикаго. Фонд поповнили документи героїчного літопису України та США, за що вдячна його президентці Лідії Ткачук та архіваріусці Галині Парасюк.

Друга стаття в «Галичині» з розповіддю про загиблого Ітана Гертвека та його родину у проєкті «Війна хрестами чорніє» називалася «Материнський біль за синами об’єднує світ» (29 вересня 2024 року). Промовисті й підзаголовки – «Ми з тією Америкою, що з нами», «Адміністрація президента США – це не вся Америка»...

З приходом нової президентської команди в США різко змінилася політика гуманітарної допомоги, зокрема й для України. Адміністрація Дональда Трампа намагається скоротити величезні бюджетні витрати, запроваджені його попередником. Вона розпочала з Агентства США із міжнародного розвитку (USAID). За словами державного секретаря США Марка Рубіо, після шеститижневого фінансового перегляду скасовано 83 відсотки програм USAID, наскрізь корумпованих. Інші гранти буде збережено під управлінням держдепартаменту. Звичайно, є незадоволені, тривають судові процеси. Однак адміністрація США не згортає боротьбу з марнотратством, іде до мети, проголошеної у програмних документах під час інавгурації Дональда Трампа 20 січня.

Видається, позбавлені американського фінансування українські медіа (їх до двохсот) з усіх сил оббріхують президента США та його команду, щоб сподобатися можливим новим господарям в Україні й особливо – в росії. І роблять це доволі примітивно. Як би вони не маскувались, вуха брехні все одно стирчать. Натомість звинувачують Америку в її медійному зв’язку з москалями.

Якби в світі була правда, то не було б війни. Ось чому потрібні правдиві медіа. Брехню ж плодить більшість засобів інформації. Не випадково росія послуговується нею для своєї потужної пропагандистської машини. На жаль, Україна помітно переймає це зло. І також Європа, послідовно заражена ним, нерідко не може виокремити брехню від правди.

На цьому хисткому інформаційному тлі з кожною політичною подією у світі стає зрозумілішим виступ на Мюнхенській безпековій конференції 14 – 16 лютого цього року віцепрезидента США Джей Ді Венса, хто і як не ставився б до цього з тієї чи іншої своєї позиції. Як відзначають американські аналітики, посадовець має одну «ваду» – говорити правду. У цих моїх суб’єктивних роздумах показовою є промова Президента Володимира Зеленського на 58-й конференції з безпеки у Мюнхені 19 лютого 2022 року зі значно гострішою критикою європейських інституцій. (До речі, цей форум не має статусу офіційного, а є приватним заходом). Зокрема він сказав: «ООН, яка має захищати мир і світову безпеку, не може захистити себе». Прикро, що тодішні колективні овації на його слова не стали колективними діями, інакше війна в Україні давно завершилася б її перемогою.

Так збіглося, що 28 лютого цього року, коли керівник нашої держави зустрічався у США з президентом Дональдом Трампом в Овальному кабінеті Білого дому, в Києві Леслі й Джон Гертвеки прощалися з Ітаном. Чому ця сумна подія не стала для глави нашої держави нагодою подякувати американському колезі, всьому народові США за життя, віддані їхніми співвітчизниками в боротьбі за свободу та демократію на фронті в Україні?!

Церемонія прощання з Ітаном Гертвеком відбувалася на майдані Незалежності в Києві. Домовину накрили полотнищами державних прапорів України й США. Репортаж із події вів фотокореспондент «Радіо Свобода» Сергій Нужненко.

...Молодий американець приїхав до України 2022 року, коли вона палала у вогні. Спочатку волонтерив у гарячих локаціях. Після відповідної підготовки, вже як бойовий медик, долучився до безпосередніх оборонців України. Воював у 131-му окремому розвідувальному батальйоні «Відьмак», форсував річку Дніпро. Пізніше перейшов до підрозділу The Chosen Company 59-ї бригади. 4 грудня 2023 року прийняв останній бій, знищивши, за свідченнями побратимів, дванадцять ворогів.

Як згадує Леслі, її син мріяв про службу в морській піхоті з 12 років. А коли вже служив там, то через хворобу звільнився з армії, але відтак вирішив поділитися своїм бойовим досвідом з українськими захисниками. Ітан казав: «Якщо я не можу боротися за свободу для тих, хто тут, то чому я не можу боротися за свободу для тих, хто в іншій країні зазнає тиранії?».

Уперше довідалася, що І. Гертвек, за словами його матері, обрав військову професію за прикладом своїх дідуся (тата Леслі, – О. Р.) і прадіда, котрі також були морськими піхотинцями. Перший воював у В’єтнамі, а другий – проти німецьких фашистів…

Родина Гертвеків застигла у сумному чеканні. Бо не знала, де синове тіло. Як згодом з’ясувалося, воно залишалося на тимчасово окупованій території. На повернення останків сина чекали 14 місяців! Статус Ітана – «зник безвісти» змінився на «загинув у бою». Це дало змогу поховати воїна-добровольця з військовими почестями та отримати належну грошову компенсацію.

У Києві прощалися з Ітаном і його побратими. Вони проводжали домовину, стоячи навколішках. Портрет американського добровольця – серед тисячі інших загиблих українських захисників, у тому числі й бійців Інтернаціонального легіону ЗСУ. Штат Каліфорнія став останнім прихистком для полеглого Ітана Гертвека. Він там народився і жив якийсь час. Родина ж останніми роками проживала у Стрінгфілді.

Обурює, що Леслі й Джон Гертвеки змушені були акумулювати гроші для поїздки до Києва через соцмережі. Невже не знайшлося коштів у столиці для цього?! Невже всі отримувачі грантів від напівкорумпованого USAID в Україні та Америці не могли оплатити дорогу та готелі, щоб згорьовані батьки прибули попрощатись із сином до країни, за яку він віддав життя?! Згодом Леслі уточнила (мабуть, з поваги до українців, щоб не осоромлювати їх), що гроші були потрібні для їхньої поїздки до Києва та повернення до США, а не для перевезення тіла до Каліфорнії.

Дорога була складною не лише морально, а й фізично. З Америки добиралися до Варшави літаком, потім потягом – до Києва. Таким був шлях і до Каліфорнії. «Ми довіряємо Богові, – каже мама Ітана. – 14 місяців ми чекали на повернення нашого сина додому, який боровся за свободу на чужій землі і рятував своїх побратимів до останнього удару свого серця...».

Свої дописи Л. Гертвек зазвичай закінчує такими патріотичними гаслами: «Боже, благослови Америку!» («God Bless America!») і «Слава Україні!» – «Героям слава!».

...Переглядаю любительське відео чину поховання на Maidan Flag Memorial у Каліфорнії. У цьому пам’ятному парку останній спочинок знаходять військові герої США. Разом з ними – й Ітан Гертвек.

Дивує, що на цій почесній церемонії не було журналістів ні «Голосу Америки», ні «Радіо Свобода» – урядових медіа США, які раніше коротко розповідали про американського добровольця. Тоді ще не було розпорядження президента Дональда Трампа про призупинення державного фінансування цих та інших видань через порушення, на думку адміністрації Білого дому, журналістських стандартів та постійну безвідповідальність попри їхні минулі історичні заслуги. І хоча суд першої інстанції 25 березня цього року тимчасово заблокував рішення закрити «Радіо Свобода», все одно ця справа матиме продовження в судовому порядку з метою неминучої реорганізації державних медіа у забезпеченні їх незалежності, вважає нова адміністрація Білого дому.

На урочистій церемонії у Каліфорнії не було й одіозної амбасадорки України в США Оксани Маркарової, діяльністю якої незадоволена нова владна команда Штатів. До речі, на прощанні в Києві зі своїм співвітчизником не було й згаданої Бріджит Брінк з посольства США в Україні.

Але найбільше, до пекучого болю, вразило що на церемонії поховання І. Гертвека не було жодного українського прапора, навіть маленького прапорця. Наразі не знаю, чому так трапилося… Душу теплили хіба що квіти соняхів, з якими у світі асоціюють Україну, – їх було багато-багато... Сяяло Україною! Люди тримали «сонечка» в руках, квіти жовтіли біля могили, на домовині. Вони й гріли серце у скорботі за Ітаном.

…Як видно на відео, домовину І. Гертвека у Каліфорнії оповиває лише державний прапор США. Під наметом поблизу неї сидять Леслі й Джон Гертвеки, родина, друзі. Четверо американських військових салютують на честь полеглого героя. Звучить гімн США. Всі встають, прикладаючи праву руку до скроні. Вітер розвіває американські прапори. Їх багато, як і соняхів.

Двоє військових знімають прапор з домовини, традиційно акуратно складають його. Один із них урочисто віддає честь мамі й татові воїна, вклякає на коліно перед ними й дарує цей прапор. Люди також підходять до Леслі й Джона Гертвеків, висловлюють співчуття, журливо схиляють голови. Дехто стає навколішки перед мамою... Всі обіймають її на знак солідарності за героїзм сина. Військові один за одним, вклякаючи на коліно, також віддають шану батькам Ітана. З-за пагорбів виглядає сонце. Його промені востаннє огортають червону труну...

Виступає дідусь Ітана Стен Тейлор – ветеран морської піхоти США, пастор. Зачитує щоденник, а потім промовляє до тих, хто прийшов провести в останню путь його дорогого онука. На його очах проступають сльози... Дякує побратимам за віддану честь онукові, за почесний військовий салют, дякує всім за вшанування мужнього воїна. Зачитує із щоденника, про що його попросила дочка Леслі. Нагадує вірш, у якому уславлено полеглого героя. У ньому звучать рядки: «Твій шлях був шляхом сили», «Земля буде освітлена іншим сонцем, // Щоб твоя хоробрість була видимою для всіх», «Ми завжди знали, що ти боровся за правду // Там, де лунав стогін під гнітом тиранії», «Ти був там, борючись за свої переконання», «Тепер ти стоїш у Божій славі, // Небеса нагородили тебе за твій вибір».

Стен Тейлор каже, що Ітан завжди буде його героєм. «Я ніколи не зустрічав нікого з таким покликанням, пристрастю та відданістю захищати інших, як Ітан Гертвек. 21-річний юнак прожив життя довше та насиченіше, ніж дехто у свої 80».

Потім Стен Тейлор поділився з присутніми декількома уривками зі Святого Письма. «Господь готує оселю для кожного з нас, – також повідав він. – Ітан уже там, він радіє. Він уже 15-й місяць на Небесах». «Я знаю, що Ітан, – каже дідусь, – у свої останні хвилини робив усе, щоб бути праведним перед Господом. Бо це був він... Знаю, що він загинув, виконуючи Твоє покликання, Боже, – бути воїном, бути захисником. Ти покликав його додому».

Стен і Леслі запрошують присутніх на поминальну вечерю з українськими стравами. Ще один військовий підходить до Л. Гертвек і також схиляє голову. Потім усі встають і йдуть до труни, яку ось-ось мають опустити до ями. Прощаються з Ітаном його ровесники. З-поміж них – морський піхотинець. Також із соняхом у руці. Кладе руку на труну. Всі теж підходять до домовини, встеляють її соняхами. Рукою подають знак, торкаючись її верхньої частини, що означає: «Прощай!». Домовину поволі опускають. Леслі й Джон обіймаються у горі... А мені крізь сльози вчувається Ітанове: «Я знаю, куди йду...».

«Я не хочу звідси виїжджати. Хочу бути тут, із сином...», – ридаючи ридма каже Леслі, одягнена в українську вишиванку...

Принагідно дякую молодій талановитій колезі Ліліані Хомишин, активній учасниці Івано-Франківського центру журналістської солідарності, діяльність якого координує заслужена журналістка України Вікторія Плахта, за сприяння в перекладі з англійської на українську мову тексту про поховання Ітана Гертвека у Каліфорнії, зокрема виступу ветерана армії США й дідуся молодого воїна Стена Тейлора.

У російсько-українській війні американці здебільшого спершу проходять шлях від волонтерства до бойових дій, як Ітан. За Україну загинули 78 воїнів-добровольців зі США (офіційні дані на 17 березня 2025 року). Ще майже 20 громадян Штатів вважають зниклими безвісти (на 30 січня ц. р.). За кількістю полеглих в Україні американці посідають третю сумну сходинку після колумбійців і грузинів.

В історії Інтернаціонального легіону ЗСУ задокументовано й належність до його особового складу американського добровольця-воїна Конора Кеннеді – онука генерального прокурора й сенатора Штатів Роберта Кеннеді, внучатого племінника президента США Джона Кеннеді. Він, слава Богу, повернувся живим із запеклої війни в Україні. І вважає, що «ця війна визначить долю демократії в цьому столітті». Як відомо, теперішній господар Білого дому недавно розсекретив документи про вбивство 35-го президента США Джона Кеннеді, процедуру оприлюднення яких заблокував його попередник Джозеф Байден.

Майже десять місяців воював у лавах ЗСУ проти рашистів американський письменник та медіаексперт Малькольм Ненс. Свій 61-й рік він зустрів у боях під Куп’янськом. Бог зберіг йому життя. Нині вдома працює над новими книгами, основною темою яких є боротьба за демократію та свободу. За його словами, «в Європі та США після війни українці тренуватимуть всі армії світу». Це переконання американця суголосне з думкою, яку свого часу висловив Герой України генерал Валерій Залужний, – про можливість створення НАТО в Україні, якщо роками перед нашою державою зачиняють двері для вступу до Альянсу. Мою душу гріють слова Малькольма Ненса: «Я хочу захищати вашу країну, бо ви гарні люди, у вас є серце. І вас не перемогти!».

Не вижили, обороняючи нашу країну й світ від російських загарбників, чимало американських добровольців, тілами яких і досі встелена окупована ворогом українська земля. Зокрема віддали свої життя американці українського походження Люк Мітчелл Луцишин, Михайло Яворський, усиновлений українською родиною, Алекс Бренд Коберн – водій-далекобійник у США, Володимир Миронюк, Роман Попадинець...

У списку полеглих – багато молодих добровольців. Майже кожному другому з них було лише 20-30 років. Навпроти їхніх прізвищ – державний прапор США і вік. Більше жодної інформації! Ось так, на жаль, ми віддячуємо Америці за добровільні й героїчні смерті її громадян... Є й такі графи, де, крім прапора й навіть неповного прізвища та імені, не вказано ні віку полеглого, ні дати загибелі... Війна так розкидала мертві тіла хоробрих, що й годі позбирати останки і поховати їх, як Бог велить...

Стискається серце за загиблими американцями-добровольцями – 19-річним морським піхотинцем Браяном Патріком Сетом, 20-річним Бредлі Томасом Джеремом... Як бути їхнім матерям, які втратили юних синів у російсько-українській війні?! Та замість подяки замаскована українська пропаганда, керована подоляками з добре засвоєною ними методологією брехні, цькує всіх американців разом з їхнім президентом. Шельмує їх навіть більше, що помітно останнім часом, ніж москалів, які вбивають українських захисників та руйнують наші міста й села...

Відійшла душа під українським небом американського добровольця Річарда Гаррі Кірліна – 57-річного ветерана армії США з великим досвідом військових боїв. Можна книжку писати про світлої пам’яті 70-річного Майкла Меолі, який зробив значний внесок у розвиток української тактичної медицини. Я виписала до свого журналістського нотатника всіх поіменно. Роботи ще й роботи для пошуковців та документалістів, щоб видати книгу пам’яті й шанування, аби про кожного написати хоча б декілька речень. Люди, котрі заплатили своїм життям за нашу свободу, заслуговують і на розлогішу інформацію про них. Маємо дякувати американським родинам, владі США, не розділяючи її представників за партійною належністю, бо їхні співвітчизники йшли у бій в Україні без означень, до якого політичного табору належать – демократичного чи республіканського.

Соромом і гріхом є нинішнє розпалювання ворожнечі, вишколене російською пропагандою зразка скабєєвої, яку вперто наслідують збірні подоляки, литвини, портнікови, безсмертні... Вони майже відновлюють «холодну війну» з Америкою своїми отруйними інформаційними стрілами. Зухваліше й брехливіше борються з нею, ніж із росією, яка борознить неправдою не лише Україну, а й світ. Це якийсь ненависний психоз, спричинений жадібністю до грошей через імовірне служіння ворогові... Замаскована словесна ворожнеча є переднім краєм збройного протистояння. За нею йдуть танки, летять смертельні безпілотники.

Майже три роки воював у знаному батальйоні ЗСУ «Вовки Да Вінчі» нашого безстрашного воїна з Прикарпаття світлої пам’яті Героя України Дмитра Коцюбайла двоюрідний брат віцепрезидента США Джей Ді Венса – морський піхотинець США Нейт Венс. Журналістка медіа «павликоморозівського» розливу, що себе називає «24 Каналом», упродовж 20-хвилинного інтерв’ю провокувала американського етерного гостя, щоб він усіляко обмовляв високопоставленого родича і заодно з ним президента США Дональда Трампа. Той не піддавався маніпуляціям представниці української псевдожурналістики й поводився гідно, що викликає повагу. Вкотре пояснював, що це нормально, коли є або виникають якісь розбіжності у поглядах за можливої природної зміни думок.

До речі, Нейт Венс застерігає від мирної угоди України з росією, але це не означає, що треба сіяти розбрат між родичами з якимись обмовляннями, як це робили в радянському союзі, виховуючи павликів морозових з їхніми доносами на рідних. Деякі українські медійники, вважаю, спекулюють цією темою для того, щоб війна в Україні тривала.

Віцепрезидент США Джей Ді Венс спокійно зреагував на чергові вибрики окремих українських недожурналістів та недоблогерів – підспівувачів державної монополії на медіа, що схожі на лялькарів з Банкової. Пожартував, що скоро треба буде організовувати спеціальну групу в департаменті стратегічних комунікацій адміністрації США, щоб розвінчувати брехню в українських виданнях. Тому, на його переконання, він не помилився у виборі акцентів на свободі слова під час цьогорічної Мюнхенської безпекової конференції. Зрештою, чесні американські та українські медійники здатні очистити професію від маніпуляторів. Підтверджує сподівання на це висловлена солідарність американського Комітету захисту журналістів українським колегам з OBOZ.UA після російських ударів по Києву в ніч на 23 березня цього року, які пошкодили офіс новинного видання.

Росія все-таки хоче продовжувати загарбницьку війну в Україні. Потрібні надзусилля США та тих країн, які розуміють, що треба зупиняти криваву бійню з її тисячами смертей. Треба все робити, щоб побороти російського агресора, змусити його забратися з України за її територіальні межі. Україна також, схоже, неохоча до завершення війни, судячи із сумбурних заяв про початок мирних перемовин, ініційованих президентом США Дональдом Трампом. Його намагання припинити безглузду війну наразі не мають очікуваних результатів, бо надто складне завдання. І це треба розуміти, а не допомагати ворогові провокаціями, зокрема й інформаційними проти США. Очевидна напруженість між Штатами й Україною вигідна тільки росії. Це добре усвідомлюють «5-6 ефективних менеджерів», тому й стараються за допомогою перевіреної зброї – пропагандистської брехні.

Українці, не зомбовані телемарафоном, який є майже оригіналом російської пропаганди, аналізують події з опцією на закінчення війни. Додає оптимізму інформація російського Центробанку, який забив тривогу через те, що політика президента США Дональда Трампа щодо зниження ціни на нафту – небезпечна для російської федерації. Як і обіцяв новий керівник Сполучених Штатів, вони значно збільшили видобуток нафти й газу, що обвалює ціни на російські вуглеводні. Це реальний сильний удар по росії! Така сама цінова ситуація була перед розвалом радянського союзу...

Натомість Європа, як відомо, за три роки цієї страшної війни заплатила росії за газ та нафту більше, ніж надала фінансової допомоги Україні. Не свідчать про прагнення завершити раз і назавжди війну між росією та Україною й часті телефонні розмови президентів України та Франції Володимира Зеленського й Емманюеля Макрона...

Впливові американські сенатори з двох партій звернулися листом до держсекретаря США Марка Рубіо з проханням порушити у перемовинах про закінчення російсько-української війни проблему про понад 300 мільярдів доларів активів російського Центробанку, заморожених у західних фінансових інституціях, як засіб тиску на країну-агресорку. Європа досі не передала ці кошти для України, але розпоряджається на власні потреби відсотками з цих заощаджень і лише якусь дещицю з них переказує Україні, як пише Reuters.

Утретє висуваю журналістську ініціативу відзначити державною нагородою загиблого американського бойового медика Ітана Гертвека. Влада на Банковій не чує. Не цікавиться долею своїх співвітчизників, які воюють за демократію й свободу в Україні, і посольство США в Україні. Воно майже не працює над тим, щоб повернути додому останки американців, полеглих в Україні. Тіло Ітана, можливо, лише завдяки інформаційному розголосу й наполегливості його батьків вдалося поховати в Каліфорнії згідно з настановами Творця та із заслуженими почестями. Останки багатьох інших ще лежать на землі, розкидані на полях боїв, що не по-Божому. Тим часом відео про поховання І. Гертвека свідчить про набожність американців...

Для бійців Інтернаціонального легіону ЗСУ, в якому служив доброволець Ітан, є особлива нагорода – «За вашу і нашу свободу». Сподіваюся, що нею або іншою державною чи військовою відзнакою американського воїна посмертно нагородить Президент, Верховний головнокомандувач України Володимир Зеленський. Якщо ні, то це зробить його наступник, котрий дотримається справедливості, що є основою демократії і свободи слова в суспільстві, вільному від диктату влади.