Авторський проєкт «Війна хрестами чорніє» в обласній газеті Прикарпаття «Галичина» перетнув океан. Наше видання з короткою розповіддю про загиблого в обороні Української держави американського воїна-добровольця Ітана Гертвека в контексті статті «Уціліле погруддя Романа Шухевича як знамення», надрукованій на сайті galychyna.if.ua 5 січня та в газеті за 11 січня 2024 року, отримала мама полеглого бійця Леслі Гертвек з міста Спрінгфілд у штаті Міссурі США.

Леслі Гертвек також отримала знаковий подарунок від мене – пам’ятну монету Національного банку України «Ой у лузі червона калина» як символ єднання матерів загиблих синів за свободу і демократію з усього світу. У сув’язі вдячності за синівський героїзм додалась і моя книжка «Дзвін у храми серця» (2022), удостоєна міжнародної літературно-мистецької відзнаки імені Олександра Довженка.

Такі самі патріотичні подарунки, як і в мами Ітана Леслі Гертвек, – газета «Галичина» з названою публікацією, унікальна монета «Ой у лузі червона калина» та книга есеїв «Дзвін у храми серця» – є відтепер і в Українському національному музеї в Чикаго (США).

Дякуємо за сприяння в переданні символічних подарунків за відповідними адресами журналістці та громадській діячці з Прикарпаття Галині Угриній, котра сьогодні проживає в Америці. Своєю дружньою місією вона проклала міст єднання зрідненістю українства. І ця мрія стала порухом сердець зокрема й завдяки книжці есеїв «Дзвін у храми серця» про політичного в’язня та поета Василя Січка, котрий загинув за нез’ясованих обставин у Чикаго. За звичними з часів кдб сценаріями росія ніколи не втрачає нагоди нищити українських патріотів. Навіть у США... Легендарна родина Січків: тато, мама й син – Петро, Стефанія та Василь – є Почесними громадянами міста Долини, всі троє поховані на Личаківському цвинтарі у Львові.

До слова, в Музеї української культури й діаспори, як іще називають Український національний музей у Чикаго, зберігається майже 100 тисяч одиниць архівних матеріалів з історії та культури України. У ньому є реліквії з життя українського народу – від козацької доби до сьогодення. Цікавий і багатий також бібліотечний фонд, який нараховує понад 25 тисяч найменувань.

Створений зусиллями декількох поколінь емігрантів, музей-архів оберігає духовну спадщину українського народу, гідно представляє її на американському континенті.

Дякуємо президентці Українського національного музею у Чикаго Лідії Ткачук та архіваріусці кандидатці історичних наук доцентці Галині Парасюк за поповнення музею-архіву нашими пам’ятними речами. Це також є виявом поваги та вшанування пам’яті про загиблого за Україну американця Ітана Гертвека.

...Коли готувала розлогу публікацію про дивом уціліле погруддя в Білогорщі Головнокомандувача Української Повстанської Армії генерала-хорунжого Романа Шухевича авторства славетного українського скульптора Михайла Черешньовського під час ворожої ракетної атаки на Львівщину в ніч на 1 січня 2024 року, то завважила духовну спорідненість українців та американців – героїв газетної розповіді. Вояк УПА під командуванням генерала-хорунжого Романа Шухевича Михайло Черешньовський, котрий жив і творив на Прикарпатті, зокрема в Коломиї, Долині та Болехові, 1951 року переселився з табору біженців до Нью-Йорка. Там над скульптурою видатного українського військового випускник Інституту пластичного мистецтва у Кракові працював тридцять років. У розтрощеній москалями вщент будівлі музею, в якому й загинув командир УПА 1950 року, вона залишилася єдиною неушкодженою. Наче знак з Небес, що мусимо здолати вічного ворога України.

Ще встигла втішитися цим цікавим фактом з дослідником історії й теології сакрального образотворчого мистецтва, автором надзвичайної монографії «Скульптор Михайло Черешньовський. Життя і творчість» Дмитром Степовиком (помер світлої пам'яті 28 січня 2024 року). Заодно він і я не розуміли, чому в США вважають всесвітньо відомого українського мистця американцем українського походження...

За посиланнями гортала електронні медіа США в пошуку підтвердження цього факту. Але повсякчас з голови не сходила думка про врятоване погруддя. Над цим роздумував і Дмитро Степовик. Зійшлися на тому, що оскільки, за словами самого Михайла Черешньовського, йому допомагали творити Янголи, то, можливо, вони й вихопили з вогню скульптуру... Тоді ж у виданні Task & Purpose знайшла інтерв’ю американської мами Леслі Гертвек про свого сина Ітана, котрий добровольцем воював у російсько-українській війні в Інтернаціональному легіоні територіальної оборони України, щоб захистити цивілізований світ. Ітанові був 21 рік, коли він загинув під Авдіївкою. Як повідомляв «Голос Америки», в останньому своєму бою американець знищив 12 рашистів.

Материнський біль однаковий, схожий на те, як діти плачуть однією мовою. Ось що Леслі Гертвек розповідає про свого сина: «Він мріяв повернутися додому перед цією останньою місією, але ми знаємо, що Ітан не хотів залишати бойових друзів...».

Мене вразило життєве кредо бойового медика – вірного побратима українців. Леслі Гертвек повідомила: «Син дотримувався філософського сенсу: «Усе, що потрібно для перемоги зла, це щоб добрі люди нічого не робили». І тому Ітан старався й робив усе, аби не давати множитися злу. Це та небесна нитка, що об’єднує людей, здатних творити добро, з різних континентів. Не випадково Михайло Черешньовський та Ітан Гертвек сповідували філософію представників різних поколінь Едмунда Берка (1729–1797) про протистояння злу. На пам’ятнику автора мудрого вислову в Бристолі (Велика Британія) викарбовані його слова, актуальні для сьогоднішніх світових викликів: «Я бажаю бути членом парламенту, щоб чинити добро і протистояти злу».

Авторський проєкт «Війна хрестами чорніє» дорогий мені тим, що стараюся розповідати про війну таку, якою вона є насправді, – поразкою людства, яке не зуміло не дати їй розпочатися. Відомо, що «Будь-яку війну легко почати, але вкрай важко закінчити». Так вважав давньоримський історик та військовий Гай Саллюстій (86 р. до н.е. – 34 р. до н.е.). Російсько-українська війна – гірке підтвердження цьому. Світ, який міг відвернути цю жахливу війну, розчинився у «глибокій стурбованості». Здебільшого повторюваний набір правильних і співчутливих фраз, на жаль, звучав на представницькому засіданні Ради Безпеки ООН 24 вересня 2024 року в Нью-Йорку. Загальне роздумування про мир не зупинить війну і не призведе до справедливої перемоги.

Вважаю за честь подарунок для родини Леслі та Джона Гертвеків, який вони отримали 15 вересня цього року, особливо пам’ятну монету «Ой у лузі червона калина». Я дарую її українським матерям та вдовам загиблих наших захисників, про яких розповідаю в медіа. Однойменна пісня широко відома в добу козаччини, розвивалася героїчним духом українського січового стрілецтва і тепер отримала нове бойове звучання як символ незламності Збройних сил України. На українському фронті інтернаціональні легіонери співають її різними мовами... І англійською також.

За словами колеги Галини Угриної, Бог допоміг мамі Ітана побороти ракове захворювання, і вона живе родиною, роботою та пам’яттю про сина. Не стерти горя з татового серця. Джон Гертвек не перестає дивуватися, стільки любові та людяності було в сина Ітана!

А я, до того ж, не перестаю дивуватися ще одному американцеві – своєму колезі Байрону Сміту з його суголосністю, що війна таки хрестами чорніє. Книга його фронтових світлин, задокументованих в Україні, із пророчою назвою «Заповіт-22» закликає людство схаменутися. Доволі крові, доволі руйнувань! Її автор, як й Ітан Гертвек, захищає цивілізований світ. Іншою зброєю – зброєю світлин!

Моя мрія здійснилася з монетою «Ой у лузі червона калина». Символічно українські та американські матері – разом у горі, надії та гордості за своїх дітей, загиблих на фронті в Україні. Але спільно з редакцією газети «Галичина» йдемо далі. Як свідчать розповіді українських бойових побратимів, було би справедливо до річниці загибелі бойового медика Ітана Гертвека, серце якого перестало битися 4 грудня 2023 року, увічнити пам’ять про нього державною нагородою України. Він її заслужив! Своїм життям! Своїм добровільним захистом кордонів України від рашистів! Є сподівання, що журналістську ініціативу підтримає Президент Володимир Зеленський…

На досягненні мети із врученням пам’ятних подарунків мамі загиблого воїна Леслі Гертвек та Українському національному музею у Чикаго можна було б і завершити цю публікацію. Якби на шляху до неї не пройшла через бюрократичне коло, накреслене посольством США в Україні. Я чітко вирізняю адміністрацію президента США та американський народ. Вона – не вся Америка. Це закономірно для двопартійної системи. Як, на жаль, закономірно і для двопартійних медіа, що не мають майже нічого спільного з незалежністю. Суспільні процеси, що відбуваються у США, загострили до них увагу українців, бо в нас війна, і американці зголосилися допомагати фінансами та зброєю. До цього зобов’язує їх Будапештський меморандум, про який постійно Україна нагадує його підписантам. Власне, війна й народила цю прискіпливість, та завдяки їй розвіюємо міфи і про тамтешні вибори, і про медіа, як не старалися б заперечувати це блогери-«грантоїди».

З лютого цього року я намагалася достукатися до серця посла США в Україні Бріджит Брінк у справі про загиблого її співвітчизника Ітана Гертвека. У публікації «Уціліле погруддя Романа Шухевича як знамення» зазначала, що вона після масованої ракетної атаки російської федерації на Львівщину 1 січня 2024 року, зокрема знищення пам’ятних місць національних героїв Степана Бандери та Романа Шухевича, вкотре зреагувала на порушення країни-агресорки міжнародних законів ведення війни з їх гуманітарною складовою. Американська амбасадорка викликала довіру, тому й вирішила звернутися до неї з проханням передати відповідними комунікаціями Леслі Гертвек і примірник газети, і пам’ятну монету «Ой у лузі червона калина» як символ єднання матерів загиблих з усього світу в російсько-українській війні, запроваджений в авторському проєкті «Війна хрестами чорніє», за який нагороджена міжнародною літературно-мистецькою премією імені Франца Кафки. Підтримувала зв’язок за запропонованою в посольстві електронною адресою. 15 лютого 2024 року надіслала туди електронний варіант вказаної статті в «Галичині», а також супровідні листи українською та англійською мовами (переклала текст долинянка Ярина Качур – волонтерка і магістерка Національного університету «Львівська політехніка»).

«Добридень, шановна пані посол Бріджит Брінк! Мій лист – це подяка за героїзм воїнів-добровольців із США, котрі воюють за Україну, її територіальну цілісність, суверенітет і свободу та демократію на війні з Росією. Українці бережуть пам’ять про живих і загиблих американців», – так розпочинався мій лист. Далі коротко розповіла про першу в Україні демократичну обласну газету «Галичина», про себе. Подякувала й амбасадорці, і президентові США Джозефу Байдену, всьому американському народові за фінансову та військову допомогу Україні на її шляху визволення від ворога та інтеграції до європейських і євроатлантичних структур. Завершила листа з надією про розуміння спільних прагнень до демократичних цінностей. «Хартія «Україна–США» про стратегічне партнерство уможливлює співпрацю у галузі культури і в медійній її складовій. Віра в перемогу добра над злом є непохитною!» – йшлося в письмовому проханні.

Турбувала працівників посольства, тому що читачі нашої газети цікавилися долею родини загиблого Ітана Гертвека, бажали знати, чи вдалося подарувати американській мамі монету «Ой у лузі червона калина».

«Ваш запит ще на розгляді», – надходила одна й та сама відповідь... І відчувалося в тому майже радянське, сказане воїнові-«афганцеві»: «Я вас туди не посилав...». І тоді, повторюю, я зустрілася з Галиною Угриною в часі її приїзду до України, і разом з нею ми здійснили задумане...

Сьогодні пильну суспільну увагу привертають події, пов’язані з офіційним візитом Президента Володимира Зеленського до США. Виступи на засіданнях Ради Безпеки ООН, Генеральної Асамблеї ООН у Нью-Йорку, зустрічі в Білому домі у Вашингтоні... Звісно, краще було б почути «План Перемоги», запропонований ним, спочатку в Україні, а не в Америці, яка в орбіті майбутніх президентських виборів.

Власне, вибори і війна йдуть майже в ногу. Чий перший крок – не відповість, мабуть, ніхто. Первинні вибори чи війни? Цей зв’язок такий очевидний, що не має заперечень. Під час виборів брешуть і під час воєн також. Заробляють гроші і на виборах, і на війнах... Світ застигає в чеканні на вибори президента у США. З їх наближенням усе інше блідне. Втрати у війнах стають статистикою, попри вдаване співпереживання за людські життя. Звична риторика – буденністю без сорому за брехню та обіцянки... В Америці вхитрилися втиснути в рамки майбутніх виборів навіть відвідини Президента Володимира Зеленського заводу з виробництва снарядів у Пенсильванії під час його вересневого офіційного візиту до США...

Але перед тим мене зацікавила зустріч у Києві, що відбулася 11 вересня, державного секретаря США Ентоні Блінкена з окремими українськими громадськими діячами та військовим журналістом, яку організувала посол США в Україні Бріджит Брінк. Очевидно, це також якось пов’язано з майбутніми американськими виборами. Мовляв, високопосадовець з-за океану цікавиться думкою не лише керівника воюючої країни, а й представників опозиції. Зустріч була закритою, хіба що згодом розтиражована світлиною з вузьким її колом, особливо в американських медіа, причому з нахилом їх до однієї з двох партій.

З приводу цієї зустрічі держсекретар США Ентоні Блінкен не давав окремих інтерв’ю. Не йшлося про розвиток відкритого суспільства в його заяві на засіданні Ради Безпеки ООН у Нью-Йорку, важливою темою якого була російсько-українська війна. Він говорив більше про Китай та Іран як загрозу для США, ніж про росію, яка знищує Україну. І це тоді, коли постійний представник рф при ООН василь небензя розперізувався на все горло, цинічно оббріхуючи Україну. Про який рішучий захист нашої країни від рашистської навали може йти мова, коли ООН не в змозі позбавити членства рф у своїх рядах?! З огляду на таку ситуацію виникає слушне запитання: «Хто в кого перейняв досвід – кпрс в ООН чи ООН у кпрс?». Пустослів’я з високих трибун перейшло всі можливі межі, за якими – очевидна байдужість з її неприхованим пафосом.

Після зустрічі з Ентоні Блінкеном засновник і головний редактор українського новинного суспільно-політичного інтернет-порталу Цензор. НЕТ Юрій Бутусов, він же військовий журналіст, 13 вересня цього року розповів подробиці розмови. Перше його речення звучало так: «Позавчора в мене відбулася зустріч з державним секретарем США Ентоні Блінкеном»... Непрофесійна й некоректна стилістика відбила бажання заглиблюватися у розповідь колеги. Але все ж цікавість перемогла, позаяк ініціювала зустріч посол США в Україні Бріджит Брінк.

Юрій Бутусов, за його словами, інформував американського гостя про три аспекти: війну, енергетику та корупцію. Так, він має широку мережеву авдиторію з численними подячними коментарями, справедливо критикує владу, подає репортажі з фронту, але не є фаховим військовим, щоб перебирати на себе роль вищого командування в розмові з державним секретарем США. Не виправдовує його і те, що був декілька місяців радником ексміністра оборони України Андрія Тарана.

Вражає огульна критика командування ЗСУ, що навряд чи допомагає їх єдності в жорстокій і нерівній боротьбі з ворогом. Озвучена проблема дронів як головна рятівниця на цьому етапі війни, за оцінкою фахівців, перебільшена. Про своєрідне соціалістичне змагання між бойовими бригадами годі й казати, бо нагадують «військові знання» народної депутатки Мар’яни Безуглої з притаманними претензіями на фаховість.

З огляду на це й не тільки, чи потрібні стріми в етері зразка Юрія Бутусова з картами бойових дій, назвами імен командирів, їхніми відкритими обличчями, описами і показом фронтових місцевостей, як це він зробив 23 вересня 2024 року?! Про темпи просування українських військових, розташування бригад, їх озброєння... Мабуть, військове керівництво російської федерації, яка є терористом номер один у світі, репортажі Юрія Бутусова вивчає за міліметрами та секундами. І ворожої розвідки не потрібно, бо все – як на долоні...

На жаль, війна хрестами чорніє... На рідній землі, зрошеній кров’ю українців і тих, хто стояв плече в плече з ними. Таких, як американець Ітан Гертвек.