До Всесвітнього дня дитини і захисту її прав, який відзначають сьогодні, 20 листопада, хочеться згадати людину, котра усьому світові показала не лише, як правильно виховувати дітей, а й любити настільки, щоб бути готовим пожертвувати заради них (навіть чужих) власним життям. Мова про видатного польського педагога-реформатора, письменника і медика Януша КОРЧАКА (за національністю - єврей, справжнє ім’я - Йорж Генрик Гольдшміт, 1878 р. н.). Його біографія асоціюється у людській свідомості з самопожертвою, героїзмом, мучеництвом і величезною любов'ю до найменших членів суспільства. Адже відмовившись мати власну сім'ю, цей видатний педагог, автор численних книг про дітей і для дітей, став батьком сотень сиріт. До кінця своїх днів він залишився вірним тим простим життєвим істинам, які викладав у своїх літературних творах. І прийняв смерть, відкинувши пропозиції про порятунок, разом зі своїми маленькими вихованцями в газовій камері нацистського концентраційного табору.

Усе життя Януша було випробуванням його сили духу у боротьбі з несправедливістю. Пізнавши замолоду злидні, коли головний годувальник сім’ї - батько-адвокат - захворів на психічні розлади, хлопцю довелося утримувати родину.

Боротися з невпорядкованістю світу він починає не лише як доктор (працював дитячим педіатром, а під час Російсько-Японської та Першої світової воєн - польовим лікарем), а й як письменник, публіцист, журналіст. Перші статті автор підписує псевдонімом Януш Корчак, яким згодом будуть підписані і книги, більшість з яких присвячені вихованню дітей. Він писав казки, фантастику, публіцистику, педагогічні твори (іноді гумористичні), а ще викладав своє бачення світу в форматі радіобесіди.

Від спілкування з дітками, яких лікував, доктор-письменник отримував неймовірне задоволення, і у душі молодого Гольдшміта прокинувся педагог. Тому повернувшись зі служби під час Російсько-Японської війни, Генрик твердо вирішив, що він буде дбати про знедолену малечу. І буде продовжувати лікувати - але не тіла, а душі.

Наприкінці Першої світової війни Корчак очолив два притулки у Варшаві - «Будинок Сиріт» та «Наш дім», де організував оригінальну дитячу громаду із покинутих дітей, побудовану на принципах товариства, рівноправності й справедливості. Турбуючись про духовний і моральний розвиток своїх мешканців, притулки мали на меті не лише допомогти дітям вижити, а навчити їх жити.

Окрім роботи в притулках Варшави, Корчак співпрацює з іншими подібними дитячими закладами, навіть в Україні (Київ, Тернопіль).

Перша світова війна закинула його на три роки в нашу країну. Чоловік тоді служив військовим лікарем на Галицькому фронті і в 1915-му вперше побував у Києві під час відпустки на Різдво. За кілька днів встиг багато чого зробити в інтернаті для хлопчиків на вулиці Багговутівській: організував дитяче самоврядування і почав разом з вихованцями видавати газету, через яку давав зрозуміти дітям і постійно повторював дорослим, що права дітей настільки ж важливі, як і права дорослих, що дітей треба поважати і розуміти.

Повернувшись на війну, лікар часто відвідував сиротинець і у прифронтовому Тернополі. Там він зустрів маленького українського хлопчика Стефана Загородникова і, забравши його до себе в госпіталь, займався з ним, а згодом назвав його ім'ям цілий розділ своєї книги «Виховні моменти», в якій описав власні спостереження за розвитком дитини.

У 1917 році поляк працював лікарем одразу в трьох дитячих будинках під Києвом (по 18 годин на добу), а якийсь час навіть у дитячому садку. Саме в українській столиці Януш Корчак написав свою найкращу всесвітньо відому науково-педагогічну книгу «Як любити дитину» (1919 р.), яка пройнята розумінням і любов'ю до дитини, повагою до її прав.

І хоча автора не покидала туга по покинутим будинкам сиріт у Варшаві й переповнювало хвилювання за майбутнє рідної Польщі, та саме Україна надихнула його написати цей твір. Він бачив тут страждання дітей у воєнних реаліях, душа доктора-педагога боліла за беззахисну й знедолену малечу. Він казав: «Не потрібно починати війни і революції, не подумавши перш за все про дитину…».

У наш час на згадку про перебування в Україні відомого польського педагога-реформатора, лікаря, письменника, гуманіста ось уже багато років поспіль у Києві в листопаді проходять дні пам'яті Януша Корчака, які організовує Українське товариство його імені (цьогоріч виповнюється 77 років з дня трагічної загибелі). В 2016 році на Нивках - жилому масиві столиці - з ініціативи товариства на його честь з'явилася однойменна вулиця, а ще раніше - в 2012-му до Дня захисту дітей - меморіальна дошка на вул. Володимирській, 47, де він працював понад 100 років тому.

Щодня перебуваючи в товаристві діток як педіатр і керівник дитячих притулків, Корчак мав нагоду вивчати їх особистості, їх психіку, методи підходу до виховання малечі та молоді. Щоб не упустити жодної важливої думки, вів детальні записи педагогічної практики у «Щоденнику» вчителя (їх опублікували лише в 1958 році - через 16 років після смерті автора). Саме ці записи мають величезну цінність для розуміння педагогіки вихователя у складній моральній атмосфері охопленої війною і репресіями Польщі.

Набуті знання висвітлював також у статтях і книжках, що й досі є актуальними й корисними у практиці виховання дітей і для учителів, і для батьків.

Наприклад, він стверджував, що одна з найбільших помилок — вважати, що педагогіка є наукою про дитину, а не про людину. Вчив поважати і розкривати особистість дітей, не бути байдужим до їх страждань, прагнути розуміти їхню душу, щоби завжди підтримати, дати пораду і допомогти. Адже це така велика відповідальність, якщо Бог тобі довірив людину - довірив, а не подарував... А це означає не розпоряджатися нею як забагнеться, а зберегти.

Я. Корчак стверджував, що не лише зранку до вечора, а щодня, щогодини, щомиті - від дитячого крику до останнього подиху - потрібно дбати про найцінніше, що є у світі, - про діток.

В основі педагогічних принципів великого вчителя перш за все була любов до дитини. Навіть любов до Бога він ставив нижче, адже кожна дитина, як стверджував Януш Корчак, і є Богом.

Провідними методами його виховання були самопізнання, саморозвиток, самоконтроль, самооцінка та ще багато різних речей, які дитина має навчитися робити сама. Любити і дати розвиватися, спостерігати і не втручатися - було його головним девізом. Також вихователь казав, що все, що досягнуто дресируванням, натиском, насильством, — неміцно, невірно і ненадійно, що дитині треба дозволяти бути самою собою, а не чиєюсь копією. Адже дитя - це не чийсь раб чи річ. А дорослі можуть брати участь у його вихованні, лише якщо у них є справжній інтерес до особистості молодої людини і любов. Без цього спілкування з дитиною Корчак вважав згубним.

Ті ідеї, методи і рішення, які ще сотню літ були запропоновані старим доктором, — це пряма відповідь на страшні і часом фатальні виховательські помилки, що допускаються батьками і вчителями щодо дітей і у наш час.

Основні принципи у вихованні діток він виклав у десятьох тезах:

1. Не чекайте, що ваша дитина буде такою, як ви, або такою, як ви хочете. Допоможіть їй стати не вами, а собою.

2. Не вимагайте від дитини плати за все, що ви для неї зробили. Ви дали їй життя. А як вона може віддячити вам? Вона може дати життя іншому, той - третьому, і це незворотний закон подяки.

3. Не зганяйте на дитині свої образи, щоб у старості не їсти гіркий хліб. Бо що посієте, те й пожнете.

4. Не ставтеся до проблем дитини зверхньо і байдуже. Життя дане кожному під силу, і будьте упевнені - її життя таке ж складне, як і ваше, а може, й ще складніше.

5. Ніколи не принижуйте дитину!

6. Не забувайте, що найважливіші зустрічі для дорослої людини - це зустрічі з дітьми. Звертайте більше уваги на них, адже ми ніколи не можемо знати, кого ми зустрічаємо в дитині.

7. Не мучте себе, якщо не можете зробити щось для своєї дитини, просто пам'ятайте: для неї зроблено недостатньо, якщо не зроблено все можливе.

8. Дитина - це не тиран, який заволодіває всім вашим життям. Це не лише плід з плоті і крові. Це - та дорогоцінна чаша, яку Життя дало вам на зберігання і розвиток у ній творчого вогню. Це - розкріпачена любов матері і батька, у яких буде рости не «наша», «своя» дитина, і душа, яка дана на їм зберігання.

9. Умійте любити чужу дитину. Ніколи не робіть чужій те, чого не хотіли би, щоб робили вашій.

10. Любіть свою дитину будь-якою - неталановитою, невдахою, дорослою. Спілкуючись з нею, радійте, бо дитина - це свято, яке поки що поруч...

Отриманим досвідом письменник-педагог Януш Корчак ділився в своїх творах. Книга «Дитя вітальні» (1905 р.) принесла авторові першу популярність, а дилогія «Король Матіуш Перший» - світову славу. Потім були улюблені дітворі книги «Літо в Міхалувке», «Юзько, Яськи і Франки», «Діти вулиці», «Коли я знову стану маленьким» та інші.

В цей же час педагог пише книгу-маніфест його життєвої філософії - «Як любити дитину». Згодом до друку виходять ще кілька науково-популярних робіт: «Право дитини на повагу», «Правило життя. Педагогіка для дітей і дорослих», «Як справлятися з гнівом дитини» і «Жартівлива педагогіка».

Головна думка, яка простежується у всіх творах автора, полягає у тому, що змінити світ можна лише задяки реформуванню виховання. Я. Корчак вважав, що будь-які конфлікти, в тому числі й війни, розв'язують ті, хто в дитинстві недоотримав любові і кому старші невірно пояснили життєвий світоустрій. Він був твердо переконаний, що казкою і добрим словом можна вилікувати поранену дитячу душу, а тому все своє життя присвятив роботі зі знедоленими, позбавленими тепла і ласки дітьми-сиротами.

Завдяки книгам для дорослих і дітей, статтям та педагогічним дослідженням, понад 20 книгам про виховання ще до початку Другої світової війни Януш Корчак був добре відомий у багатьох країнах. І, здавалось би, що слава і популярність, письменницькі заслуги могли б забезпечити знаменитому поляку не тільки шану і повагу, а й збереження самого життя. Проте польський педагог, письменник і лікар тричі відмовився врятуватися заради чужих дітей.

Вперше це сталося, коли Януш прийняв рішення не емігрувати перед окупацією Польщі, щоб не залишати «Будинок сиріт» напризволяще напередодні війни з фашистами. Як для представника євреїв, яких тоді найбільше переслідували, це було дуже небезпечно і рівносильно смертному вироку.

Вдруге - коли відмовився втікати з окупованої нацистами Польщі. Ще за кілька років до початку війни, можливо, передчуваючи розвиток подій, колишні учні намагалися зробити все, щоб вивезти доктора Януша за кордон. Його чекали в Палестині, в нейтральних країнах, куди потім війна не дійде. Він багато подорожував, але не залишив своє дітище - «Сирітський дім». Більше того, в умовах гетто ним були зроблені спроби створення притулку ще й для важкохворих та помираючих дітей, адже смертність на огородженій території була висока. Таким чином старий доктор започаткував створення дитячих хоспісів, де робив усе, аби забезпечити хоча б гідний і спокійний відхід маленьких страждальців у кращі світи.

Втретє Я. Корчак відмовився врятувати своє життя, коли інтернатівців улітку 1942-го фашисти депортували ешелонами у Треблінку - концентраційний табір смертників за 80 кілометрів від Варшави. Впізнавши відомого письменника, самі нацисти запропонували йому свободу. Проте доктор, сказавши німецькому офіцерові фразу "Не всі люди мерзотники!", сів разом з вихованцями у вагон потяга, що відправлявся в табір.

А через кілька днів у концтаборі Корчак очолив колону приречених на смерть дітей, яка прямувала до газової камери. Дорогою до загибелі він тримав на руках двох найменших діток і розповідав їм казку, щоб малюки не боялися. На останню пропозицію німецького командування, котре хотіло проявити публічну милість до відомого літератора та педагога, врятувати власне життя сміливий поляк сказав, що зрадити дітей і пустити їх самих помирати - це означає стати учасником злочину, і гідно зустрів свою смерть.

Сьогодні в Треблінці на можливому місці загибелі Генрика Гольдшміта встановлено меморіальний камінь з вибитим написом «Януш Корчак і діти». У різних містах Польщі, в Україні, Азербайджані, Ізраїлі, Білорусі та інших країнах встановлено пам'ятники чи пам'ятні дошки знаменитому поляку. Його ім'ям названі школи і вулиці. Про його життя, творчість і героїзм написано десятки біографічних книг («Живий зв'язок» Ігоря Ніверлі, «Король дітей» Бетті Джейн Ліфтон), художніх інтерпретацій (поема «Кадиш» Олександра Галича), зняті фільми «Корчак» Анджея Вайди і «Януш Корчак» Семена Винокура. Поети склали вірші, композитори - пісенні мотиви, а театральні постановники перенесли твори Корчака на сцени.

Книги і статті Януша Корчака - Людини з великої літери, котра пожертвувала власним життям в ім'я любові до дітей, і сьогодні є неабияким надбанням для сучасної педагогіки, джерелом мудрих порад для нинішнього покоління батьків та вчителів.

І хоча справжня історія цієї непересічної особистості обросла безліччю домислів, поетичних деталей, афоризмів, нібито почутих з уст педагога, тим не менше він назавжди залишиться в історії людства як найбільший у світі людинолюб, про що свідчить і його запис у «Щоденнику», який він зробив за три місяці до смерті: «Я нікому не бажаю зла. Не вмію. Не знаю, як це робиться...».