Віктор Мотрук – доцент кафедри полікультурної освіти та перекладу факультету історії та міжнародних відносин Ужгородського національного університету – цього року відзначив поважний ювілей. Хоч він і народився на Волині і вже майже 40 років працює в УжНУ, В. Мотрук – «француз» яремчанський, і не лише тому, що свої перші слова французькою вивчив у місцевій школі, а головно через те, що його вітцівщина і серце – у рідних Карпатах. У Яремчі минули шкільні роки майбутнього науковця, а юнацькі – в навчанні на факультеті романо-германської філології Чернівецького університету ім. Ю. Федьковича.

Свій потяг до вивчення мов Віктор Мотрук мотивує родинними генами: «У Глинську на Волині жили чеські колоністи – їх колись запросили піднімати сільське господарство. Вони там укоренилися, а оскільки були добрими господарями, то заможнішими, і за потреби наймали місцеве населення на різні роботи. Моя бабуся працювала у них на кухні і прекрасно вивчила чеську. А оскільки до війни вся територія належала Польщі, то всі були зобов’язані знати й державну мову – польську. Мій тато, крім чеської і польської, добре володів і німецькою, бо був вивезений до Австрії як остарбайтер. Очевидно, й мені передалася та батьківська здібність до мов, тож і вступив на іноземну філологію».

Віктор Мотрук – єдиний перекладач з французької на Закарпатті, але каже, що цим не тішиться.

– Що для Вас означає переклад? Очевидно, це не лише досконале знання мови?

– Переклад – складна робота. Для цього недостатньо досконало володіти мовою – необхідно відчувати і мову, і її носіїв, а також знати історію країни, культуру тощо. Інколи доводиться днями добирати відповідник до якогось одного слова, безупинно думати і аналізувати. Тож щоб відповідно передати все багатство і специфіку тексту оригіналу, інколи доводиться добряче помучитись. Особливо коли перекладаєш твір про сільське життя французів, де персонажі розмовляють місцевою говіркою. Коли я перекладав романи і повісті Гастона Шеро, то в деяких з них було багато діалектизмів, які знайдеш хіба що у словнику діалектів краю, тому доводилося вдаватися до опитування своїх французьких друзів. На щастя, маю хороший фразеологічний словник, тож з перекладом сталих словосполучень проблем не виникає.

– Знаю, що маєте й інший чудовий і унікальний тлумачний словник – подарунок від президента Франції Еммануеля Макрона?

– Так, торік, коли у Франції активізувався рух «жовтих жилетів», я надіслав лист президентові Еммануелю Макрону, у якому написав, що добре розумію соціальні проблеми французів, бо і в Україні негараздів вистачає, і засуджую радикальні дії протестувальників. Я побажав керівникові держави успіхів у подоланні кризи. А відтак на початку цього року, на що зовсім не очікував, отримав від президента Франції найновіший тлумачний словник французької мови. За збігом обставин – якраз після мого життєвого ювілею. А наприкінці лютого надійшло ще й запрошення від президента Макрона взяти участь у дебатах з приводу руху «жовтих жилетів» і шляхів розвитку французької демократії.

– Ви понад 40 років віддали французькій мові чи, образно кажучи, мові, якою говорять про любов…

– Я працюю над перекладами не для гонорару, а для душі. Французька – одна із найкрасивіших і найромантичніших світових мов. Німецькою віддають воєнні команди, а французькою розмовляють про любов. Вона, як і англійська, єдина мова, якою спілкуються на всіх континентах, і є офіційною у 33 країнах світу. Це друга мова, яку найбільш широко використовують в інтернеті.

До речі, саме французькі письменники отримали найбільшу кількість Нобелівських премій із літератури та суспільних наук. Проте французькі письменники – не кращі й не гірші за інших. Їхні класики також не були ангелами. Наприклад, той же Віктор Гюго міг похизуватися великим «послужним списком» зваблених жінок, що вже й казати про Мопассана чи Бальзака. Очевидно, вони належно засвоїли національне правило: «шерше ля фам» – шукайте жінку… Для творчості потрібне натхнення, і чимало французьких відомих письменників різними способами стимулювали себе у творчості.

Мій улюблений автор – Шарль Кро. Він не лише поет, а й винахідник. Мало хто знає, що він подав на розгляд французької Академії наук своє дослідження про принципи техніки кольорової фотографії, винайшов автоматний телеграф, а ще – фонограф, причім на вісім місяців раніше від Едісона. У 30 років почав досліджувати слухове сприйняття, опублікував працю «Принципи механізму мозку». 35-річним Шарль Кро подав в Академію наук опис «палефону» – апарату для запису й відтворення голосу. Є ще одна химерна праця Шарля Кро – есе про звязки з іншими планетами. А ще він першим синтезував рубіни. Та для матеріалізації своїх ідей йому бракувало грошей. Не міг ними заробити собі навіть на прожиття. Тож помер у злиднях.

– Як перекладач Ви відчуваєте в Україні моральне піднесення чи моральне приниження від натискання кнопок телефонів видавництв?

– Розумієте, книготоргівля у Франції – бізнес. Такий потужний, наприклад, як у нас – фармацевтичний. Якщо в Україні колись спостерігатиметься таке ставлення до читання, як у Франції, то я буду щасливим. Хоча все залежить від людини. І двірники бувають запеклими читачами. А букіністи і справді облюбували собі набережну Сени у Парижі, та й не тільки у Парижі і не тільки Сени. У Франції справи з гонорарами дуже добрі. Якби ж у нас так було. Там письменник здає твір у видавництво, яке вже самотужки доводить його до читача, виплачуючи автору достойний гонорар. Ніхто сам не шукає меценатів, як у нас, щоб плоди його письменницьких чи перекладацьких зусиль побачили світ. Із проданих за кордон прав на книжку автор також має хороші відсотки. Всі видавці схожі – аби купити подешевше, а продати якомога дорожче. Я свого часу зазнавав і сьогодні зазнаю принижень від українських видавців. Бо не всім подобається те, що я їм пропоную. У кожного свої погляди і смаки. Нічого не вдієш.

…Дружина Віктора Мотрука працює в Лінгвістичній гімназії ім. Т. Г. Шевченка міста Ужгорода, син проходить студії при Варшавському університеті у Польщі. А яремчанський «француз» на вершині своїх життєвих років мріє про Прованс – казковий край, у якому колись побував із студентами УжНУ. Проте ювіляр жартує, що в його роки перебиратися до «любої серцю» Франції вже трохи пізнувато, а тим паче – якщо у серці домінує любов до України.

Метрика науковця. Після закінчення Чернівецького університету працював у румунській школі у селі Середньому Водяному на Закарпатті, відтак викладав французьку і німецьку в музучилищі Івано-Франківська та педінституті ім. В. Стефаника. Окрім французької, добре володіє німецькою, чеською, сербсько-хорватською, польською, російською. В Ужгородському національному університеті працює з 1982 року. Має 70 наукових праць. Як науковець брав участь у багатьох міжнародних науково-практичних конференціях. Читав лекційний курс з давньої та сучасної української літератури на філологічному факультеті університету в м. Пуатьє (Західна Франція). Віктор Мотрук – автор методичних розробок, посібника «Франція і французи» (французькою мовою) та навчального французько-українського словника з хімії», рекомендованих Міністерством освіти і науки України. Переклав на українську чимало творів французьких поетів і письменників (Ж.–Л. Годо, Г. Шеро, Е. Дабі, П. Ленара, Е. Золя, та ін.), мудрість видатного сучасного філософа Роже Мюньє, світовий бестселер політичного і громадського діяча, співавтора Загальної декларації прав людини Стефана Есселя «Обурюйтесь!» та кіноповість «Дволапий час» французького митця з українським корінням Жана Божка. Деякі переклади автора публікували в журналі «Всесвіт».