Нині мало хто з українців, хіба що за винятком професійних істориків, знає, що перше Королівство Руси-України було утворено ще 1075 року з участю Папи Римського Григорія VII, майже за 130 років до іншої аналогічної події, коли Папа Римський Іннокентій ІІІ вислав до Великого князя київського Романа посольство й запропонував надати йому титул короля Руси. Сьогодні про перше давньоукраїнське королівство поведемо розмову з відомим українським істориком – доктором історичних наук, директором Інституту Східної Європи Віктором Ідзьо, який дослідив цю історичну тему і торік видав друком монографію «Святий Папа Римський Григорій VII – засновник Королівства Руси-України в ХІ столітті».
– Чому така важлива історична подія, як коронування у Римі в ХІ столітті київського князя, ледь не випала з науково-історичного обігу і була тривалий час замовчувана?
– У Секретному Ватиканському архіві донині зберігається листування Папи Римського Григорія VII з Великим київським князем Ізяславом Ярославовичем. Це два листи від 1073 і від 17 квітня 1075 років та укладена між ними угода. При цьому лист від 1075 р. засвідчує факт утворення Королівства Руси-України та коронації Ярополка, сина Ізяслава Ярославовича. Замовчування цього цікавого історичного факту має суто політичні причини. Як відомо, Русь-Україна прийняла християнство від Візантії й у 1053–1054 роках стався розкол між східною та західною християнськими Церквами, тому візантійські церковні діячі і літописці, які домінували на давньоукраїнських землях у ХІ-ХІІІ ст., а також київські князі намагалися цей факт замовчувати. А за ними – й немало істориків, яким означені політичні мотиви були близькі за уподобаннями.
– Які події в Руси спричинилися до створення королівства?
– Із «Руського літопису» від 22 березня 1073 р. відомо, що старшого сина Ярослава Мудрого – Великого київського князя Ізяслава Ярославовича з київського престолу вигнали його брати – князі Святослав і Всеволод. Внаслідок цього Ізяслав разом із сім’єю, військовою дружиною і державною скарбницею виїхав до Польщі, де попросив військової допомоги у свого тестя, польського короля Болеслава ІІ Сміливого. Однак Болеслав ІІ уклав з новим правителем Києва – Великим київським князем Святославом Ярославовичем «Сутейський мирний договір» і, забравши в свого зятя Ізяслава Ярославовича частину скарбу, вигнав його з Польщі. Внаслідок цього Ізяслав відбув у Німеччину, де у Майнці провів переговори з імператором Священної Римської імперії Генріхом IV і просив у нього військової допомоги. Звідти ж опальний київський правитель послав свого сина Ярополка для переговорів з Папою Римським Григорієм VII щодо надання йому військової допомоги для поновлення на київському престолі. Як засвідчують джерела, в 1073 р. в Римі Ізяслав Ярославович разом зі своїм сином Ярополком був офіційно прийнятий Папою Римським Григорієм VII. Підсумком цих відвідин була «Угода про утворення Руського королівства та коронацію Ярополка на короля Руси-України», згідно з якою в Києві мали спільно правити королівством батько і син – Ізяслав Ярославович і Ярополк.
– Які документи засвідчують факт висвячення Ярополка на короля Руси?
– Після майже дворічних переговорів Папа Римський Григорій VII у 1075 р. проголосив на всі подальші віки Kоролівство Руси-України та офіційно коронував із дотриманням церемонії у Римі на його правителя Ярополка — сина великого київського князя Ізяслава, про що сповістив усій Європі. Так, у вже згаданому листі від 17 квітня 1075 р. Папа Римський Григорій VII, звертаючись до «Дмитра (хрещене ім’я Ізяслава Ярославовича), короля Руси» повідомляв, що він «...офіційно, дотримуючись усіх церемоніяльних вимог та надання королівських регалій, особисто коронував Ізяславового сина Ярополка королем Руси й утворив своїм едиктом Королівство Руси», надавши Ярополку «Руське королівство, як лен Святого Престолу». Перед цим Ярополк склав присягу на вірність Святому престолові.
Факт коронації підтверджують й інші тогочасні документи. У листі від 20 квітня 1075 р. до польського короля Болеслава ІІ Папа закликає цього правителя «допомогти руському королю Ізяславу відновити його володіння в Києві». У цьому ж листі Папа дорікав Болеславу за пограбування Ізяслава Ярославовича й вимагав повернути йому та його синові награбоване майно. Відомий також лист Папи Риського Григорія VII від 4 жовтня 1075 р. до рицаря Вецеліна із забороною цьому рицареві битися проти руського короля Ізяслава Ярославовича. Факт коронування Ярополка підтверджується і на одній з мініатюр «Молитовника Гертруди», відомого також під назвами «Кодекс Егберта», «Кодекс Тріра» і «Кодекс Гертруди». Цей ілюстрований рукопис, укладений наприкінці X ст. для архієпископа Егберта з Тріра, в середині XI ст. перейшов до Гертруди, дружини Ізяслава Ярославовича, і сьогодні зберігається в муніципальному музеї міста Чівідале (Італія).
– А яка доля давньоукраїнського королівства?
– Після смерті князя Святослава Ярославича в 1076 р. Ізяславу Ярославовичу та його синові – королю Ярополку за військової допомоги польського короля Болеслава ІІ Сміливого вдалося повернутися в Київ і виступити в ролі перших королів-співправителів Руси-України. Але згодом їх знову прогнали з Києва. До цього прилучився їхній родич, брат Ізяслава Ярославовича, князь Всеволод Ярославич та чернігівські князі. Однак 15 липня 1077 р. Ізяслав і Ярополк утретє, очевидно, знову з військовою допомогою польського короля, відновили своє володарювання і правили більше року. 3 жовтня 1078 р. Ізяслав Ярославович загинув у битві під Черніговом, допомагаючи братові Всеволодові відстояти Чернігівське князівство від претендентів.
Син Ярополк Ізяславич, офіційно коронований на короля Руси-України, після вимушеного замирення з дядьком Всеволодом Ярославичем успадкував Володимиро-Волинське князівство. Великої політичної ролі він не відігравав і марно вичікував свого часу для відновлення королівської влади. Отож на перешкоді утвердження королівської форми організації держави на давньоукраїнських землях головною причиною стали очевидні внутрішні чвари між правителями.
– Які історичні наслідки спричинила для України втрата можливості стати європейським королівством?
– Безспірним є те, що Ізяслав Ярославович і його син Ярополк були першими в історії Руси-України королями. А галицькі правителі ХІІ-ХІІІ ст. Роман Мстиславич, якому Папа Римський Інокентій ІІІ запропонував надати королівську корону та титул короля Руси, і його син король Данило були вже після них. Із втратою королівства давньоукраїнська держава втратила змогу розвиватися в межах європейського цивілізаційного поля. Наслідки цього ми пожинаємо досі, бо зіткнення з украй агресивною азійською цивілізацією не пішло нам на користь і спричинилося до страшних історичних катаклізмів у житті українського народу.
Але попри це все ж маємо всі історичні підстави щороку 17 квітня відзначати річницю утворення нашого першого королівства на давньоукраїнських землях. Через сім літ сповниться рівно 950 років відтоді, коли Папа Римський Григорій VII у листі до Ізяслава Ярославовича повідомляв, що своїм едиктом утворив Королівство Руси.
* На фоторепродукції фрески на головній сторінці сайту зображено офіційну коронацію в Римі Ярополка Із’яславовича на короля Руси («Кодекс Гертруди»).
