Доктор історичних наук, професор, завідувач кафедри теорії та історії держави і права Навчально-наукового юридичного інституту Прикарпатського національного університету ім. В. Стефаника, координатор ГО «Поступовий гурт франківців» Сергій АДАМОВИЧ, який є керівником Центру документування та дослідження воєнних злочинів, в інтерв’ю для газети «Галичина» наголосив, що у росіян немає межі винахідливості у знущаннях над українцями, а світ після Другої світової війни ще не стикався з такими масштабами злочинів. І якщо рашистів не покарати тепер, то вони поширюватимуть зло, поки їм дозволятимуть. Саме тому важливим є доказування відповідальності російської держави за геноцид проти українців. А ще важливо, щоб процес покарання за скоєні росіянами воєнні злочини не був зупинений або загальмований через зміну політичної кон’юнктури.
– Пане Сергію, минуло два роки, як Ви разом зі своїми студентами розпочали документування свідчень внутрішньо переміщених осіб про воєнні злочини та порушення прав людини. Відтак у Навчально-науковому юридичному інституті ПНУ ім. В. Стефаника запрацював Центр документування та дослідження воєнних злочинів, який Ви очолюєте. Розкажіть, як усе починалося.
– Коли почалася повномасштабна війна, хотілося бути корисними. Ми розуміли, що найкраще це вийде, якщо займатимемося чимось ближчим до нашого фаху. З огляду на прибуття в Івано-Франківську область великої кількості внутрішньо переміщених осіб, які були очевидцями/свідками воєнних злочинів, актуальним стало питання відібрання у них свідчень. Значна частина з них використовувала область як транзитну для виїзду за кордон, і цінні свідчення могли бути втрачені. І саме тому студенти та викладачі Навчально-наукового юридичного інституту ПНУ спільно з волонтерами громадської організації «Поступовий гурт франківців» у березні 2022 р. спрямували свою діяльність на документування й дослідження воєнних злочинів та інформування суспільства про воєнні злочини і порушення прав людини.
Ми пройшли тренінги, де документувати воєнні злочини навчали міжнародні фахівці. «Поступовий гурт франківців» став складовою частиною коаліції громадських організацій «Україна. П’ята ранку / Ukraine 5 AM Coalition», яка координує і підтримує аналогічну діяльність у громадському секторі.
У серпні 2022 р. ми оформили свою діяльність у Прикарпатському університеті через створення Центру документування та дослідження воєнних злочинів для збору та передачі інформації, пов’язаної з воєнними злочинами та порушеннями прав людини, компетентним державним органам та коаліції громадських організацій «Україна. П’ята ранку»; інформування суспільства щодо кричущих випадків воєнних злочинів та порушень прав людини; безоплатної правової допомоги переселенцям, які постраждали внаслідок війни; наукових досліджень воєнних злочинів рашистів.
Спочатку ми за напрацьованою коаліцією методикою працювали лише у ЦНАПах. Там знайомилися з внутрішньо переміщеними людьми і пропонували залишити свої свідчення. Деколи вдавалося допомогти їм ще з облаштуванням життя на Прикарпатті. Пізніше стали їздити по шелтерах – місцях, де тимчасово проживають люди, які постраждали від військових дій рашистів. На сьогодні волонтерами Центру здійснено опитування в шелтерах для ВПО в 31 населеному пункті Івано-Франківської, Львівської, Тернопільської, Чернівецької областей. Налагоджена співпраця з хабом «Я – Херсон», БФ «Карітас УГКЦ», БФ «Рокада», центром «Я – Маріуполь». Паралельно надаємо переселенцям юридичні консультації. А якщо є змога – допомагаємо гуманітаркою, яку надає волонтер Григорій Березовський.
– З огляду на те, що саме Ви започаткували роботу з документування злочинів, чи задоволені нині її результатами? Скільки свідчень очевидців вдалося задокументувати за два роки?
– На сьогодні зафіксовано більш як 1000 свідчень очевидців воєнних злочинів росіян, сформовано значну колекцію унікальних фото- та відеофайлів. Зібрані матеріали вносимо у спільну базу Коаліції – «i-doc». Тепер активісти Центру, окрім фіксування свідчень жертв російського терору, працюють над підготовкою серії аналітичних матеріалів. Розпочали активну роботу з відкритими джерелами та занесення зібраних даних в українські архіви «Мнемоніки».
Ми займаємося і науковим опрацюванням воєнних злочинів рашистів. У грудні 2022 р. і лютому 2024 р. з ініціативи Центру відбулися дві міжнародні науково-практичні конференції «Російські воєнні злочини – від документування до покарання», тези доповідей на них опубліковано у випусках міжнародного наукового журналу «Law & Society».
Чи ми задоволені? Ця робота не приносить радості, але ми розуміємо, що вона потрібна, й думаю, що ця праця триватиме ще десятиліття, незалежно від того, коли закінчиться війна.
– Які свідчення є найпоширенішими? Що найбільше Вас вразило під час запису свідчень?
– Зазвичай найбільше свідчень про втрачене майно і зруйноване житло. Дуже чітко фіксується в показах очевидців, що для застосування репресій достатньо будь-якої проукраїнської ідентифікації – фото українського прапора в телефоні, знайдена в домівці під час обшуку синьо-жовта стрічка, почута окупантами розмова українською мовою. А отже, про геноцид проти українців мріє не лише путін, а кожен російський солдат, що ступив на нашу землю. Але щоразу під час опитування свідка думаєш, що нічого страшнішого, ніж раніше чув, уже не запишеш, проте в наступній розповіді дізнаєшся, що росіяни своїми діями «пробивають дно». У росіян немає межі винахідливості у знущаннях над українцями. Таке враження, що вони мародерять все, що бачить їхнє око. Ймовірно, це єдиний національний талант росіян – винахідливо робити боляче іншим.
– Як оцінюєте перспективи покарання за скоєння злочинів на території України громадян росії чи інших держав і колаборантів?
– Цю війну називають найбільш документованою війною. Через сучасні технічні засоби ми маємо неймовірну кількість доказів, і війна стає близькою до будь-якої людини у світі, навіть якщо вона далеко від зони ведення бойових дій. Водночас світ після Другої світової війни ще не стикався з такими масштабами злочинів. І тому щодо того, як здійснюватиметься правосуддя, точиться багато дискусій. Не додає оптимізму те, що недієздатна система структур ООН та інших міжнародних організацій дозволяє росії за підтримки таких союзників, як Китай, Іран і т. д., уникати відповідальності й поширювати свою фейкову позицію про війну. За останні пів століття міжнародне співтовариство, в т. ч. Організація Об’єднаних Націй, колективно не бажали вживати заходів, які зупиняли б геноцид.
Не забуваймо також про великі масштаби оплаченої росією пропаганди, яку поширюють рупори «руського міра» в західних суспільствах і яка деформує громадську оцінку.
Водночас російська політична історія не має прецедентів визнання власної вини за скоєні злочини проти людства, сприяння у покаранні винних і сплати компенсацій за вчинену шкоду. Крім того, під час численних військових конфліктів, в яких брали участь російські війська, зафіксовано численні порушення правил ведення війни і воєнні злочини, що означає високий рівень толерантності російського суспільства до цих злочинів. Одночасно є проблематичним переслідування політичних і військових лідерів, які продовжують утримувати владу.
Західне суспільство не було готове до таких викликів, бо масштаби України – це навіть не масштаби Сирії. Але за злочини в Сирії росію не покарали, світ закрив на них очі. Тож рашисти вирішили, що можна повторити те саме з Україною. Якщо їх не покарати і тепер, то вони поширюватимуть зло, поки їм дозволятимуть.
Саме тому важливим є доказування відповідальності російської держави за геноцид проти українців. Зазначу, що у двох випадках геноцид був підтверджений спеціальним трибуналом, створеним за дозволом Ради Безпеки ООН (йдеться про геноцид народу тутсі в Руанді 1994 р. та геноцид боснійських мусульман у Сребрениці під час війни на Балканах 1995 р.). Але лише кілька людей було звинувачено у геноциді, і ще менше – дожили до вироку. А перед нами є завдання притягти росію за типовий і безсумнівний державний геноцид проти українців.
Важливо, щоб процес покарання за скоєні росіянами воєнні злочини не був зупинений або загальмований через зміну політичної кон’юнктури (спроби відновлення добросусідських чи просто економічних відносин з російською федерацією країн Європи чи навіть України) і не затягувався у часі через неефективні й повторні розслідування. У всякому разі, франківський Центр документування та дослідження злочинів війни та наші колеги з коаліції громадських організацій «Україна. П’ята ранку / Ukraine 5 AM Coalition» продовжують робити свій внесок, щоб момент справедливості ставав більш реальним.
