На наш погляд, зовсім не випадково колишній учасник війни з російськими окупантами у складі 72-ї окремої механізованої бригади ЗСУ Сергій Швець вирішив реалізувати свої мирні бізнесові плани у птахівництві саме у невеличкому селі Ловаги неподалік села Небилова на Рожнятівщині. Адже, як свого часу писала «Галичина», на тому окрайчику підгірської землі живе дух відваги, освячений кров’ю героїв повстанців «Сулими», «Калини», «Голуба», «Терена» і «Дуба», які загинули за Україну 7 липня 1951 року.

Сім років тому, коли журналісти «Галичини» востаннє навідувалися до Ловаг у день освячення пам’ятного хреста полеглим героям, у цьому зеленому куточку, адміністративно підпорядкованому Небилівській сільській раді, не було дороги, школи, клубу, ФАПу, магазину, дитсадка, поштового відділення, підприємництва і т. д. Кільканадцять хат та церковка Благовіщення Пресвятої Богородиці ПЦУ – от і вся сільська інфраструктура Ловагів, розташованих за шість кілометрів від Небилова. З одного боку – ріка Лімниця, з другого – нафтопровід «Уренгой–Помара–Ужгород», а там – Чорний ліс…

– А що змінилось у житті Ловагів сьогодні? – запитали ми в сільського голови Небилова Романа ФЕДОРЧАКА, який обіймає посаду вже понад десять років.

– Тепер Ловаги – сільце, а колись було хутором, – відповів він. – ФАПу і школи як не було, так і немає, бо в селі проживають головно старші люди, тож не було дітей шкільного віку. Сьогодні є одна дитина, яку шкільний автобус підвозить до школи в Небилові. Всього в селі до 20 жителів. Магазину там і тепер немає, але один підприємець час від часу завозить до села продукти та речі першої необхідності тощо.

– Романе Ярославовичу, що Вам як керівникові Небилівської сільради загалом вдалося зробити доброго у Ловагах за понад десять років?

– Із 2008 року в селі була піша лавка (кладка, місточок через місцеву річку Урву. – І. Л.), яку постійно руйнувала вода, то ми її належно відновили. Завдяки старанням жителів села у Ловагах є церковка. Ми храм і цвинтар обгородили силами людей за кошти сільської ради, встановили біля церкви два ліхтарі… І нарешті в селі з’явився перший підприємець – Сергій Швець із селища Брошнева-Осади. Я завжди націлював на це село потенційних інвесторів. Адже Ловаги – село перспективне, навколо чудова природа, річка, ліс… Можна сказати, що райський куточок, чудова місцина для реалізації туристично-рекреаційних планів. І ми завжди готові сприяти кожному в його добрих намірах. Тож коли Сергій Швець свого часу звернувся до нас з бажанням займатися птахівництвом, зокрема розводити страусів, то ми його підтримали.

…Від ідеї до її реалізації минуло сім років, адже наміри започаткувати страусину ферму у випускника ІФНТУНГ Сергія Швеця і його родини з’явилися ще далеко до війни – сім років тому.

Хоч Ловаги і не Африка, а природа не тропічна, проте родина Швеців свою страусину ферму – першу і єдину на Рожнятівщині – назвала «Савана». Кажуть, що так вона називалася на Миколаївщині, де її придбали. Якби не ферма, то у Ловагах почувався би гнітюче – як у запустілому і забутому Богом і людьми селі чи під час зустрічі з приреченою на самотню старість людиною. Адже за сім років майже нічого на краще не змінилося. Хіба що поменшало ловагівців, а нині сущі постаріли. Дорога до села нікудишня – шість кілометрів трясіння на вибоїнах. А навколо – чагарники і трави по пахи. Не кошені, не толочені. Здичавілі без людських рук. А з того зеленого марева подекуди вигулькують сумні зіниці вікон невеличких хатинок. І треба пильно придивитися, щоб побачити на тих селянських обійстях якісь ознаки життя. У Ловагах співає і промовляє довкілля – птаство, потоки, ліс, а мелодії людської життєдіяльності вже давно змовкли. І лише у недільні та святкові часи церковка Благовіщення Пресвятої Богородиці ПЦУ своєю світлою піснею нагадує кожному, що під Божим Небом навіть одинокі не залишаються на самоті.

З першого разу і без провідника відшукати «Савану» у Ловагах нелегко – лісові обійми зусібіч огортають її як надійні обереги.

– Ідея заснувати страусину ферму належить моїй мамі Оксані Михайлівні. Вона свого часу десь довідалася і переконалася, що розведення страусів в Україні – бізнес перспективний. І ми порадилися та вирішили започаткувати свою справу. Вибрали місце у Ловагах – на обійсті мого діда. Тоді дід ще жив, була земельна ділянка і хатинка. Місце площею до одного гектара годилося для такої справи. Бо ж страуси потребують простору. Але війна внесла свої корективи у наші плани. Понад рік усе, що ми будували впродовж семи років, було «заморожено». А вже восени торік придбали і завезли 14 африканських страусів з Миколаївщини – по семеро самок і самців. А з весни цього року офіційно відкрили «Савану». Птахам просто був потрібен якийсь час для адаптації. Ціна дорослого страуса сягає вартості корови – до 10 тис. грн. Гуртом, звичайно, дешевше.

– Що ще, крім страусів, є в «Савані»?

– Є загони і вольєри для птахів, спеціально обладнана інкубаційна кімната для розведення страусів, хата проживання, різні альтанки, броварня, гараж та інші господарські споруди. Всім охочим пропонуємо два види відвідування ферми – просто екскурсія вартістю 50 грн. з особи й екскурсія з дегустацією – 300 грн. Готуємо тушковану та сиров’ялену страусятину різних видів, омлет з яєць страуса, юшку з цесарок – фактично комплексний обід. Можна посидіти, поспоглядати на птахів, погодувати їх, є місце для дитячих ігор. Маємо спеціальні вольєри для декоративних птахів – павичів і цесарок. Будуть і фазани.

– Як відбувається інкубація страусів?

– Шлюбний період у страусів триває орієнтовно з березня по жовтень. Самка відкладає одне-два яйця на тиждень вагою до півтора кілограма – як лоток курячих яєць. За сезон самка може знести від 40 до 80 яєць. Яйце в інкубаторі перебуває 42 дні. Відтак страусята набираються сил у спеціальній шафі. Молодняк вирощуємо окремо – за віковими категоріями. До дорослих їх пускати не можна – затопчуть. А попит на страусенят шалений. Купують, як пиріжки. Вартість одного тижневого пташеняти – 100 євро.

Дорослий страус важить до 150 кг, а самка трохи менше. Втім, так чи інакше, а не менше 50 кг м’яса є з птаха. На смак воно схоже на дичину і має буряковий відтінок. Кілограм м’яса коштує 350 грн., а яйце – 250. І м’ясо, і яйця вважаються делікатесами. А ще вони дієтичні – вміст холестерину не перевищує одного відсотка. Порівняйте: у свинині його – цілих 27 відсотків. Страус не потребує багато їжі – до півтора кілограма на день. Годиться сирі зерна пшениці, ячменю, вівса, свіжі конюшина, люцерна тощо. Запарювати зерно не потрібно, а траву достатньо насічкувати. Води страуси п’ють небагато – до відра на день.

– Хто безпосередньо порається на фермі?

– Газдуємо всією родиною: вітчим Михайло, мама Оксана, брат Олег, я з дружиною Наталею. Всі капіталовкладення – також родинні. Дію якихось спеціальних державних програм ми не відчули. Поїхали десь за кордон – заробили, приїхали – вклали у справу. У цій справі вже вийшли у плюси – починаємо заробляти. Хочемо робити акцент на зеленому туризмі і популяризувати наш край. Може, і село Ловаги відновиться. Та й нам не потрібно буде думати про збут м’яса, яєць, сувенірів тощо. Туристи приїжджають фактично щодня. Їдуть і з дітьми. Особливо – у вихідні.

– Чи допомагає Вам сільрада?

– Керівництво села посприяло нам у виділенні двох гектарів землі для ведення особистого селянського господарства, то є перспектива для розвитку інфраструктури ферми. Якби ж іще й у керівництві Рожнятівщини були зацікавлені в тому так само, як у Небилівській сільраді, то було б чудово. Як учасник АТО маю пільги – 75 відсотків знижки в оплаті за комунальні послуги. Село не газифіковане, тож використовуємо багато електроенергії для господарювання. Але щодо оподаткування, то не маємо ніяких пільг.

Щонайперше було б добре, якби навели лад з дорогою від Небилова до Ловагів – хоч підшутрували найбільш розбиті місця. У мене є екскаватор, то ми з хлопцями допомогли би. Ми вже про це говорили із сільським головою Небилова Романом Ярославовичем. Наші відвідувачі найчастіше нарікають саме на стан дороги. Добрі дороги – і для нас добре, і для села, бо з туристами надходять і фінанси. Ми також намагаємося рекламувати «Савану». Після демобілізації у 2015 році до нас приїжджають побратими з усієї України і відтак рекламують «Савану».

– Сергію, а чи допомагає «Савана» Вам адаптуватися після війни?

– Коли я повернувся з війни, то мені найважче було зрозуміти тих людей, які живуть навколо. Таке враження, що вони не розуміють, що триває війна, а натомість переймаються непотрібними дурницями. У 2014–2015 рр. ще було розуміння, що йде війна і є ворог. А сьогодні, на мій погляд, уже немає такого розуміння. І це проблема для тих, хто повертається. Фестивалі, концерти, забави… Люди звикли до війни і сприймають її як належне. Але ж майже щодня хтось гине, щоб ми мирно сиділи і попивали каву. Хлопці ж усе це бачать. І не можуть достукатися до суспільства. Як наслідок – чимало трагедій вже після повернення. Тож заснування «Савани» і занурення у роботу було одним із способів моєї втечі від дурних думок. Щоденна робота допомагала і допомагає повернутися. Ми з вітчимом багато зробили на фермі своїми руками. Я за фахом геофізик. Але якщо хотіти і мати підтримку рідних і близьких людей – все вдасться. Гроші не головне. Головне – бажання. І свою справу ми починали не з грошей, яких, до речі, у нас і не було, а з ідеї і мети. … Окрім господаря «Савани», проводжав нас, як перед тим і зустрічав, унікальним танцем поважний і красивий страус-самець. За тиждень у Ловагах з’являться страусенята-первістки. Добрий знак для відродження цієї землі – дотик мрії через роки запустіння.

Світлини Юрія СКОВРІНКА