Верховинську селищну ТГ утворили 12 червня 2020 року шляхом об’єднання Верховинської селищної та Буковецької, Верхньоясенівської, Голівської, Замагорівської, Ільцівської, Красницької, Красноїльської, Кривопільської, Криворівнянської і Перехресненської сільських рад. А першу сесію тут провели 3 грудня того самого року. Отже, вже понад рік Верховинська селищна рада працює у новому форматі, а очолює її Василь Мицканюк, який попри всі виклики і проблеми післядецентралізаційного етапу не втрачає оптимізму, бо вірить, що оптимізм вселяє надію.

– Мене вперше обрали головою Верховинської селищної ради ще 28 жовтня 2010 року, – розповідає Василь МИЦКАНЮК. – Тож нині, по суті, це вже моя третя каденція на посаді. Але вона кардинально відрізняється від двох попередніх. Бо тепер ми – територіальна громада, до складу якої входять десять сільських рад. Сьогодні у нашій громаді налічується до 20 тисяч населення із 30 тисяч загалом у Верховинському районі. Адже, крім нашої, на Верховинщині зареєстровано ще дві територіальні громади – Білоберізьку і чи не найменшу в Україні за кількістю населення, а за площею більшу, ніж наша, – Зеленську. Як бачимо, наша ТГ охоплює дві третини району. Проте торік ми мали бюджет дефіцитний – не вистачало до 47 мільйонів, щоб прожити весь рік. Тож невідкладно запровадили заходи з економії бюджетних коштів і почали шукати нові шляхи наповнення бюджету. Й нам вдалося зробити багато, щоб успішно завершити 2021-й. Проте ми таки мали невеличку заборгованість – 2,8 млн гривень бракувало у грудні, щоб виплатити місцевого бюджету заробітну платню. Але вже у січні цього року заборгованість погасили. Тепер працюємо, щоб нинішнього року вже проблем було менше.

– Василю Миколайовичу, з огляду на те, що Вас уже втретє обрали головою селищної ради, без сумніву, не зі слів знаєте всі проблеми Верховинської ТГ. А ще ж проблем після об’єднання громад, мабуть, удесятеро побільшало…

– Без сумніву, проблем додалося, бо газдівка більша. І число жителів зросло, і територія розширилась. У нашому підпорядкуванні тепер цілковито відділи освіти, культури, будинок для людей похилого віку, спортивно-юнацька школа, дитяча школа мистецтв... У громаді стало дуже багато соціальної інфраструктури, яка колись мала районне підпорядкування й фінанси на утримання якої надходили з районного бюджету. І весь цей, образно кажучи, головний біль після реформування звалився на нас. Та головна проблема у тому, що соціальна сфера не забезпечена фінансово, а зі своїм місцевим бюджетом ми не справляємося – бракує на необхідні видатки дохідної частини.

– У чому, на Вашу думку, причина такої ситуації?

– Думаю, що закон про добровільне об’єднання територіальних громад до кінця не доопрацювали і тим самим не довели реформування до логічного завершення. Пригадуєте, що на якомусь етапі йшлося спочатку про добровільне об’єднання, а відтак Кабмін затвердив його як примусове. В такому разі потрібно було вивчити і проаналізувати ситуацію – як живуть громади, чи вистачає фінансів – може, комусь додати коштів, а від когось забрати тощо. Звісно, реверсна дотація є, але вона не розв’язує усіх проблем громад. Я бачу, що нас частково залишили на самоплив і самовиживання. Мовляв, хто виживе – той житиме, а хто ні – може, приєднається до когось чи взагалі припинить існувати. Це велика проблема адміністративно-територіальної реформи. Очевидно, від самого початку потрібно було дотримуватися означених параметрів для територіальних громад і наукового підходу до справи. Наприклад, хіба це нормально, що на території нашого району є громади з 20-ма тисячами населення, вісьмома і… двома? Потрібно було подумати, чи всі вони зможуть належно функціонувати. Тож я вважаю, що трохи щось пішло не так. Ось чому нині у мене нема великого задоволення від такого об’єднання і я не бачу успіху в такій реформі.

– Але, як Ви свого часу зазначали, оптимізм вселяє надію?

– Це правильно, бо жити треба. До речі, ми й торік мали забезпечення всього на пів року, але прожили. Тепер ситуація трохи краща – маємо фінансове забезпечення на дев’ять місяців. А упродовж року, думаю, також зробимо відчутні кроки для економії коштів. Також працюємо над податковими надходженнями до бюджету, провадимо роботу з інвесторами, розвиваємо туризм, щоб залучати кошти з туристичного збору, й т. ін.

До речі, наша Верховинська територіальна громада посіла п’яте місце у десятці найкращих туристичних громад Прикарпаття. Ми – район високогірний. А в туризмі сьогодні вбачаємо чи не один із найголовніших шляхів залучення коштів до бюджету громади і заробітку людей для їхньої життєдіяльності. У зв’язку з тим, що стан доріг навколо нашої території поліпшився, до нас масово почали їхати туристи. Розвиваємо обидва напрями – і на Ворохту, і на Косів.

Нині у нашій ТГ діє понад дві сотні агроосель, готових приймати туристів. Було дуже багато критеріїв, за якими визначали найкращі туристичні громади. Наприклад, брали до уваги участь у міжнародних проєктах, у туристичних проєктах обласного значення, кількість осель зеленого туризму, які готові приймати туристів, якість надання туристичних послуг, стан інфраструктури для популяризації туризму та чимало інших факторів. Тільки в самій Верховині маємо понад три десятки різних музеїв, а у всій територіальній громаді – ще більше. Є приватні музеї, але й значна частина їх перебуває у нашій комунальній власності чи підпорядкована області – музеї Михайла Грушевського, «Гуцульщина», Гната Хоткевича, Плитки-Горицвіт та ін.

Поштовхом до розвитку туризму стали квадротури і джипінг гірськими дорогами, рафтинг на катамаранах Чорним Черемошем, кінні і піші прогулянки карпатськими стежками і т. ін. Є спеціальні бази, які надають такі туристичні послуги всім охочим. Тож наше п’яте місце і було сформоване на основі всіх таких показників. Але ми на цьому не спиняємось, а відкриваємо нові туристичні локації і запроваджуємо нові послуги. І на цей рік у бюджеті також вже передбачили відповідні кошти. Колись туристи після перших відвідин Верховини вже не мали бажання приїжджати, а нині до третини гостей громади вже не вперше приїжджають до нас на відпочинок. Тож ми дбаємо, щоби люди мали можливість щоразу побачити щось нове і потратити кошти за туристичні послуги.

– Здавна Верховину люблять, нею захоплюються, пишаються, ахкають і охкають від цілющого верховинського повітря і видовищ та фестивалять не лише пересічні українці, а й відомі посадовці чи навіть перші особи української влади… Та чомусь не дуже поспішають робити добрі справи для цих гуцульських теренів.

– Справді, ми намагаємося приваблювати своїми культурними заходами гостей з-за меж району. У цьому разі від об’єднання – тільки плюс. Бо можемо залучати всі десять старостинських округів. Тож і проводити фестивалі таким чином відчутніше легше. Є в нас відділ культури, клуби, провідні спеціалісти... Зокрема, у січні провели перший міжрегіональний фестиваль «Гуцульська коляда», у якому взяли участь гості із Закарпаття, Буковини, з численних куточків Прикарпаття і навіть з Румунії. Звісно, хотілося б і надалі працювати у такому форматі, проте пандемія вносить свої корективи. Скажімо, через карантин ми не проводили традиційне свято «Полонинське літо». Плануємо цього року його. А також хочемо провести й міжрегіональний Гуцульський фестиваль. Тісно співпрацюємо з туристичними операторами й агенціями, анонсуємо і рекламуємо заходи. У відділі економіки і туризму селищної ради маємо відповідного спеціаліста, який координує таку роботу. Надіємося, що вона буде плідною, а громада крок за кроком буде розвиватися.

– Верховину нерідко ще називають то «карпатською перлиною», то «перлиною гуцульською»? Яке з цих порівнянь, на Ваш погляд, влучніше?

– Я б сказав, що Верховина – то радше гуцульська перлина. Бо тільки Верховину, а колись Жаб’є, Іван Франко величав гуцульською столицею. Адже ми підтримуємо гуцульську самобутність і відроджуємо автентичні традиції у всьому – у піснях, танцях, обрядах, убирі, ремеслах тощо. Хоч ми і в Карпатах живемо, але вони дуже великі і сягають інших областей. Тож Верховину ми вважаємо саме гуцульською перлиною.

– За той час, що очолюєте територіальну громаду, чого Ви, можливо, навчилися нового?

– Посади селищного голови за своїми навантаженням та відповідальністю до і після створення територіальної громади відрізняються навіть не на сто, а на двісті відсотків. Образно кажучи, як небо й земля. Нам було дуже важливо пройти весь рік, щоб відчути особливості кожного господарського сезону, побачити у роботі всі створені нами адміністративні структурні підрозділи та ознайомитися з основними проблемами. Частину невідкладних справ ми виконали, а решту питань вирішуватимемо цього року. Навіть попри те, що я у цій справі не новачок, та минулий рік був важливий у визначенні наступних кроків нашої ТГ. Адже у кожній окремій громаді з роками проблем накопичилося чимало, і коли ті чи інші галузі нашої діяльності фінансували лише з районного бюджету чи з сільських скарбниць, то їх не вирішували. І сьогодні ми їх розв’язати також не можемо через скупий дефіцитний бюджет, який сягає близько 243 млн грн, з яких нині 110 млн – то освітня субвенція. А власних надходжень маємо до 50 млн.

Оскільки ж маємо бюджетний дефіцит – фінансово не покриваємо, як уже казав, три останні місяці року, то потрібно шукати додаткові надходження, запроваджувати оптимізації й т. ін., щоби знову змогти протягнути до кінця 2022-го. Тож дуже важко за таких обставин мріяти про перспективи й розвиток громади. Хоча вже прийняли й чимало програм, для яких передбачено фінансування. Та й торік ми зробили чимало добрих і потрібних справ, зокрема в освіті. Що можемо, те робимо, але на все необхідне коштів бракує. А проблеми, які роками накопичувалися, знову залишаються нерозв’язаними. Незабаром затвердимо стратегію розвитку ТГ, де все у старостинських округах буде розписано на всю нашу каденцію, щоб поліпшити надання послуг жителям громад.

– Від яких невідкладних проблем територіальної громади у Вас сьогодні найдужче болить голова?

– Одна з найбільших проблем – у самій Верховині через відсутність у селищі системи водовідведення. Ті очисні споруди, які будували ще в радянські часи, так і не здали в експлуатацію. А в локальні споруди, які ми започаткували, потрібно вкласти до 20 млн грн. І щороку надсилаємо листи-звернення до обласної влади, щоб допомогли нам фінансуванням з екологічних коштів. Три роки тому управління капітального будівництва (УКБ) Івано-Франківської ОДА виступило замовником будівництва однієї локальної очисної споруди. На цьому об’єкті навіть виконали 60 відсотків із усього обсягу запланованих робіт. Але торік на добудову з обласного бюджету, зокрема з екологічного фонду, не було виділено жодної копійки. На жаль, і цього року на очисні споруди у Верховині кошти не виділять. Отже, одну локальну споруду почали будувати, а кошторисна документація на іншу вже п’ять років припадає пилюкою. А Верховина й далі залишається «селищем-септиком».

Є й інша задавнена, але теж першочергова проблема – будівництво нового Будинку культури замість знищеного пожежею ще 2008 року. Вже виготовили проєктно-кошторисну документацію, УКБ ОДА оголосило тендер, якісь кошти виділили минулими роками, відтак завезли і палі… Але через брак коштів будівництво припинили. Тож Верховина як культурне осердя Гуцульщини і надалі залишається без Будинку культури.

Третя важлива проблема, що конче потребує розв’язання, – будівництво нової об’їзної дороги навколо селища, яку почали прокладати ще в радянські часи і яка стала довгобудом. Кошторисна документація вже застаріла, тож заново потрібно корегувати проєкт. Власне, якраз це робимо. Буде готово – виходитимемо з проханням про допомогу на державний рівень… Серед найбільш наболілих і не вирішених питань на території нашої громади – й утилізація твердих побутових відходів. Сьогодні на території району, і нашої територіальної громади зокрема, нема жодного офіційного звалища. Тривають роботи у Бережниці. Але за потреби у 12 мільйонів гривень за попередні роки виділено лише до двох з половиною. Тож возимо сміття за 140 кілометрів – у село Рибне біля Івано-Франківська і платимо за це дуже великі гроші. І досі в нас не вирішено навіть питання із сортувальною лінією. Було багато розмов про те, що в області буде сміттєспалювальний завод. Але й далі чуємо тільки розмови. А хіба туристи захочуть їхати туди, де насмічено? Сподіваємося цього року це питання частково зрушити.

– Чи Ви аналізували свої помилки, зроблені за час головування? Не розчарувалися?

– Я не вважаю, що за цей час були якісь серйозні помилки і що сьогодні зробив би щось інакше. Стараюся щодня приймати рішення, які були б оптимальними для всіх. Зрозуміло, що проблем багато, та намагаємося їх розв’язувати. Але було б дуже важко, якби не та команда, яка зі мною працює. Тож від проблем і роботи руки не опускаються та розчарувань нема, навіть попри те, що я не всім задоволений у процесі децентралізації. Є виконавчий комітет, депутатський корпус, апарат селищної ради, спеціалісти… Стараємося працювати так, щоб виборці були задоволені нашими діями. Ми ж українці – все зможемо.