Науковці Івано-Франківського національного технічного університету нафти і газу своєю працею, образно кажучи, ламають звичні стереотипи мислення і доводять, що прогнозування, якщо воно спирається на міцне наукове підґрунтя, є вдячною і дуже потрібною справою. На початку січня в університеті заснували науковий Центр прогнозування та попередження техногенно-екологічної небезпеки на Прикарпатті, а його директором призначили знаного професора кафедри екології ІФНТУНГ Олега АДАМЕНКА – доктора геолого-мінералогічних наук, лауреата Державної премії СРСР, заслуженого діяча науки і техніки. Олег Максимович – автор майже тисячі наукових робіт, з яких 80 – монографії і навчальні посібники та підручники. Наукові праці автора публікували у двадцяти країнах світу...
– Зрозуміло, Олеже Максимовичу, що створення такого центру не могло відбутися притьмом, без належного наукового фундаменту та сприяння керівництва вишу, без Ваших досліджень та здобутків Ваших колег...
– Щонайперше хочу поінформувати, що днями нарешті побачила світ наша з колегами книжка – зі змінами і доповненнями – «Геоінформаційні технології захисту довкілля природно-заповідного фонду». Її було написано ще 2020 року й видано торік невеличким накладом, а відтак я представив її своїм співавторам і учням – директору Інституту телекомунікацій та глобального інформаційного простору НАН України Олександрові Трофимчуку та професорові, докторові технічних наук Василеві Приснюку.
Саме ці наші наукові спостереження кілька років тому я назвав би першою хвилею чи першими кроками до створення центру прогнозування. Ми вирішили, що наступним кроком має бути виділення спеціальних екологічних коридорів і об’єднання екологічної мережі України – північного екологічного коридору (галичансько-слободзинського), середнього (карпатсько-донецького) і південного (причорноморсько-приазовського). Вони перпендикулярно пересікаються екологічними коридорами – дністровським, південно-буським, дніпровським і сіверсько-донецьким. Отже, своєрідною «решіткою» меридіанного і широтного перетинання охоплено всі природоохоронні території України. Тим-то наступну нашу потужну монографію присвятимо дністровському екологічному коридорові…
Але стається якось так, що одна ідея народжує іншу, а розкриваючи їх, я ніби відкриваю свою наукову майстерню. Тому і в цій книжці ми знову повернулися до історії землі. Пригадуєте травневий паводок на Прикарпатті торік із людським жертвами і руйнуваннями? Тож я передбачив його ще шість років тому, побудувавши спеціальний графік. Одразу після тих подій – 15 липня 2020-го – у нашому університеті відбувся науковий семінар, в якому взяли участь провідні фахівці з Києва, Львова, Рівного, Ужгорода, Чернівців... На форумі розробили низку невідкладних заходів з ліквідації наслідків катаклізму та запобігання надмірним руйнаціям від них. А після того, про що я вже говорив в одному із інтерв’ю газеті «Галичина», наш ректор Євстахій Крижанівський їздив до Києва доводити у відповідних столичних інституціях, що для розв’язання проблеми паводків потрібно активно залучати науковців, тим паче, що вони мають можливість прогнозувати такі стихії. Але, на жаль, із виділених на нашу область 750 млн грн на подолання повеневої шкоди нам, науковцям, дали «нуль». Таке у державі маємо ставлення до науки і так у Києві почули нашого ректора як посланця від прикарпатських науковців.
– Але, бачу, науковці ІФНТУНГ попри все дають собі раду й далі втілюють у життя результати своїх досліджень?
– Це правда, науковці ІФНТУНГ не безпорадні, а тим більше, маючи повне розуміння і сприяння з боку керівництва вишу, зокрема Є. Крижанівського. Тож після того, як ректор відразу після торішнього паводку зініціював проведення засідання вченої ради університету, а перший проректор Олег Мандрик, з яким ми свого часу створювали Дністровський полігон для прогнозування стихійних явищ у басейні найбільшої ріки в нашому регіоні, зробив доповідь, ми колегіально вирішили, що потрібно серйозно братися за справу наукового прогнозування паводків на Прикарпатті.
Тому 1 січня в університеті створили названу вище структуру для прогнозування техногенно-екологічної небезпеки Прикарпаття та запобігання таким загрозам. А О. Мандрик керує всім організаційним процесом центру. Ми вже почали аналізувати, яким шляхом нам вдалося передбачити паводок 2020-го, адже для цього ми узагальнили геологічні, геоморфологічні, палеогеографічні, археологічні, літописні та інструментальні – з 1881 року – спостереження за кліматом, погодою, водою і т. ін. Кожен із означених напрямів охоплює певну кількість років. Їх ми розклали на відповідні етапи і проаналізували періодичність процесів похолодання й потепління. Бачимо в цьому якусь закономірність – тобто періодичність, а не просто, як колись вважали, періодизацію. Потепління супроводжується великою кількістю опадів і паводками, а похолодання – наступанням льодовиків на Півночі, сухого клімату й т. ін. Чим ближче до сучасності, починаючи з галактичного року – 225-250 млн років тому, тим періодичність змін стає частішою. Загалом налічується тринадцять періодичних змін. Тож прогнозна крива показала, що перший паводок після 2008-го, коли нас також спіткала масштабна повінь, мав би бути через 12 років. Як і сталося торік...
– А наступний такий катаклізм коли ймовірний?
– Орієнтовно у 2026–2029, а далі – 2032– 033 рр... Але ймовірність цього прогнозу – всього 30%. Річ у тім, що не має значення, коли буде паводок, а важливо, що він обов’язково буде. І до нього треба бути готовими. Ось і вся стратегія передбачення паводків. Серед причин паводків ми виокремлюємо природні, пов’язані з великою кількістю опадів, і антропогенні, зумовлені господарською діяльністю людей. Карпати – своєрідна стіна, яка стоїть на лінії руху атлантичних циклонів, які завихрюються і зупиняються на нашому боці. Тут завжди буде випадати велика кількість опадів, тому що є географічна перешкода. А антропогенні чинники чи техногенні – то рукотворні, пов’язані з безгосподарністю людей. І на перше місце дослідники ставлять вирубування лісів.
– А Ви також погоджуєтесь із такою думкою?
– Тільки на 30 відсотків. Адже багато науковців провели відповідні дослідження, зокрема і старший науковий співробітник Оксана Мирискевич з Інституту екології Карпат у Львові, і дійшли висновків, що ліс бере на себе, тобто затримує, тільки до 30 відсотків води. Тож не лише вирубування лісів є головною причиною паводків, а й недбалі руслоочисні роботи, несанкціонований відбір піщано-гравійних сумішей і т. ін. А оті «лисини», які залишилися після вирубок і які добре видні на світлинах з космосу на вершинах Карпат, потрібно негайно заліснювати на всіх територіях. І цим повинні займатися не тільки лісгоспи, дбати про здійснення таких заходів мають на міністерському, урядовому рівнях. Всім належить перейматися цією проблемою – від школярів і до керівництва країни, і негайно разом заліковувати рани. А руйнівниками лісів нехай займаються відповідні служби. Також повинні зводитися до мінімуму й інші причини паводків.
– А що являє собою новостворений Центр прогнозування? Хто його фінансує?
– Наш університет виділив для його роботи кілька штатних одиниць – для реалізації основних чи стратегічних завдань центру, а решту робіт виконуватимуть за договорами підрядів наймані фахівці. Частину робіт виконуватимуть волонтери. Вже погодилися працювати у новоствореній структурі Роман Михайлюк – начальник Дністровського басейнового управління водних ресурсів Держагентства водних ресурсів України, Володимир Чернецький – начальник управління ДСНС в області, Андрій Пліхтяк – начальник управління екології і природних ресурсів обласної держадміністрації, науковці з профільних наукових закладів Рівного, Києва, Парижа (Франція), Кракова і Любліна (Польща) і т. ін. Словом, велика і потужна команда працюватиме в нашому центрі. Маємо надію, що означені наші партнери також профінансують ті роботи, які виконуватимуть.
– Створюється враження, що у державі навчилися долати наслідки екологічних катаклізмів, але ніяк не хочуть чи не можуть осягнути науку запобігання їм?
– Атож. І створення нашого центру якраз має на меті десь вирівняти той дисбаланс. Діяльність із прогнозування стихій грунтується на періодичності, на ознаках повторюваності одних і тих самих явищ упродовж усієї історії землі. У цю періодичність також втручаються не лише потепління, похолодання чи коливання глобального клімату, а й екстремальні явища – бомбардування Землі астероїдами і метеоритами, спалахи наднових зірок тощо.
Такий приклад. Недавно в районі Антарктиди знайшли під кригою і водою кратер діаметром понад 300 кілометрів. Це слід, який мільйони років тому залишив якийсь космічний гість, що вдарився об Землю, наче снаряд пробив її навиліт і вибухнув на її поверхні у районі Східного Сибіру, біля рік Єнісею й Тунгуски. І там тоді, приблизно двісті мільйонів років тому, все плавилося й горіло, виникли так звані трапи (особливі типи континентального магматизму з великим обсягом виливання базальту за геологічно короткий час. – Ред.), виділявся сірководень і потрапляв в океани, що призвело до відомого великого Пермського вимирання. Про цей період учені знали, але не відали про причини такого руйнування і вимирання. І лише недавно все з’ясували.
А спалахи маси наднових зірок відбуваються тоді, коли зірки закінчують історію свого існування і перетворюються на зірки нейтронні. Тоді виділяється значна кількість радіації, в зону дії яких потрапляє і Земля. Скажімо, востаннє такий спалах стався близько 400 років тому. Такі екстремальні явища зазвичай мають вплив на життя планети і людства – з ними не останньою чергою пов’язані ті чи інші історичні періоди тривалого соціального неспокою, чим багате було й XVII ст.
А 65 мільйонів років тому – на рубежі палеогенового і крейдового періодів –загинули всі динозаври, тому що із Землею зіткнувся величезний на десятки чи сотні кілометрів астероїд... Але ймовірність таких явищ – раз на п’ятдесят мільйонів років. Коли це буде – завтра чи через п’ятдесят мільйонів – уже й не передбачити.
– Кажуть, що прогнози – річ невдячна?
– Наукове прогнозування веде до розкриття певних закономірностей. Того, що ми передбачили у 2020 році, могло і не бути, адже вірогідність маленька, всього 30 відсотків, а не 70 чи 90. Але паводок стався... Прогнозування, навпаки, – вдячна і дуже потрібна справа.