Книжка Юрія Гнатишака «Болехівські бувальщини», яка вийшла торік у Львові під грифом тамтешнього Інституту українознавства ім. І. Крип’якевича Національної академії наук України, обсягом понад шістсот сторінок – це збірник діалектологічних текстів, записаних автором від майже трьох десятків інформантів, уродженців і жителів міста Болехова. В резюме до видання, яке побачило світ у серії «Діалектологічна скриня», зазначено, що «тексти не тільки репрезентують традиційну матеріальну й духовну культуру українців (календарні, родинні обряди, звичаї, замовляння, пророчі сни), а й відтворюють сторінки історії (спогади про розстріл євреїв, про УПА, німецьку, радянську окупації в 40-х рр. ХХ ст. і про російську окупацію Криму 2014 р., а також сучасні політичні перипетії). Тексти переносять читача й у звичайні будні, демонструючи побутові фрагменти і робочі моменти із життя кушнірів, пекарів, м’ясників, робітників...».

Автор «… бувальщин» – уродженець міста Болехова і стоматолог за фахом, хоч і аматор у діалектології, проте вже відомий у царині мовознавства як укладач діалектологічного лексикону «Слова з Болехова» 2017 року. У книжці «Болехівські бувальщини» Юрій Гнатишак представив понад три сотні транслітерованих текстів, розділених на чотири тематичні розділи: «Історія», «Звичаєво-правова культура», «Традиційна культура» та «Духовна культура». Зокрема, у розділі «Духовна культура» автор пропонує тексти про Різдво, Великдень, Зелені свята... Йдеться не про детальний опис обрядів Болехова, християнських чи побутових традицій, а про ту їхню унікальність чи неповторність – як звичаєву, так і говіркову, яка вирізняє місто Болехів з-поміж інших куточків Прикарпаття.

То, наприклад, справжнісінька насолода читати оповідки про давні великодні забави Болехова, які активно перегукуються з традиціями інших куточків Прикарпаття, а ще більша – сприймати їхній зміст, викладений місцевою бойківською говіркою. Самобутність текстів «Болехівських бувальщин» – головно у лексиконі. Читаємо й насолоджуємося: «Ади, такого в цілі Україні нема, аби в писанкє сі бити, під цвинтаром. То понині заведено, понині. Перед цвинтаром, відти, з приходу, від асвальту. Перед цвинтаром, то там страшне, як на Поливаний понеділок! Там хлопців, курва, і то так: кажний яйце в писок, до зуба, котре моцнішше. Дупка, писок, цала. Цала – то є ціле яйце, а писок – то є дзюбок у яйцє, а дупка – то ззаду яйцє. Цала – то ціле яйце. Питают: «Цала, писок, дупка?» Бо має яйці тай сі питає, йкєм боком бити. Тай віграв – тай в кішеню. О, маєш, то є шпіц яйцє – то є писок, а зад – то є дупка. А як ціле яйце – то цала. Там, певне, хлопів зі сто, чуєш, зі сто хлопів і всі б’ютьсі в яйці там перед цвинтаром. І той каже: «Цала, писок – що маєш? Дупка, писок, цала – що маєш?» Ну тай каже: «Дупка». Всьо, той має дупку. Дупка до дупці, ага, я віграв – в кішеню яйце, як цалим я збив іго, писком. Іго яйце забираю в кішеню, а як нє – то він забирає. Так яйці іден в другого віграют…».

За перші відгуки та заохочення до праці, зокрема видання діалектологічного лексикону «Слова з Болехова», Юрій Гнатишак уклінно вдячний відомій вченій і дослідниці українських діалектів світлої пам’яті Наталії Хобзей, а за співпрацю і цінні поради у роботі над виходом у світ книжки говіркових текстів «Болехівських бувальщин» – мовознавцям Інституту українознавства ім. Івана Крип’якевича НАН України у Львові Тетяні Ястремській, Оксані Сімович та Ірині Романині.

– Я не раз запитував себе, звідки у мені народилося оте велике замилування болехівською говіркою. Та й досі не знайшов відповіді. Якось, можливо, навіть і випадково так сталося, що я ще після закінчення інституту почав занотовувати говіркові слова Болехова на окремому листку. Відтак про це забув, а згодом знову почав. Все відбувалося ненав’язливо. Важко згадати все, бо багато часу минуло. А коли нагромадилося достатньо матеріалу, то щось треба було з тим робити. Я ж не філолог і не фахівець в діалектології. То за порадою мого колєги, який завідує кафедрою англійської мови у Львівському національному університеті ім. І. Франка Михайла Білинського, я показав свої записи науковцям із Інституту українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України у Львові. Тоді там під орудою завідувачки відділом світлої пам’яті Наталії Хобзей група науковців потужно досліджувала діалекти. Відтоді ми почали співпрацювати. А я почав набувати більше досвіду.

Отже, над моєю першою книжкою – словником «Слова з Болехова» – ми працювали до десяти років. Я присвятив її як духовний пам’ятник своїй матері, яка навчила мене любити місто Болехів і мати перед ним обов’язки та вдячність. До речі, цього року вийде двотомне доповнене видання цього лексикону. Моя праця над лексиконом міста Болехова, можливо, спочатку починалася як розвага, а сьогодні стала сенсом, не скажу життя, але його поважної частини – то однозначно.

– Юрію Орестовичу, в чому, на Ваш погляд, основна цінність «Болехівських бувальщин»?

– Якщо заходжу на будь-який цвинтар, то роздумую собі, що за кожним горбиком – життя якоїсь людини та її мрії, які відійшли у небуття. І у своїй книжці я хотів хоч зафіксувати ті людські здобутки – громадські чи фахові. Вже немає деяких людей з тих, які були моїми інформантами під час записів бувальщин. Та їхні спогади залишилися. Тож найбільша цінність у моїй книжці «Болехівські бувальщини» – людина з її повсякденням. Кілька слів – про болехівський лексикон. Болехів, зокрема його міська говірка, вирізняється своїм розмаїттям на помежів’ї бойківського і наддністрянського діалектів. Такий словник «Слова з Болехова» сам по собі унікальний, у всякому разі – я чогось схожого не зустрічав. Я захоплений моїм містом і дістаю насолоду від того, як розмовляє Болехів.

...У передньому слові до видання «Діалектна картина світу болехівців» науковиця Тетяна Ястремська наголошує на «збереженні автентичного звучання текстів», записаних Юрієм Гнатишаком, та «ілюстрації особливостей перехідних – наддністрянсько-бойківських – говірок української мови» і підсумовує: «Бувальщини» можна назвати «наївною» енциклопедією Болехова, у якій кожен знайде відповідь на те, що його турбує...».

Російські окупанти можуть перетворити на руїни наші церкви, школи, помешкання, залізниці, дороги, вже забрали життя багатьох українців, але вони безсилі перед українською історичною пам’яттю, мовою, народними традиціями і звичаями. Книжку «Болехівські бувальщини» Юрій Гнатишак писав ще до повномасштабного вторгнення в Україну 24 лютого російського агресора, але війна ще більше вигранила її актуальність. Бо й чужі історія, релігія, мова, культура, освіта, традиції і звичаї тощо – в ряду з іншими вагомими чинниками і обставинами, без жодного сумніву, також були тими тихими стежечками, по яких горе війни прийшло в Україну.