В Івано-Франківську волонтерська спільнота «Маскувальні феї» відкрила свою традиційну «Літню паркову локацію…»

Відома своєю працею для потреб ЗСУ волонтерська ініціатива «Маскувальні феї» на чолі з Оленою Николин та Оленою Черкас свій літній майданчик з плетіння маскувальних сіток у парку культури та відпочинку ім. Т. Шевченка в Івано-Франківську як спосіб залучення всіх охочих активно й корисно провести години вихідного дня уподобала ще кілька років тому. Адже цьогоріч організації «Благодійний фонд «Добро-Дії» і «Маскувальним феям», які заснували згадані О. Николин та О. Черкас, сповнилося три роки. На мою думку, вибір волонтерами людного місця для «Літньої паркової локації вихідного дня» дуже вдалий, адже так громадські активісти й провадять зриму та дієву промоцію актуальності допомоги ЗСУ, і до волонтерської праці ненав’язливо залучають усіх небайдужих містян і втікачів від війни з інших регіонів України, що слугує й публічним стимулом для пробудження совісті тих, хто у час війни навіть не намагається робити потуги, щоб покинути зону особистісного комфорту…

Олена Черкас та Олена Николин

У вихідні на центральній алеї парку біля літньої сцени завжди людно. Тож саме тут уздовж алеї під кронами дерев по сусідству з чудовими квітковими газонами, образно кажучи, розкинули свої сіті для всіх охочих допомогти ЗСУ невтомні «Маскувальні феї». Одні плетуть сітки на різноформатних рамках, інші пропонують перехожим долучитися до роботи чи придбати як донат якийсь сувенір, вручають картки з інформацією про свою волонтерську спільноту та її локації або запрошують сфотографуватися тощо. Ще здалека спостерігаю, як поводяться відпочивальники. Дехто, побачивши волонтерок, враз змінює свій маршрут, хтось минає локацію, задерши голову, міцно тримаючи повідець свого песика… Та є й такі, хто, навпаки, побачивши «…фей», підходять до них, підбадьорюють добрими словами, роблять свої посильні пожертви чи стають до роботи поруч із ними. Серед найактивніших жертводавців – втікачі від війни з прифронтових територій, які видають себе своєю говіркою. До речі, за інформацією засновників «Маскувальних фей», спільна волонтерська праця з плетіння маскувальних сіток у парку познайомила багатьох людей, а також стала місцем зустрічі для розкиданих війною. Помічаю постійних добровольців плетіння сіток – у їхніх вправних руках спеціальні й вогнетривкі стрічки аж миготять і стають «ялинковими» орнаментами. Волонтерки кажуть, що то харківські переселенці запропонували новий, економний і швидкий спосіб плетіння.

– Співзасновників БФ «Добро-Дії» та ініціативи «Маскувальні феї» насправді троє, – розповідає Олена НИКОЛИН. – Окрім мене й Олени Черкас, ще Олександр Савчук, який нині на фронті. До заснування нашої волонтерської спільноти ми не мали жодного спільного підґрунтя – ні політичного, ні релігійного, громадського – і до війни навіть не знали одне одного. Правда, ми з Оленою колись навчались у паралельних класах у ЗОШ №12, а водночас і в художній школі, брали участь у шкільних змаганнях у різних командах, але про це дізналися тільки з роками… Та, на жаль, познайомилися лише під час війни.
Кипить робота у парку ім. Т. Шевченка
– Як маються сьогодні «Маскувальні феї», чи відчувають підтримку в суспільстві?

– Активність людей, охочих допомагати, відчутно знизилася. Знаю багатьох волонтерів чи спільноти, які заявили, що вже «здулися», і припинили роботу. У 2022 році ситуація була протилежною – нам надходило стільки пожертв, що й не відразу знали, куди і на що їх витрачати. Люди приходили й ділилися останнім. А що відбувається тепер, на 11-му році війни? Думаю, це навіть не пасивність, а якісь втома й виснаженість. Втім, якщо ми не отримуємо потрібну допомогу від людей, то вже навчилися й не ображатись, а просто думаємо, як працювати далі, і з дівчатами стоїмо непорушно, як скелі. Ми не маємо права на втому, але ж ми всі – просто люди, як і інші, смертні.

– Як і ті, хто на передовій щомиті ризикує життям…

– Так, і там звичайні люди. Я це добре розумію і завжди нашим захисникам кажу тільки правду. Тож коли говорю воїнам, що всі виснажилися та втомилися і що важко буде закрити ті чи інші позиції з їхніх потреб, то бійці відповідають: «Та ми це знаємо…».

Але такі їхні слова спонукають нас долати знесилення й працювати далі. Це ми маємо знати про їхню багатолітню втому там, а не вони – про наше виснаження тут. Адже маскувальні сітки, які волонтери плетуть у Харкові, Одесі, Києві, Чернігові, Запоріжжі, Сумах, Старокостянтинові, Чугуєві, Херсоні, Миколаєві та інших наближених до фронту чи в тих містах, що найбільше потерпіли від обстрілів, на порядок цінніші, дорожчі, ніж у тиловому і майже спокійному Івано-Франківську. Нам ніщо не заважає працювати для потреб ЗСУ. Чому ми ще й досі це не зрозуміли?

Наталія Тарасенко – одна з найактивніших серед «Маскувальних фей»

Є багато причин, щоб до нас не прийти і не допомогти, і лише одна – щоб стати поряд до роботи, і це – скажу без патетики – справжній патріотизм українців. Всі, хто з нами працює чи працював хоч кілька хвилин, добре розуміють, для чого вони це роблять. Значній частині українців притаманний так званий синдром заміщеної відповідальності, якщо простіше – один із засобів самовиправдання. Мовляв, хай це робить держава, ТЦК чи волонтери, а депутати нехай менше крадуть. Дехто каже, що вже колись помагав ЗСУ, і не розуміє, що допомога – це коли вдається вчасно.

Є й такі керівники підприємств чи установ, що помилково думають, ніби тільки автомобілі, засоби РЕБ чи дрони рятують життя нашим захисникам на війні, а маскувальні сітки – це щось другорядне. Я порадила б їм хоч кілька хвилин про це поговорити з бійцями на лінії зіткнення. Є святе правило: просять помогти – не розмірковуй довго, а допомагай якнайшвидше. Бо йдеться про життя тих, хто захищає нас…

Серед засновників-координаторів центру «Маскувальні феї» означений чіткий розподіл обов’язків. Якщо О. Николин відповідає за фінанси, то друга Олена – за виготовлення маскувальних сіток.

– Ми організували вже 27 своїх локацій – як в Івано-Франківській територіальній громаді, так і на Прикарпатті загалом, – додає Олена ЧЕРКАС. – А в сусідній області наші волонтерки плетуть сітки вдома. Є серед наших локацій і так звані закриті, тобто охочі плетуть маскувальні сітки не на вулицях, а у зручний для всіх колег час у приміщеннях освітніх, релігійних, культурних, виробничих та інших закладів міста. Здебільшого це сталі професійні колективи. А влітку ми вже вдруге організовуємо виїзну локацію в парку. Торік така літня акція була й на «Валах» в Івано-Франківську. Образно кажучи, плетемо сіті від «москвітів», а також ловимо всіх, хто хотів би долучитися до цієї праці й помогти ЗСУ. Дякуємо кожному, хто нас не оминув.

Особливість паркової локації вихідного дня у тому, щоб людям у нашому розслабленому і порівняно тиловому Івано-Франківську щораз нагадувати, що ми й наші родини живемо, тому що нас на війні охороняють воїни ЗСУ. Плетіння маскувальних сіток, на мій погляд, – це один із найлегших способів, як допомогти нашим захисникам і подякувати за життя. Це можуть робити й дорослі, й літні люди, й діти щосуботи і щонеділі в парку, а також у локаціях у бібліотеці на вулицях – Вовчинецькій, 206 та Максимовича, 15, біля магазину «Торба», у провулку Гайдея у Вовчинцях, у гарнізонній церкві ПЦУ на вулиці Довженка, 2 чи у храмі Всіх святих землі Української ПЦУ на вулиці Володимира Івасюка, 2.

– Чим можна пояснити, що волонтерська активність цьогоріч відчутно спала? Поменшало мотивації?

– Вважаю, що у нашому словниковому запасі у війну не має бути навіть слова «мотивація». Це ж не розважання чи відпочинок. На мою думку, люди мають у чергах стояти, щоб допомогти ЗСУ, як це було на початку повномасштабного вторгнення 2022-го. У парковій локації люди плетуть сітки, а також ми організували фотозони, цікаві лотерейки для дітей, є шафа з різноманітним рукоділлям талановитих прикарпатських вишивальниць, бісероплетільниць, майстринь оригамі, виставлено малярські роботи художників. Як і всі справжні феї, маємо й унікальні металеві крила, які нам змайстрував коваль Андрій Шешурак. Кожен охочий може з ними сфотографуватися на згадку про своє волонтерство. Адже не лише у фей, а й у всіх є крила. З ними народжуються, й головне, щоби потім життя їх не обтяло…

Фотозона Шафа з рукоділлям

Волонтерки з «Маскувальних фей» пропонують охочим різні способи, як допомогти ЗСУ, – донатити на основу чи тканину для виготовлення маскувальних сіток, купувати й передавати продукти тривалого зберігання, репостити у соцмережах інформацію про актуальні потреби та збори, нарізати тканину вдома, сушити овочі, готувати сухі супові й борщові набори, чистити горіхи, плести, кроїти й шити теплі шкарпетки, виготовляти сувеніри та обереги, долучатись до регулярних волонтерських зборів для потреб конкретних бойових підрозділів.

Тож побажаймо «Маскувальним феям», щоб їхні крила щодень дужчали і ніколи не втомлювалися, бо попереду ще багато роботи. Хай береже Господь кожну з них та Україну.

Редактор відділу соціальних розслідувань та комунікацій з читачами