5 вересня на широкі екрани українських кінотеатрів виходить повнометражний художній фільм «Заборонений», що розповідає про життя видатного поета та дисидента Василя Стуса. Режисер стрічки Роман Бровко наголошує, що насамперед хотів показати Стуса не як героя чи ікону, а як людину: побратима, чоловіка, батька. Забігаючи наперед, скажу, що йому це вдалося.

До Івано-Франківська на допрем’єрний показ «Забороненого», який відбувся в театрі кіно «Люм'єр», завітали автори сценарію Сергій Дзюба та Артемій Кірсанов, режисер-постановник Роман Бровко, виконавець головної ролі Дмитро Ярошенко та продюсер Артем Денисов. Також в пресконференції взяли участь міський голова Івано-Франківська Руслан Марцінків та директорка театру кіно «Люм'єр» Лідія Шкрібляк.

Проект фільму про видатного поета, перекладача, дисидента Василя Стуса – один із переможців 10-го конкурсного відбору Держкіно. Загальний бюджет стрічки склав понад 38 мільйонів гривень. 50% від загальної суми профінансувала держава. Робота над фільмом тривала понад 2 роки, зйомки розпочалися 29 квітня 2018 року.

В основу сценарію стрічки лягли спогади дисидентів-шестидесятників. Загалом вдалося записати понад 50 годин спогадів людей, котрі знали Василя Стуса за життя. Серед них – одне з останніх інтерв’ю Левка Лук’яненка, який розповів творцям картини багато цінних подробиць з останніх днів життя поета у Пермському таборі.

«Сюжет базується на спогадах, перевірених фактах, достовірній інформації, - розповідає режисер. – Трапляються і художні інтерпретації, але лише в тих сценах, де не було свідків. Ми знали, яким був Стус, як себе поводив в тих чи інших ситуаціях, як поводилися його антагоністи, що могло відбутися за зачиненими дверима, коли були певні спроби змусити його піти на співпрацю з системою. Решта фактів і сцен, які показані в стрічці, відповідають дійсності та є достовірними».

«Птах душі» - саме такою була перша назва стрічки. Вона перегукувалася з назвою останньої, вилученої у концтаборі, збірки поета, яка, на жаль, так і не вирвалася з клітки на волю. Втім, згодом найменування картини вирішили змінити на «Заборонений».

«Про збірку «Птах душі» відомо, можливо, пів відсотку населення, представникам культури, мистецтва, історикам, літературознавцям… Ця б назва ні про що б не говорила 99, 5 % соціуму, - розповідає Роман Бровко. - Потім була назва «Стус», котра комусь здавалася прямолійною, правдивою, але лобовою. Зрештою обрали «Заборонений». Як Стус за життя був не надрукований, заборонений цензурою, як досі його ім’я для когось, як червона ганчірка і симпатики радянської системи, вважають, що такі як Стус розвалили їхню «країну мрій». Його постать залишається гострою, навіть сьогодні, і те, що відбувалося з нашою картиною, якраз і підтверджує те, що «Заборонений» - дуже актуальна назва».

Творці стрічки наголошують, що фільм не тільки про Стуса, а й про всіх шістдесятників, які оточували поета, відбували з ним ув’язнення в таборах, кожен з яких по-своєму був забороненим. Стрічка відображає добу забороненої української інтелігенції.

Василя Стуса зіграв талановитий актор Дмитро Ярошенко. Також у фільмі знімалися: Діана Розовлян, Євгенія Гладій, Олег Масленніков, Карина Шереверова, Віталій Салій, Мирослава Філіпович, Денис Роднянський та інші.

До речі, на головну роль претендувало аж 50 акторів. Зовнішня схожість Дмитра Ярошенка з Василем Стусом вражає, мабуть, це також зіграло не останню роль у виборі саме його кандидатури. «Коли ми починали роботу над картиною, дуже багато людей, в тому числі і кінокритиків, казали мені, що тема дуже відповідальна, просимо, лише не зіпсуйте, не зробіть Стуса кремезним, залізним, мідним... Тому ми хотіли додати більше тонкощів, чуттєвості, показати його як друга, брата, чоловіка, побратима. Дмитро зміг втілити цей образ не пафосно: водночас і героїчно, з характером, і чуттєво».

Дмитро Ярошенко зауважує, що роль Василя Стуса є для нього однією з найскладніших, але водночас дуже важливою та відповідальною. Щоб найбільш точно передати на екрані постать поета дуже багато вивчав матеріалів, переглядав інтерв’ю людей, які його знали, зачитувався поезією. Актор зізнається, що найскладніше йому далися сцени із зали суду та тюрми.

«Мені пощастило грати у виставі центру сучасного мистецтва «Дах» «Людина-подушка» за п’єсою британського автора Мартіна МакДонаха. В ній я грав письменника в тоталітарній державі, якого знищують, а в кінці вбивають. Ця вистава тривала 3,5 години, її ми грали впродовж трьох-чотирьох років. Цей досвід переніс в роботу над фільмом про В. Стуса», - розповів актор.

Ще задовго до прем'єри стрічки, навколо неї розгорівся скандал, який спровокувала інформація про те, що з неї вирізали сцену суду, за участі одіозного політика Медведчука, тодішнього адвоката Василя Стуса. Після гучної громадської реакції, сцену повернули і навіть зробили більш ширшою. Щоб уникнути судового позиву від Медведчука сцену зняли з документальною точністю, базуючись на судових протоколах. Сцена суду вийшла доволі об’ємною, триває близько восьми хвилин і чітко показує, яку роль в судовому процесі над Стусом відіграв його адвокат.

- Через стійкість і принциповість українського народу, і через те, що українці дуже сильно вимагали, щоб ця сцена була на екрані, вона там є, - коментує режисер. - Прекрасно розуміємо, що вона може комусь не подобатися, але якщо сьогодні, наприклад, подати на кіно до суду, то це спричинить ще більшу хвилю протестних настроїв, і народ активніше піде до кінотеатру. За законом не могли показувати сцен, де є неперевірена інформація, де спілкування Стуса з Медведчуком відбувалося за зачиненими дверима «сізо» і, де не було свідків. Тому ми відзняли сцену з суду за протоколами справи. Нашим радником в цьому питанні був юрист, який казав: «Без виривання фраз з контексту, без підміни понять, без художніх інтерпретацій, сцена має бути в повній достовірній та документальній манері...

Допрем’єрний показ в Івано-Франківську пройшов з аншлагом. Фінальні титри глядачі зустріли стоячи бурхливими оплесками та зі сльозами на очах. Багатьом українським фільмам, котрі є екранізаціями історичних подій та доль постатей, бракує правдоподібності та глибини. На щастя, у «Забороненого» немає таких проблем, як і надмірного пафосу та нарочитого патріотизму. Стрічка вийшла щирою, цілісною та органічною. Між кадрами відчувається трепет і повага до постаті видатного поета та дисидента. З перших кадрів фільму, його творці занурюють глядачів в світ поезії Стуса. Його вірші доповнюють і обрамлюють кіно, роблять картину гармонійною та поетичною.

Під час перегляду фільму мене не покидала думка, що Стус живий. І це неймовірно. Творцям стрічки таки вдалося показати не ікону, не образ з підручника, а насамперед, людину. Впевнена, що багатьом після перегляду картини, захочеться взяти в руки збірку безсмертної поезії Василя Стуса, перечитати його вірші ще раз і ще раз. Маю надію, що для багатьох людей, котрі погано знають цю геніальну постать, стрічка відкриє завісу невідомості, стане поштовхом до більш детального вивчення біографії і творчості поета.

Безперечно, сильною стороною стрічки є підбір акторів, котрі професійно та органічно втілили на екрані своїх героїв, більшість з яких мають реальних прототипів. Окремо варто виділити виконавця ролі Василя Стуса Дмитра Ярошенка. Актор зумів передати багатогранність свого персонажа, його тонку і водночас сильну натуру, його вразливість і силу. За словами Романа Бровка, сестра Стуса Марія після перегляду фільму, сказала, що яким був її брат в житті, таким і постав на екрані. Це, мабуть, найвища похвала.

Спілкуючись із глядачами допрем’єрного показу стрічки, її режисер зауважив, що основним завданням було показати героїчний подвиг без пафосу. Для того, щоб переконатися на власні очі наскільки творцям картини це вдалося, запрошую всіх до перегляду стрічки «Заборонений», покази якої стартують 5 вересня. Потрібно розуміти, що українське кіно не буде розвиватися в повній мірі, якщо ми не будемо ходити на прем’єрні покази до кінотеатрів. Лише заповнені вщент кінозали покажуть наскільки українцям потрібне справжнє героїчне українське кіно, і звичайно, допоможуть йому процвітати.