Науково-популярна монографія Євгена ПРОНЮКА «Дорко: на краях війни» – це друга книжка молодого прикарпатського історика-науковця, учасника російсько-української війни із Клубівців на Тисмениччині. Дивлюся на світлину з титульної сторінки книжки і думаю: і герой, і автор її – практично ровесники на відстані ста років: молоді, вродливі, навіть зачісками схожі, й обидва освячені вогнем війни за волю і незалежність України.

Книжка побачила світ у Видавничому домі «Гельветика» (Одеса) коштом автора. І стала першою в серії «Незнані герої», яку заснувала громадська організація «Честь. Традиція» у ключі ініціативи з вивчення збройної україніки Галичини. Її характеризує солідна джерельна насиченість та застосуванням новітніх методик історичного дослідження.

У цій праці – життєпис призабутого громадськістю Галичини військовика часів Другої світової війни Теодора Рекетчука («Петер Міллер», «Богдан Рибачек», «Дорко») з Клубівців, життєвий шлях котрого і його роль у національно-визвольному русі досі були невідомі широкому загалові прикарпатців. Водночас Є. Пронюк через призму постаті борця за волю України – від локальності до глобальності – розкрив і маловідомі аспекти боротьби ОУН (б) на території Чехословаччини та обставини загибелі генералів УПА – Дмитра Маївського («Тараса») і Дмитра Грицая («Перебийноса»).

Науковий керівник і консультант монографічного дослідження – історик Петро Ганцюк, літературні редактори книжки – педагог, краєзнавець, фольклорист і письменник Йосип Карпів і філологиня, краєзнавиця, журналістка, співробітниця музею «Місто і зброя» та керівниця театру студії «Жива історія» Тетяна Зарецька. Художнє оформлення, обкладинка та візуальний супровід – Ірина Жданюк.

Є. Пронюк уже відомий прикарпатцям як автор поважного краєзнавчого видання «Пам’ятати вічно» 2022 року – про національно-визвольну боротьбу на теренах села Клубівців на Тисмениччині 1928 – 1951 рр. та низки історичних статей про події Другої світової війни на Прикарпатті. Нині він студент-другокурсник Карпатського національного університету ім. В. Стефаника і засновник ГО «Честь. Традиція».

– Про Теодора Рекетчука у Клубівцях, звідки він родом, люди знали давно, – розповів в ексклюзивному коментарі «Галичині» пан Євген. – У цьому пересвідчився, коли збирав про нього матеріали. Також історик із Тернопілля Володимир Бірчак, який тепер воює у бригаді «Хартія», передав мені деякі матеріали із чеських архівів. Писав про нього і педагог та краєзнавець із села Клубівців згадуваний Й. Карпів.

Спочатку я виношував ідею написати на основі архівних джерел дві наукові статті. Своїм дослідницьким задумом, дякувати Богу, я поділився з істориком Петром Ганцюком та керівницею театру-студії «Жива історія» Тетяною Зарецькою. І ми разом дійшли висновку, що формату двох наукових статей для висвітлення постаті Теодора Рекетчука і його ролі в українському національно-визвольному русі буде замало – треба видати повноцінну наукову монографію. Над виданням я працював упродовж 2025-го – ми зібрали матеріали про «Дорка» із понад двох десятків бібліотек і 30-ти архівів світу, а передусім і найбільше – з Чехії, Німеччини, України.

– Яким був задум видання, адже життєві дороги Теодора Рекетчука в ньому реконструйовано не до кінця?

– Про українського військовика забули в українському суспільстві, попри те, що його життєва біографія – надзвичайно цікава і має значну історичну вагу. Працюючи над книжкою, я набув великого досвіду – роботи з архівними матеріалами та комунікації з дослідниками історії. Родина Теодора Рекетчука розсіяна по усьому світу – від Клубівців, Коломиї і Львова – до Канади, США, Чехії, Німеччини, Австрії, Польщі. Зрештою, і я, і мої батьки для «Дорка» – далека родина.

Як джерельну базу я використав також матеріали шести інтерв’ю, які я записав з родичами Теодора. Адже дуже важливо – знати, на яких родинних цінностях зростав і виховувався український патріот, де працювали його родичі тощо. Інша річ, що ніхто не знає, де й коли помер та де похований Т. Рекетчук. Лише час, який минув від дня його народження – 107 років, – дозволяє нам припускати-констатувати, що він таки відійшов у засвіти.

Знаємо, що родина втратила всі контакти з «Дорком», коли більшовики знову повернулися на наші терени 1944 року. Адже він служив в українській допоміжній поліції. Відомо також, що Теодор відступав зі своїм комісаріатом на Захід, перебував в американській зоні окупації Німеччини, провадив діяльність у закордонних частинах ОУН.

– Яка композиція книжки?

– Монографія «Дорко»: на краях війни» містить 11 основних розділів, які у хронологічному порядку описують життєвий шлях Теодора Рекетчука. Також у виданні представлено «Додатки», де подано до сорока документів і фотографій, особисті рукописи і спогади про нього інших людей. Автор «Передмови» – історик Петро Ганцюк. Є також у структурі монографії і відгуки про книжку деяких українських істориків з Прикарпаття – професорів Олександра Сича та Івана Монолатія, українського поляка історика Ігоря Галагіди із Гданська та інших.

– Чому, на твою думку, попри майже забуту роль Т. Рекетчука у національно-визвольних змаганнях за волю України, історія клубовецького «Дорка» й досі жива?

– На мій погляд, невідомі факти з життя і смерті Теодора Рекетчука сьогодні стали не «мінусом», а «плюсом» – свого роду «родзинкою» і водночас великою загадкою для сучасних істориків. Якщо питання відкрите, то й історія ще жива. Також історія «Дорка» жива, тому що нею цікавиться багато охочих і її вивчають та досліджують. Хтось може подумати, а для чого писати монографію, якщо ти навіть не дослідив, де і як помер твій головний герой? Та я видав книжку головно для того, щоб вона мала продовження…

В Івано-Франківську презентацію книжки «Дорко: на краях війни», яку провадила Т. Зарецька, приурочили до річниці народження Теодора Рекетчука (13 лютого). У ній взяли участь і члени великої родини Теодора Рекетчука із Клубівців на Тисмениччині, і Коломиї та Львова, однокурсники автора монографії, знані професори-науковці – голова Івано-Франківської обласної ради Олександр Сич та доктор історичних наук Іван Монолатій.

Дійство, що відбулось у конференц-залі Палацу Потоцьких, було належно організовано. Його супроводжувала благодійна акція з підтримки ЗСУ. У залі розгорнули виставку особистих речей Дорка з родинного архіву Рекетчуків. «Я – із таких же самих науковців, як Євген, – сказав у вітальному слові голова обласної ради Олександр Сич і один із рецензентів видання. – Мене вразило нестримне бажання автора підняти людину із небуття, – . Дослідження Євгена Пронюка можна назвати лабораторією до подальших ширших і глибших досліджень. Адже історія Дорка не завершена…». А професор Іван Монолатій вважає, що в «Дорко: на краях війни» передовсім відображено сучасну політика пам’яті в Україні: «Це добра книжка, яка читається…».

Видання Є. Пронюка вже одержало позитивні відгуки і поважних науковців, і щирих читачів, і вдячної родини Дорка. А далі, як наголосив знаний педагог і краєзнавець із села Клубівців на Тисмениччині Йосип Карпів, треба від слів переходити до діла – і владі, і громадськості: «Про Теодора Рекетчука завдяки Євгену Пронюку вже є книжка, а тепер – час гідно вшанувати його постать...».

Власне, таким вшануванням Т. Рекетчука стала вже переповнена зала, в якій представляли книжку про нього й де звучали і «Чуєш, брате мій…», і «Зродились ми великої години…», і витав дух єдиної української родини.