Ще 9 квітня 2015 р. в Україні ухвалили Закон «Про правовий статус та вшанування пам’яті борців за незалежність України у XX столітті», який визнає учасників боротьби за самостійність нашої держави у XX ст. головними суб’єктами боротьби за відновлення державності, а також надає їм право на соціальні гарантії, пільги або інші виплати.
Правда, сам порядок надання статусу учасника бойових дій особам, яких визнано борцями за незалежність затверджено постановою Кабінету Міністрів 10 липня 2019 р. за № 604. Процедура отримання статусу дещо тривала в часі і передбачає співдію та отримання необхідних довідок та рішень від територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, Служби безпеки України, Міністерства оборони України, органів пенсійного та соціального забезпечення.
На початку 2021 р. на Івано-Франківщині проживали 168 осіб, учасників боротьби ОУН-УПА за незалежність України. Кожен із них своїм життям і стражданнями заслужив відповідне шанобливе ставлення співгромадян та держави. На жаль, імовірно, більшість із них ніколи не зможе реалізувати свої права, гарантовані їм цим законодавчим актом, оскільки сподіваються, що держава, як мовлять, сама собою надасть їм відповідний статус та передбачені законом пільги. Самостійно ж звернутися за цим, як регламентує урядова постанова, вони не зможуть з огляду на свій вік та здоров’я. А час невпинно спливає…
25 лютого 2021 р. у м. Києві відбулося засідання комісії Міністерства оборони України з питань розгляду матеріалів про визнання учасниками бойових дій, учасниками війни та спірних питань щодо зарахування до вислуги років для призначення пенсій окремих періодів служби в календарному обчисленні абзако на пільгових умовах. На цьому засіданні заслухали справу членкині ОУН, репресованої, учасниці ОУН – УПА, 93-річної жительки села Ямниці Івано-Франківської області Ганни Андріївни Курської (Савчак) і на основі наданого пакету документів, за результатами обговорення та на підставі Закону «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», комісія одноголосно надала подавачу статус учасника бойових дій. Це вперше надано такий статус згідно з названим законом, тобто на державному рівні учасникові ОУН-УПА з Івано-Франківщини.
Анна Курська (Савчак) народилась 1 вересня 1927 р. в с. Ямниці. Її батьками були Савчак Андрій Миколайович та Савчак (з Гєрушинських) Марія Євстахіївна, які займались рільництвом. Її старший брат Юрій (в УПА псевдо «Арій») загинув 1946 р. на Долинщині, а молодший – Василь (учителював у селах на Тисменниччині). Навчалася з 1934 р. в Ямницькій школі. 1943 р. закінчила Станіславську торговельну школу. З серпня по листопад 1943 р. працювала бухгалтером інфекційної лікарні.
До Юнацтва ОУН належала з січня 1942 р. Рекомендацію на вступ дав Микола Олексійович Катамай. Виконувала обов’язки виховниці в підпільному Пласті, який діяв тоді під назвою «Виховних Спільнот Української Молоді». З жовтня 1942 р. до осені 1943 р. була зв’язковою окружного провідника «Байди». В зв’язку з загрозою арешту (в Ямниці було заарештовано кілька членів мережі ОУН) була вимушена перейти в підпілля. Відбула ідеологічні вишколи в с. Брині Галицького району (влітку 1943 року під проводом «Степової»).
Отримавши необхідну підготовку, проводила такі самі вишколи в селах Винограді Коломийського та Парищах Надвірнянського районів із членами Юнацтва ОУН. Восени 1943 р. пройшла вишкіл медсестер в Галицькому районі (с. Крилос) під керівництвом «Мотрі». Згодом її скерували в Косівський район, де готувала санітарок для УПА (в Шешорах, Рожневі, Прокураві).
З липня 1944 р. виконувала обов’язки секретаря повітової провідниці Марії Мицько («Оришка»). Основною її роботою було оформлення інформаційних зведень з району для окружного проводу. Працювала селах Іваниківці, Чукалівці, Підпечарах, Підлужжі. Пізніше виконувала доручення окружного провідника «Всеволода», штаб якого розташовувався на подвір’ї Антона Дмитраша в Ямниці. Подругами по підпіллю були Анна Катамай та Марія Клюба з Ямниці, Оля і Мирослава Левицькі, Ліда Фодчук, Анна Грицуляк зі Станіслава.
Улітку 1945 р. отримала дозвіл легалізуватися. Для конспірації отримала в сільській раді фіктивну справку про прописку в Ямниці як Марія Миколаївна Савчак. Священник видав відповідну довідку про народження, а директор школи Кирило Ткачук – свідоцтво про закінчення семирічки. Завдяки цьому поступила на дев’ятимісячні педагогічні курси у Станіславі. Змогла отримати тимчасовий паспорт. Провчилась до 8 лютого 1946 року, коли її заарештували «енкаведисти».
Ганні висунули звинувачення – за співпрацю й участь у збройному підпіллі. Утримували її у Станіславській тюрмі. Слідство вів Олексій Губанов. У червні 1946 р. її засудили на 10 років виправних робіт за статтями 54.1 «а», 54.11. (зрада Батьківщини, групова).
До 1951 р. відбувала каторгу у Вятлагу в тодішній Кіровській області. Валила ліс, працювала на будівництві залізниці. Та у зв’язку зі слабким здоров’ям її перевели в Мордовію. Працювала на швейній фабриці табору Дубравлаг (станція Потьма, поселення Явас) до квітня 1955 р. Відтак її відправили на поселення в Новосибірську область. Працювала в колгоспі, на молокозаводі.
У 1955 р. вийшла заміж за репресованого. Наступного року її звільнили, й вона повернулася до Ямниці. Влаштувалась на роботу до школи прибиральницею. Влане, працювала на різних роботах, паралельно здобувала освіту.
А з 1961 р. й до виходу на заслужений відпочинок працювала бухгалтером на Цементно-шиферному комбінаті (нині – «Івано-Франківськцемент»). Виховала двох доньок. Бабуся трьох внуків і двох правнуків.
Попри похилий вік і слабке здоров’я брала активну участь у політичному житті держави. Зокрема, кілька разів їздила до Києва на пікетування Верховної Ради ще радянського скликання. Брала участь в акціях з нагоди і проголошення незалежності України (24 серпня 1991 р.), й підняття прапора над будівлею ВР (2 вересня 1991 р.). Реабілітована прокуратурою Івано-Франківської області 13 травня 1992 р., визнана учасником ОУН – УПА на місцевому рівні 2 лютого 2018 р. За боротьбу в підпіллі нагороджена почесною грамотою Всеукраїнського братства ОУН – УПА.
