Я переконаний, що ми, українці, вже майже навчилися пишатися й насолоджуватися своєю ідентичністю в обрядовості, музиці, малярстві, декоративно-прикладному мистецтві тощо. Але споглядати народні скарби, відчувати замилування до їхніх творців – то одне, а дієво їх пропагувати та примножувати – то інше…

Мистецький дім «Тобівка», відкритий в Івано-Франківську в січні минулого року, за крок до повномасштабного вторгнення російських загарбників в Україну, пережив своє друге народження й нині є осердям не лише української вишиванки, а й загалом скарбницею національної автентики.

Найперше він приваблює своєю комфортабельною кількаповерховою будівлею, яка ще й зі смаком наповнена різноманітними рукотворними дивовижами, в тому числі неповторними старожитностями ужиткового мистецтва. «Тобівку» можна, без перебільшення, означити не лише простором самовираження для творчих людей, а й майданчиком для збереження, примноження та вивчення народних традицій.

– Незабаром сповниться півтора року, як «Тобівка» відчинила двері свого мистецького простору, – розповідає керівниця Мистецького дому «Тобівка» Любов ДРОГОМИРЕЦЬКА. – Ми для нашого закладу свідомо обрали таку описову назву, як «Мистецький дім», щоб, образно кажучи, об’єднати під одним дахом всю палітру наших творчих пропозицій. «Тобівка» – не просто магазин чи майстерня, музей чи школа, а справді оселя, де живуть українські традиції і представлено найрізноманітніші етапи створення автентичної вишитої сорочки нашого народу в контексті вишиваного розмаїття інших народів світу і де все багатство української вишиванки відображено й на взірцях, створених руками наших майстринь.

– Тобто, сказати б, осердям Мистецького дому, який Ви очолюєте, є саме українська вишиванка?

– Так, основні акценти «Тобівки» – це вишиті сорочки, а також інші унікальні елементи українського строю, які нині маловживані чи зовсім вийшли з ужитку. Їх ми використовуємо хіба що для стилізації експозицій чи презентацій повного українського убору. А вишита сорочка нині є найпоширенішим одягом, який популярний серед українців і який відновлюють сучасні дизайнери. Але унікальністю нашого Мистецького дому є робота з відтворення правдивої української вишитої сорочки. Адже інформаційна політика наших східних сусідів спрямована на нівелювання автентичної української вишиванки і на її розмивання серед величезного вишиваного розмаїття інших народів світу.

Потрібно розуміти, що далеко не все у «вишиваному мистецтві» загалом є українською сорочкою. А ще величезне значення мають колористика, орнаменталістика, крій тощо. Саме вони ідентифікують українську сорочку й вирізняють її серед вишиванок інших народів – молдовської, румунської, польської, мексиканської, китайської, турецької та ін. Тож основна мета «Тобівки» – бути оберегом саме української автентичної вишиваної сорочки. Отож, повторюю, кожен охочий може ознайомитися в нас з усіма етапами створення, образно кажучи, живої вишитої сорочки.

– Наскільки я розумію, у Мистецькому домі їх наочно представляють самі майстрині?

– Так, безумовно. А ще, наприклад, якщо після оглядин наших експозицій ви собі захотіли якусь вишиту сорочку, а вишивати або не вмієте, або не маєте часу, то в нашій майстерні ми зможемо відтворити чи цілковиту копію будь-якої давньої вишиванки, чи з новими деталями на побажання замовника. Якщо ж відвідувач сам уміє вишивати, то в «Тобівці» знайдуться всі матеріали для роботи над вишитою сорочкою будь-яких колористики й орнаменту – схеми, тканини, нитки тощо. Для тих жінок, хто не вміє вишивати сорочки, а дуже хотів би вишити їх для чоловіка, дітей чи внуків, то у нашому Мистецькому домі працює школа вишивальної майстерності. Скажімо, якраз тепер триває курс зі створення автентичної бойківської сорочки – провадить майстриня з міста Надвірни Олена Даніва.

Тішить, що нині робота з відтворення вишивок давніми українськими техніками та рахунковими швами популярна не лише серед старших людей, а й серед молоді. Йдеться не тільки про вишивання хрестиком чи гладдю, які пропагували в часи радянщини, спеціально приховуючи автентичні українські техніки – різні види низинки, кручені, поверхневі чи плетені шви тощо, щоб стирати нашу ідентичність і неповторність. Відомо понад сто різноманітних традиційних українських технік вишивання, а швів – ще більше. Саме такі речі ми вивчаємо на наших курсах, уроках чи майстер-класах. Працюємо головно з дорослими різного віку. Хоча діяла в нас і дитяча школа, але війна внесла свої корективи. Ми не маємо спеціального сховища на випадок повітряної тривоги, тож не можемо таке собі дозволити. Тому наша дитяча школа тимчасово не працює.

– Хто Вас щонайперше підтримує й допомагає у роботі?

– У «Тобівці» працює моя мати Галина, яка є нашим ідейним натхненником. Тут представлено чимало родинних світлин і старожитностей. Бо таке захоплення у мене виникло не просто так чи на голому місці. Як і у більшості родин у Західній Україні, в нашій жінки завжди вміли й сьогодні вміють вишивати. Як свого часу світлої пам’яті моя бабуся Зеновія, а тепер мама Галина... А вишиті бабусині подушки були недоторканні й зберігалися у найсокровенніших місцях хати, щоб усі з повагою їх споглядали й насолоджувалися красою. Щоб вони, висловлюючись фігурально, виконували роль своєрідних образів.

ТОБІВКА – виріб декоративно-прикладного мистецтва, невеличка чоловіча шкіряна сумочка, оздоблена металевими гудзиками чи бляшками, яку носили через плече на декорованому ремені і в якій зберігали гроші та найцінніші речі, у ХVIII– ХХ ст. – елемент гуцульського чоловічого костюма.

Нам такі речі підсвідомо закладали з дитинства – поважати й шанувати рідне українське. Мою прабабусю 1947 року зі старшим сином вивезли із села Саджава на Богородчанщині у Сибір. А та її єдина вишита сорочка, яку тепер можна побачити в експозиції Мистецького дому, зберігалася у моєї бабусі Зеновії. А в роки українського відродження, після проголошення Незалежності, коли люди почали позбуватися страху та вірити у день прийдешній, ми дісталися до бабусиної скрині, в якій і знайшли оту вишиту жіночу сорочку. Саме з неї й почалося оте захоплення старожитностями та їх колекціонуванням, яке згодом стало нашою працею. З тканиною і фурнітурою ми працюємо вже давно, не перший рік маємо ательє і майстерню. А з часом усе переросло у створення української сорочки. Почало добре вдаватися пошиття завдяки талановитим кравчиням. Бо така праця не кожній до снаги. Сьогодні маємо четверо майстринь. А співпрацюють з нами понад два десятки людей, які допомагають створювати вишиті сорочки. Бо ручна робота забирає чимало часу.

Навіть важко сказати, що є найголовнішим у «Тобівці», бо саме сукупність комбінацій створює якраз образ вишитої української сорочки. Ми практикуємо віднедавна у Мистецькому домі інтерактивні екскурсії для дітей шкільного віку – враження й відгуки від побаченого дивовижні. Адже діти не лише слухають чи споглядають експозиції, а й беруть участь у створенні тих чи інших речей і спілкуються між собою та з майстринями. Найголовніше – вчаться з-поміж величезного розмаїття вишивки у світі виокремлювати своє, традиційне й автентично українське, а не тільки захоплюватись орнаментами й кольорами.

– Кажете, що час вніс свої корективи у плани «Тобівки»...

– Так, планів і сподівань було чимало. Але з початком повномасштабного вторгнення російських загарбників нам довелося все найцінніше у «Тобівці» вивезти й позаховувати. Десь два місяці тому фактично почалося відновлення роботи – відбулося завдяки нашим захисникам своєрідне друге народження Мистецького дому. Ми тримаємо наш культурний фронт, своєю працею відстоюючи українську ідентичність. Це є тепер нашою найголовнішою гуманітарною місією. Адже в Івано-Франківську дуже багато переселенців з різних регіонів України і багато хто з них такого народного багатства вишивок не бачив ніколи в житті. Люди зі Сходу України починають розуміти, що такі мистецькі скарби від них просто приховували.

– Як на мене, створення такого Мистецького дому – проєкт не з дешевих?

– Головне, що такий проєкт, на мою думку, дуже на часі для нашого міста. І він, звичайно, є досить дороговартісним. Адже кожну вишиту сорочку з представлених у «Тобівці» потрібно було передусім придбати. А кожну ще австрійського виробництва цеглинку, яку ви бачите в інтер’єрі наших приміщень, потрібно було знайти серед руїн старих будинків після знесення. Будинок, у якому розміщено «Тобівку», перемуровано – збережено лише його фасадну стіну, бо споруда є пам’яткою архітектури.

Автором цієї інженерної конструкції і дизайну був мій брат Микола Яцинович. Наш Мистецький дім є одним з перших в Україні такого типу креативним творчим простором за впровадженням сучасних технологій енергоефективності – приміром, на обігрівання всіх його поверхів узимку нам вистачає одного каміна. Хотілося створити щось креативне і неповторне, а водночас українське за автентикою. А вишита сорочка з її регіональним розмаїттям – то паспорт українця, своєрідний код української ідентичності. Я спостерігала не раз, як відвідувачів «Тобівки» підсвідомо тягне до вишитих сорочок, традиційних саме для тих регіонів, звідки вони родом.