Сучасний український кінематограф закономірно часто звертається до теми війни, і серед цих робіт є чимало сильних, яскравих та навіть несподіваних. Однією з таких є воєнний трилер Сергія Касторних «Мишоловка» – камерна, але надзвичайно потужна історія про українського військового, його боротьбу за виживання у надскладних умовах і незламну жагу до життя.

Світова прем’єра «Мишоловки» відбулася на престижному кінофестивалі класу А «Темні ночі» у Таллінні, а в майбутньому стрічку планують показати на широких екранах у Польщі, Канаді, США та інших країнах. В Україні прем’єра стартувала з 3 квітня, проте в Івано-Франківську фільм демонструють лише в одному кінотеатрі з трьох – у «Мувіленді». Така ситуація мені видається надзвичайно дивною, адже ми не можемо дозволити собі розкіш ігнорувати фільми про війну, навіть якщо вони важкі та болючі.

Фільм розповідає історію військовослужбовця Антона Стасюка, який потрапив у смертельну пастку в зоні бойових дій. Після прямого влучання снаряда, вхід у бліндаж засипає, і герой залишається замкненим у кількох квадратних метрах під землею без можливості вибратися назовні. Травмований і дезорієнтований, він бореться за виживання, використовуючи всі доступні ресурси, які з часом закінчуються. Це історія про жагу до життя, волю до боротьби та внутрішню силу людини перед обличчям смерті. Тож слоган стрічки «Виживання в твоїх руках» точно передає її основну ідею.

«Мишоловка» – це фактично монострічка, адже 98% екранного часу глядач спостерігає за грою Юрія Кулініча, який перевтілився у військового Антона Стасюка. Його герой вийшов надзвичайно справжнім. Завдяки його майстерній грі глядач відчуває весь спектр емоцій персонажа: страх, біль, огиду, відчай, надію та непереборне бажання вижити. Це надскладна роль, емоційно та фізично, проте актор подолав цю висоту і цим самим поставив собі надзвичайно високу планку.

Але у стрічці є й інші дійові особи, які зрідка потрапляють у кадр. Зокрема, щур Ремі – своєрідний компаньйон героя у боротьбі за виживання. Також хочу відзначити Андрія Ісаєнка, який зіграв загиблого брата Антона. Його роль без слів – коротка, але надзвичайно сильна за емоційним впливом та напругою. Для мене за ці декілька хвилин у кадрі без жодної репліки, він зіграв проникливіше і чесніше, ніж у тих найсвіжіших комедійних фільмах, де його герой розмовляв і «мав» більше екранного часу. Також у трилері зіграли Ганна Бірзул та ветеран Назар Грабар. Останньому належить фінальна репліка «Час додому, воїне». Так, вона доволі пафосна, але в цьому разі, як на мене, автори могли дозволити собі і трохи патетики.

Особливість фільму в тому, що він знятий в одній локації. Як уже писала – в кадрі переважно один герой, якщо не брати до уваги пацюка. Проте, не зважаючи на це, стрічка вийшла динамічною. Вона цілком відповідає своєму жанрові, за правилами якого глядач має перебувати в напрузі з перших до останніх хвилин. Різкі стрибки розвитку сюжету трапляються постійно, що не дозволяє глядачеві розслабитися аж до фінальних тирів.

Оператор Юрій Король майстерно передав атмосферу замкнутого приміщення та створив ефект присутності, в окремих кадрах складалося враження, що глядач ніби підглядає за героєм у його мишоловці. Як на мене, візуальну складову стрічки майстерно підсилив композитор Хосейн Мірзаголі. Вже з перших секунд стрічки його музика занурює глядачів у світ напруги якісного воєнного трилеру.

В одному з дописів на своїй сторінці у соцмережах режисер фільму наголосив на тому, що «хоч історія і вигадана, все що відбувається в кадрі абсолютно справжнє, адже сюжет побудований на реальних історіях з фронту». Також він зазначив, що «Мишоловку» знята без фінансової підтримки держави. «Таким чином ми свідомо хотіли показати, що якісне жанрове кіно може існувати і без державної підтримки», – пише С. Касторних.

Від себе додам, що творчій групі це вдалося. Адже в підсумку вийшла щира і правдива історія про надію, любов та унікальну здатність людини виживати у нелюдських умовах. А ще творці стрічки продемонстрували на практиці, що хороше кіно можна зняти в одній локації і, по суті, лише з одним актором у кадрі.

Сама тема надзвичайно болюча і може бути тригерною для багатьох. Тому не випадково Сергій Касторних не радить дивитися її «гарячим військовим», які недавно вийшли із зони бойових дій і не встигли відновитися психологічно.

«Мишоловка» – це приклад чесного фільму про війну, без намагань прикрасити дійсність. Сподобалося, що творча група відмовилася від літературної мови в кадрі, адже на війні говорять не так. Тому нецензурна лексика у цій стрічці є більш ніж доречною. Загалом розмовний стиль у цьому разі і є тим лакмусовим папірцем, завдяки якому ти починаєш вірити в ту історію, яка відбувається на екрані. Також маю попередити, що у фільмі присутні й натуралістичні сцени. Проте вони також лише підсилюють сюжет і роблять його реалістичним.

«Мишоловка» присвячена всім захисникам України й нагадує про їхню боротьбу за свободу у найскладніших умовах. Це кіно про мотивацію боротися тоді, коли все здається безнадійним. Для мене це не просто ще один фільм про війну, а й історія людської сили та незламності духу перед обличчям смерті і вдала спроба показати жахіття війни через камерність та інтимність. Мені б дуже хотілося, щоб саме такі фільми збирали в Україні аншлаги в кінотеатрах. І це той випадок, коли хочеться оцінити стрічку. Без вагань ставлю їй 8,5 з 10-ти з приміткою «напружений воєнний трилер, який розповідає про війну з точки зору жаги до життя».