Верховна Рада України ухвалила Закон «Про повну загальну середню освіту», «за» проголосувало 327 народних обранців. Зміни і новації, котрі прописано в документі, торкаються всіх дійових осіб освітнього простору: учнів, їхніх батьків, вчителів та освітніх управлінців. Ліміт кількості учнів у класі, педагогічна інтернатура, необов’язковість педагогічної освіти для вчителів, не більше двох термінів на посаді директора школи, контракти для вчителів-пенсіонерів – це лише невелика частина новацій. Закон набуде чинності після підписання його Президентом та оприлюднення в офіційному друкованому ЗМІ. Хоча цей процес може бути не таким простим і швидким…

У 2017 році в Україні ухвалили базовий Закон «Про освіту», який взяв курс на «Нову українську школу», 12-річне навчання, ширше впровадження державної мови в навчальний простір, зміну структури загальної середньої освіти тощо. Тому на затвердження Закону «Про повну загальну середню освіту», який детальніше описує всі зміни, котрі торкнуться шкіл та його дійових осіб, освітяни чекали з нетерпінням.

– Новий закон сюрпризів не приніс, адже його довго обговорювали на різних рівнях, – коментує проректорка з науково-методичної роботи та моніторингу якості освіти Івано-Франківського обласного інституту післядипломної педагогічної освіти Любов Шелемей. – Всі новації в документі – в контексті концепції «Нова українська школа» і є логічним продовженням та реалізацією цієї реформи. Немає сумнівів, що закон є важливим та на часі, адже забезпечує оновлення української школи і закладає в неї новий зміст.…

Рівний доступ до доброякісної освіти – це один зі стовпів реформи української школи. І саме навколо цієї ідеї та концепції «крутиться» чимало положень нового закону. Насамперед документ гарантує зарахування дітей до початкової школи без жодних конкурсів, при цьому заклад має бути територіально доступним для них не залежно від їхнього соціального статусу чи місця народження. Важливою складовою забезпечення рівного доступу до доброякісної освіти є інклюзія – щоб діти з особливими освітніми потребами навчалися в звичайних школах, а не у спеціальних закладах, і були в соціумі, а не поза ним. Також діти, котрі перебувають на тривалому стаціонарному лікуванні, отримають захищене законом право здобувати освіту в лікарнях. Крім того, в документі акцентують на побудові індивідуальної освітньої траєкторії учня. У профільному міністерстві роз’яснюють, що цей механізм дасть можливість кожній дитині гнучко, з урахуванням особистих потреб і обдарувань будувати своє навчання. Насамперед це важливо для дітей з особливими освітніми потребами, а також тих, хто поглиблено навчається поза своїм навчальним закладом чи прагне навчатися вдома.

«Документ пропонує нові механізми забезпечення рівного доступу до доброякісної освіти, – коментує Л. Шелемей. – Якщо раніше більше акцентували на доступності, то тепер до неї додаються ще й зміст та форма. Як правило, попередніми роками доступність забезпечували зростанням мережі закладів повної загальної середньої освіти. Наприкінці 90-х – на зламі тисячоліть багатьом школам надавали І-ІІІ ст. Так досягли того, що в закладах відкрили класи старшої ланки, де навчається 10, в кращому разі 15 учнів, і це аж ніяк не поліпшило якість, лише забезпечило доступність середньої освіти для всіх. Сьогодні доступ ж початкова школа зберігається якнайближче до учня, а до базової і старшої є окремі вимоги: наповнюваність учнів у класах, кількість класів на паралелі, відповідне матеріально-технічне забезпечення освітнього процесу через створення опорних закладів…».

Не таємниця, що в містах дуже гостро відчувається потреба у відкритті нових шкіл. Скажімо, в Івано-Франківську є чимало навчальних закладів, котрі тріщать по швах, класи – перенаповненні, а діти змушені навчатися у дві зміни. Тож не дивно, що у багатьох директорів шкіл пересторогу викликала новела закону про встановлення ліміту на кількість дітей ув класі. Зокрема наповнюваність класів початкової школи має становити 5–24 учні, середньої і старшої ланки – 5–30.

Цей пункт викликає певне занепокоєння і в директорки Івано-Франківської загальноосвітньої школи №25 Світлани Якимів, вона не розуміє, як його реалізувати у закладі, де навчається 1500 учнів у дві зміни, а середня наповнюваність у початкових класах – 30 учнів. Зменшити її до 24 – місія нездійсненна.

Коли навчалася в школі, а це було кільканадцять років тому, ще тоді з однокласниками мріяла про можливість обирати предмети і навчальні курси, як це ми бачили в різноманітних іноземних серіалах про школу. Схоже, мрії багатьох школярів незабаром стануть реальністю, адже закон запроваджує таке право.

«Тут є свої нюанси, – коментує директорка Івано-Франківської ЗШ №25. – Насправді діти зможуть обрати лише той курс чи дисципліну, який зможуть читати шкільні вчителі. Що буде, коли школяр обере певний курс, а спеціаліста, який міг би його викладати, в навчальному закладі не буде? Це означатиме, що ми не зможемо врахувати думку учнів? Хвилює те, наскільки цей вибір буде вибором дітей, чи знову за них його зроблять педагоги, котрі знають, які курси можуть читати, чи, можливо, батьки, які нині мають великий влив на освітній процес».

Новий закон певною мірою переформатовує школу та вносить свої корективи в структуру навчання, яке триватиме вже не 11 років, а 12. У початковій школі діти навчатимуться чотири роки. У базових середніх закладах, тобто гімназіях, – п’ять. У профільній середній школі, яка матиме статус ліцею академічного та професійного спрямування, – три роки. Таким чином поняття гімназій та ліцеїв набуває нового змісту.

– Ліцеї та гімназії певний час були закладами нового типу, тому що їх не було в радянський час, – роз’яснює Л. Шелемей. – Якийсь час це було виправдано, адже, не маючи достатнього фінансування, можна було вкласти кошти в окремий заклад, зміцнити його матеріально-технічну базу, зібрати туди обдарованих дітей і створити для них покращені умови для здобуття освіти. Але за межами цих можливостей опинялася велика кількість дітей і це певною мірою породжувало соціальну нерівність. Сьогодні вектор міністерства освіти спрямований на те, щоб викоренити таку несправедливість. Не залежно від соціального походження учнів і матеріальних можливостей їхніх батьків, кожна школа має створити доброякісне освітнє середовище. Поняття гімназій та ліцеїв набуде іншого значення. Наскільки правильним є цей підхід, покажуть життя і практика…

Ще одна новація – адаптаційні періоди.

«У законі чітко виписано, що початкова, базова і старша школи мають адаптаційні періоди, – роз’яснює проректорка. – У початковій школі це 1-2 класи, коли діти через ігрову форму навчання поступово входять в освітній процес, усвідомлюють, що таке класна організація навчання, які правила поведінки тощо. З учнями працює, як правило, один вчитель. Перехід від початкової школи до базової передбачає наявність більшої кількості педагогів. Це новий етап вікової зрілості для дітей, тому 5-6 класи також адаптаційні. І найважливіше, найвідповідальніше – перейти до старшої, профільної школи. Знову ж таки тут є свій адаптаційний період – 10 клас, в якому діти визначаються з профілями та предметами, котрі хочуть вивчати».

За списування і плагіат – покарання. Раніше в українському освітньому просторі, зокрема в шкільному, фактично не говорили про академічну доброчесність учнів та вчителів. Новий закон встановлює конкретні види відповідальності за її порушення.. «За кордоном, якщо тебе впіймали на списуванні та недоброчесності, за це буде покарання аж до виключення із закладу освіти», – коментує Л. Шелемей.

За словами С. Якимів, цей пункт надзвичайно важливий, адже, на превеликий жаль, плагіат, фальсифікація, списування, хабарництво, необ’єктивне оцінювання є в українських школах.

«Згідно з положеннями закону маємо право робити учням зауваження, відправляти на повторне проходження підсумкового оцінювання, щоб дитина зрозуміла свою відповідальність за нечесну поведінку, – зауважує директорка ЗШ №25. – Важливо, щоб відповідали й учителі. Вони мають стежити, щоб оцінювання було об’єктивним».

Ще одне ноу-хау – педагогічна інтернатура для молодого вчителя, яка припадає на перший рік його роботи в навчальному закладі. В її межах педагог-інтерн матиме наставника – досвідченого фахівця, котрий допомагатиме йому опанувати професію.

«Молодий вчитель зможе таким чином отримувати цілеспрямовану підтримку, – коментує Л. Шелемей. – Наставником педагога-інтерна буде вчитель, який має досвід, відзнаки. Це важливо, адже заклади вищої освіти не дають достатніх практичних навиків молодим вчителям для роботи в школі. У Швейцарії також є педагогічна інтернатура, її тривалість три роки, у нас – рік, але, окрім цього, майбутні вчителі мають багато практики в школі під час навчання. Там розуміють, що педагог повинен мати добрі навики для того, щоб самостійно працювати з учнями".

Положення нового закону про те, що вчителем може бути людина з будь-якою вищою освітою, а не лише педагогічною, розділила громадськість на два табори. Одні вважають, що таке рішення відчинить двері професії талановитим фахівцям – не педагогам: історикам, математикам, філологам, біологам, хімікам тощо. Інші, навпаки, категорично не сприймають це нововведення і вважають його неприпустимим.

«По замовчуванню норма, яка дозволяє не педагогам працювати в школі, деструктивна, – стверджує директор Івано-Франківського регіонального центру оцінювання якості освіти Богдан Томенчук. – Педагогіка і робота з дітьми – дуже специфічна праця. Людська душа – це такий тонкий інструмент, треба вміти з ним поводитися. Вчитель працює не лише з інформацією. Як на мене, функція передачі інформації стає вторинною, первинним є формування особистості. Тому в часи, коли стає необхідним вивчення комунікацій між структурами та людьми, комунікація з дитячою душею немислима поза витонченим професіоналізмом дорослих. Педагогічне дилетантство страшніше, мабуть, ніж дилетантство медичне».

Центральний комітет профспілки працівників освіти і науки найбільше насторожив пункт про обов’язкове переведення вчителів-пенсіонерів на строкові контракти до 1 липня 2020 року. В організації вважають неприпустимими норми про звільнення з роботи вчителів і директорів шкіл, які отримують пенсію за віком, та укладання з ними строкових договорів. За даними освітянської профспілки, реалізація нововведення призведе до одночасного звільнення понад 70 000 учителів, а також вихователів, педагогів-організаторів, керівників гуртків, інших педагогічних працівників.

«Немає вікової межі, до якої людина може працювати, тому що кожнен має свій потенціал, – переконана С. Якимів. – Є педагоги, яких у 65-75 років шкода відпустити зі школи, а є такі, що і в 60 уже не можуть працювати. Згідно з новим законом, директор школи має перевести вчителів, котрі отримують пенсію за віком, з безстрокової на контрактну угоду терміном на рік. Є можливість продовжити її до трьох років. Але вчитель повинен бути морально готовим до того, що закінчиться рік – закінчиться і контракт».

Нововведення торкнуться і директорів шкіл. Не таємниця, що керівники багатьох закладів освіти перебувають на посаді по 15, 20, а то й більше років. Новий закон ліквідує поширене в українському освітньому просторі явище «вічних директорів». Тепер керівник може перебувати на посаді не більше двох термінів по 6 років поспіль в одному закладі. При цьому до 1 липня 2020 року директорів шкіл, які перебувають на безстрокових трудових угодах, в обов’язковому порядку переведуть на строкові трудові угоди на 6 років (на 1 рік – для директорів, які отримують пенсію за віком) з можливістю брати участь у конкурсі.

… В освітньому середовищі жваво обговорюють новий закон, думок дуже багато, як і критичних зауваг. Але Любов Шелемей наголошує, що ще зарано говорити про сильні і слабкі сторони документа, адже вони стануть очевидними вже в процесі реалізації тих чи інших його положень.

«Не готова сказати однозначно, – коментує освітянка. – Він непростий, насамперед у реалізації. Все залежить від того, наскільки структури, які причетні до роботи школи і організації освітнього процесу, синхронно спрацюють та будуть готовими до роботи в нових умовах».