Село Сарники на Рогатинщині – центр сільської ради, якій підпорядковані села Діброва і Заливки, – відзначає своє храмове свято у день Преображення Господнього. Ще кілька років тому – під час відвідин цього опільського куточка – ми з сумом свідчили, що люди активно покидають свої родинні терени і деінде облаштовуються у пошуках кращої долі. Ще не так давно було дуже гірко бачити, як чисельні сільські обійстя одного із найдавніших поселень Рогатинського району навіть на центральних вулицях - не на підгірському безземеллі, а на родючих чорноземних перелогах та всього за понад двадцять кілометрів від райцентру - порожніми чорними вікнами-зіницями зустрічають подорожніх. Та минуло всього кілька років, а у порівнянні з часом першої згадки про село, яка сягає майже шести століть, промайнула якась мить, і Сарники ожили, причепурилися у сьогоденні і оповилися у мрії прийдешніх днів…

На теренах Сарниківської сільської ради – у Сарниках, Діброві чи Заливках – журналісти «Галичини» не вперше, бо свого часу мандрували і молилися цими опільськими селами з Міжнародною десятиденною прощею родин мігрантів «Самбір-Зарваниця», а відтак висвітлювали і найяскравіші кроки сарниківського сільського господарювання. Тож можемо однозначно і без перебільшення констатувати: альфою і омегою сучасного переображення Сарників є голова сільської ради Іван ТУЗ, який вже майже десять років обіймає посаду керівника.

- Звичайно, у житті Сарників за останні роки відбулися великі зрушення. Стараємося, щоб люди залишалися у селі. Адже землі пустували і заростали бур’янами, борщівниками тощо. Сьогодні у селі одна із івано-франківських фірм га 18 га відкрила сонячну електростанцію – чотири гектари вже у роботі, в ще вісім запрацюють наступного року. Ми навели лад зі шкільними санвузлами, центральну дорогу облаштували бетонними жолобами для стічних вод, впорядкували автобусний зупиночний пункт тощо. Є у селі чудова сімейна лікарка Наталія Крохмальна. У її підпорядкуванні – кілька навколишніх сіл, а спецтранспорту нема. Хтось захворіє – телефонують голові. Сарники, до речі, також не мають прямого автобусного зв’язку з Рогатином. Треба їхати спочатку до Бурштина, а відтак пересідати до райцентра. Проте дороги від Бурштина до Сарниківв як не було, так і нема. Мало того, що ми намагаємося латати свої сільські дороги, то ще й на дорогу, яка веде з Липиці на Бурштин і не підпорядкована нашій сільській раді, цього року потратили кошти, щоб її хоч трохи підшутрувати і люди могли заїхати до села і т.д. І школа у селі гарна – на 200 учнів, проте бракує дітей. Маємо у селі молодого священика о. Андрія, тож разом плануємо облаштувати територію навколо храму бруківкою, збудувати стації Хресної дороги та ін. А наших сільських трудових мігранттів проситимемо бути інвесторами. У сільському господарюванні нам допомагають і район, і область. Бо ми не сидимо, а працюємо. Розумієте, я чоловік вже у роках – мені незабаром виповниться вже 70 років, і живу у Сарниках, але не пам’ятаю, щоб хоч раз громада відзначала день села. Це свято вперше народилося цьогоріч, і я надзвичайно радий. Попри те, що людей у селі мало – пороз’їжджалися по роботах і світах, та завдяки старанням громади свято вдалося належно організувати. Ми самотужки спорудили сцену, а тридцять тисяч гривень, які б мали заплатити за день її оренди, витратили на придбання сучасної нової апаратури. І запросили наших сусідів з навколишніх сіл – Діброви, Світанка, Нижньої Липиці, Верхньої Липиці, Жовчева, Уїзда, Коростовичів, Куропатників і Бурштина. Звичайно, запросили і керівництво Рогатинського району, і артистів районних. Маємо у селі чотирнадцять старожилів, то кожному подякували і вручили посильні матеріальні заохочення, належно відзначили матір-героїню і багатодітних матерів і т.д. У селі відновили жіночий хоровий колектив, а також нова завідувачка навела лад у роботі і клубу, і бібліотеки. Також у селі є чудова футбольна команда. Будемо їм допомагати всіма силами. А ще я дуже тішуся тим, що село Сарники нарешті має книжку про свою історію і сьогодення, яку ми представили громаді у часі свята. Автор – Ганна Сандалович, а головний помічник – Мирослав Бандура. А Марія Жирій ініціювала створення імпровізованого сільського подвір’я – з возом, давніми веретами і вишиваними ряднами, рушниками. Дівчата постаралися і заквітчали сцену чудовими квітами та ін.

-Про що сьогодні думає голова села? Що наболіло?

-Найбільше нас у селі мордують дороги. Тож моя мрія – зробити з Сарників до Бурштина асфальтоване покриття. Вже упродовж чотирьох років я намагаюся ввести землі, які перебувають за межами села, у межу села. Документи щораз повертають. Я вже тричі був у судах. Я це роблю одним із перших у районі, а сільські голови жартують, що я не зможу. Та я переконаний – доб’юся свого, бо дуже цього хочу. Життя триває, і живі думають про живе. Хочеться, щоб наше село було найкращим. І я свого часу наїздився по світах. А повертаючись, як тільки минав Діброву – відразу відчував, що я вже дома, і душа раділа. Сьогодні, як ви бачите, Сарники переображаються на очах. Хоч і не стрімкими темпами, але помалу, помалу - і вперед. Так, ще багато сільських обійсть пустує. Влада у державі помінялася. Надіємося і на добрі зміни у політиці щодо розвитку українських сіл.

«Село співаночок і мрій…»

Сільське свято – 580-річчя з часу першої писемної згадки про село Сарники відбувалося після недільної Святої Літургії на сільському майдані біля церкви. Організатори належно подбали і про учасників святочного дійства, і про глядачів та слухачів. Звели і заквітчали поважно сцену, створили імпровізовану з лавок «залу» просто нема, а присутніх зачарували вишиваним дивом опільських уборів, адже і свої сарниківчани причепурилися на день народження села, і сусіди звідусіль поприїжджали празничні і урочисті. Бо причина – поважна: і день села громада відзначала вперше у своїй історії, і вперше у своїй історії люди мали можливість взяти до рук книжку про рідне село «Історія сьогодення. Сарники», яка побачила світ у видавництві «Місто НВ» м. Івано-Франківська.

Ганна САНДАЛОВИЧ, автока книжки:

- Так, це перша і єдина книжка про село Сарники. Мені багато допомагав Мирослав Бандура, якого я вважаю своїм співавтором. Книжка починається «Піснею про Сарники», де у приспіві є такі слова:

Сарники – село співаночок і мрій

На берегах Уїздівки та літа,

Кораблик долі, сонечка, надій,

Де нам цвісти, і жити, і радіти.

«Історія та сьогодення с. Сарники» - історія невеличкого села. Це перша спроба зробити тисячолітній його літопис, щоб сучасники і майбутні сарниківчани знали рідне село, його людей, свій родовід, походження окремих топонімів, пам’ята ли вікові національні традиції та історичні події. У книжці спочатку розповідається про минувшину села Сарники, а відтак і про сьогодення. Йдеться про людей та їх працю у різні часи, про творчу інтелігенцію села тощо. У роботі над книжкою я використала багато архівних матеріалів, а також перейшла чи не кожну хату.

…Якщо окреслити тематичну палітру книжки, то вона широка і розмаїта. Проілюструємо лише частковим переліком розділів книжки: «Мій помічник і співавтор», «Село на берегах Уїздівки», «Під владою австрійського цісаря», «Сарники і Друга світова війна», «Було, було, що й словом не сказати», «Галерея пам’яті», «Пам’ятні місця с.Сарники», «Тепер заспокоїла душу…», «Жителі с. Сарники, вивезені органами НКВД у Сибір за співпрацю з національно-визвольним рухом», «Чорнобильська трагедія», «Живе так, як вчили його батьки», «Із горнила АТО», «Сарниківська сільська рада», «Сільський керманич», «Із Господом у серці і душі», «Сегін Андрій Ярославович», «Школа вікнами у завтра», «Феєрверк талантів», «Ветеринарна справа», «Медицина», «Бібліотека», «Торгівля», Млини», «Заливки – куточок опільського краю», «Світлана Данилів «Мій рідний край, моя земля», «Поети – гордість опільського краю», «Ірина Гунчак», Вікторія-Галина Леник», «Михайло Пригода», «Марія Жирій» і т.д. Видання прекрасно проілюстроване чисельними світлинами з життя села та його людей у різні часи.

…Свято тривало допізна - Сарники і гості яскраво і неповторно дарували радість Господу своїми переспівами. Першина і дивовижа. А враження – незабутні.