І знову в розкладі українських кінотеатрів – стрічка made in Ukraine. Цього разу до уваги поціновувачів вітчизняного кінематографа – кримінальний бойовик Сергія Лисенка «Екс», заснований на реальних подіях. Назва фільму може дещо ввести в оману, адже мова йде не про колишніх, а про революційний рух в Галичині 30-х років XX ст., і «екс» на жаргоні означає експропріаційний акт.
Розпочну зі сумного – не надто потішила майже порожня зала кінотеатру: лише п’ятеро глядачів. Нехай. Можливо, причиною відсутності аншлагу став незручний для багатьох поціновувачів кіно денний сеанс буднього дня. Сподіваюсь, інші перегляди будуть більш масовими. Дуже хотілося б, щоб стрічка за касовими зборами подвоїла, а то й потроїла свій бюджет у понад 25 мільйонів гривень.
Сюжет картини з лаконічною назвою «Екс» створено на реальних подіях, її дія розгортається 1932 року в Галичині. Група молодих парубків – бійців Української військової організації планує пограбування поштового відділення невеличкого містечка Городка. Втім, на злочин їх штовхає не меркантильна мотивація, а патріотична. Кошти мають піти на підтримку осередків повстанського руху проти окупаційної польської влади. І тут більш ніж доречною буде знайома аж до оскоми фраза: «Нічого не віщувало біди». Акція, що мала привернути увагу до революційної діяльності українських патріотів, завершується кривавою бійнею.
Головні ролі у стрічці здебільшого дісталися молодим акторам-дебютантам. І саме не надто переконлива гра окремих лицедіїв заважала цілісному сприйняттю стрічки. Були моменти, що мені хотілося встати з крісла і крикнути акторові, який грав того чи іншого персонажа, щоб він не хвилювався або не перегравав. Хоча таких моментів було не дуже багато.
Не може не тішити те, що івано-франківські актори активно знімаються у вітчизняних фільмах. Ще не вщухли враження від гри Романа Луцького у «Відданій», як ще один іванофранківець демонструє свою акторську майстерність з широких екранів кінотеатрів. Одну з головних ролей у стрічці «Екс» виконав Орест Пастух, який має чималий театральний режисерський та акторський досвід, проте у повнометражному кіно це його дебют. «Чорний» у його виконанні вийшов нервовим, суворим, чесним, патріотичним, дещо забобонним і різким. Актор органічно перевтілився у свого персонажа. На його тлі, скажімо, «Явір» у виконанні Віталія Гордієнка виглядав значно лагіднішим і не таким категоричним. Їхні персонажі контрастували між собою, як «інь» та «янь». Це були два протилежні характери, котрі доповнювали один одного. Як на мене, їхній тандем вдався.
Не можу не згадати ще одного яскравого персонажа стрічки – львівського батяра Юрка. Його зіграв Анатоль Фон-Філандр. Роль не дуже проста, проте актор загалом впорався, хоча і не на всі сто відсотків. Зокрема стан алкогольного сп’яніння, який для його героя був звичним, передав занадто театрально.
Серед акторського складу складно було не помітити досвідченого Віктора Жданова, який багатьом кіноманам запам'ятався роллю бійця з позивним «Старий» у «Кіборгах». У «Ексі» ж зіграв священника. Останнім часом він дуже активно знімається, щоправда, у другорядних ролях. Втім, завдяки своїй майстерній та яскравій грі вирізняється з маси і запам’ятовується глядачам, як-от у «Захарі Беркуті» чи «Чорному вороні».
Не завжди класний сценарій перероджується в класну стрічку. Сценарій до картини написав Ярослав Яріш – лауреат конкурсу «Коронація слова». Й він, справді, дуже цікавий та нетривіальний. Проте, як на мене, у фільмі блискучість сценарію трохи загубилася за хаотичними перестрибуваннями від сцени до сцени. Також «Ексу» бракує динаміки. Хоча операторська робота додала добру порцію динамічності і деякі сцени просто витягнула. І це не дивно, адже за цю роботу відповідав майстер Сергій Михальчук.
Лексикон фільму насичений великою кількістю приємної галицької говірки і діалектів. Зізнаюся, що й не всі слова мені вдалося зрозуміти і розшифрувати, проте це не заважало вловлювати суть реплік. Однак, думаю, для глядачів з інших регіонів, котрі, мабуть, раніше таких слів не чули, буде складно зрозуміти, що вони означають. Хоча… Хто знає… Може, навпаки, саме така цікавинка стрічки їм найбільше припаде до душі і змусить глибше вивчати діалекти та галицьку говірку.
Варто також зауважити, що у стрічці герої спілкуються українською та польською. Це вдале рішення, воно додає фільмові правдоподібності, підсилює його історичний контекст. Адже, погодьтеся, було б дивно і нелогічно, якби поляки у стрічці розмовляли українською.
Щодо діалогів, то вони видалися мені перенасиченими прислів’ями та приповідками. Вкраплення колоритних галицьких фразеологізмів, котрі не завжди звучали доречно, додавали реплікам штучності. Але в цьому є й свої плюси. Впевнена, що таким чином можна добряче поповнити свій словниковий запас і вражати своїх друзів завченими фразами.
Візуальні елементи, тобто костюми, інтер’єри та екстер’єри в «Ексі», створюють цілісну картинку і переносять глядача в Галичину 30-х років ХХ ст. Цьому сприяє і музична складова, яка вдало доповнює історичний контекст стрічки та створює ілюзію перенесення в часі.
Правда, загальне враження від стрічки псує її хаотичність. Першу частину картини глядач змушений мовби перестрибувати зі сцени у сцену, не завжди розуміючи, навіщо йому це все показують, і вже аж ближче до закінчення фільму всі пазли складаються у цілісний і зрозумілий сюжет. Спочатку це дратує, проте потім розумієш, що саме такий прийом дає змогу зберегти інтригу аж до фінальних титрів і навіть здивувати розв’язкою історії після напруженої кульмінації.
Стрічка залишає неоднозначні враження, здається, що чогось бракує, попри те, що сам сюжет та сценарні рішення є доволі оригінальними і свіжими. Крім того, у фільмі є декілька сильних сцен, котрим не бракує ні перцю, ні солі, і вони точно триматимуть глядача в напрузі після фінальних титрів.
«Екс» – це кримінальний бойовик із сильною патріотичною основою. Він розповідає про національно свідомих молодих українців, котрі готові пожертвувати своїми мріями, бажаннями та життям заради незалежності і свободи своєї Батьківщини. Як на мене, творцям фільму вдалося донести цей меседж без шароварщини та надмірного пафосу. Коли дивилася «Екс», мене не полишала думка про здатність історії повторюватися. Час та дійові особи – інші, проте їхня спорідненість із сьогоденням вражає і лякає. Коли ж нарешті той гіркий урок буде засвоєно?!
Якщо бути чесною, то український сучасний кінематограф чи не найчастіше звертається до історичних тем, проте не завжди творчій команді вдається створити класне історичне кіно і гідно презентувати глядачам певну подію чи епоху. Якщо говорити про «Екс» у цьому контексті, то «прокляття» історичних фільмів його оминуло. Принаймні це точно не найгірша історична вітчизняна стрічка останніх років. Відійду від звичної практики своїх рецензій і не оцінюватиму стрічку за десятибальною шкалою. Натомість рекомендую відвідати сеанс і самим її оцінити. Від себе додам, що картина не лише забезпечить гарне дозвілля, а й дасть гарний урок патріотизму. Тому не зволікайте – гайда в кінотеатри.
