У форматі роботи майстерень Літературної платформи «Об’єднані словом» при газеті «Галичина» відбулося творче спілкування з відомим українським поетом і журналістом з міста Івано-Франківська – членом НСПУ і НСЖУ – Іваном Гавриловичем, заслуженим журналістом України та автором п’яти книжок поезій: «Данина життю», «Янгол над містом», «Ватра на дощі», «Час міражів» та «Поміж землею і Небом». Автор нагороджений Грамотою Президії Верховної Ради УРСР, медаллю «Будівничий України» ВУТ «Просвіта» ім. Тараса Шевченка, лауреат обласної премії ім. Богдана Бойка з журналістики та Івано-Франківської міської премії ім. Івана Франка з літератури.

Іван ГАВРИЛОВИЧ, поет і журналіст:

- Кілька чинників, на мою думку, посприяли моїй любові до слова. Ще школярем я проявив певний інтерес до української художньої літератури. Ще у дев’ятому класі пробував писати якісь вірші. Про це дізналися мої вчителі у Делятині – підтримали, зокрема і моя вчителька Євгенія Олександрівна Корсунська. З іншого боку, і батьки сприяли та створили мені відповідні умови і ніколи не називали поетичну творчість пустим заняттям. Я писав і надсилав свої замітки і вірші спочатку у районну газету до Яремчі. Редакторм був світлої пам’яті Микола Заворотило. Згодом я друкувався у надвірнянській районці, яку очолював відомий чоловік Микола Редько, - розумний і приязний. ЯК керівник газети він дуже уважно ставився до позаштатних авторів, а мої вірші друкував цілими добірками. Згодом Микола Пантелеймонович працював у «Прикарпатській правді», куди й мене після факультету журналістики Львівського університету направили на роботу. Таким чином, саме Микола Редько визначив моє майбутнє професійне спрямування. А у Львові я також відвідував відому літературну студію «Франкова Кузня» та друкувався в університетській багатотиражці. Дуже нелегко поєднувати журналістику і поезію. Мимоволі через вплив журналістики поет може скотитися до шаблонізації свого художнього мислення. Це – велика проблема. Мені вдалося досягти дві цілі – утвердитися в журналістиці і знайти шанувальників своєї поезії.

- Іване Михайловичу, яке Ви кредо сповідуєте у житті?

- Я вважаю що якщо Господь наділив мене своєю іскрою – дав мені хист – не кажу навіть талант, до поезії, то треба його в житті реалізувати. Бо якщо людина, яка наділена талантом, цього не робить з тих чи інших причин, хоч розуміє, що може робити, то вона грішить перед Богом. Журналістика і поезія – два крила моєї творчості.

…Іван Гаврилович у своїй поетичній творчості сповідує традиційні принципи віршування, без модернових викрутасів і загравань з читачами, без імітації і підміни поезії навколопоетитчними прийомами. За філософію художнього думання його літературних героїв я б означив Івана Гавриловича «зрілим поетом з ліричною душею юного романтика».

Упав під ранок перший сніг

На верби, ще зелені з літа.

І день новий уже не зміг

Віт і думок їх одігріти.

Лиш глянуть в дзеркало Дністра –

Заплачуть знов дрібненьким листям.

А в грудня, звісно, совість чиста –

Вже настає його пора.

Поете, попри часу плин,

Тебе не змінить повсякдення:

Вже голова в снігу сивин –

Думки ж, як в юності, зелені…

Проте поетичні набутки Івана Гавриловича останніх років, як наголошує академік Василь Бойко і з чим я однозначно погоджуюся, засвідчують відчутне зростання духовного спектру його творів, філософську глибину світопізнання літературних героїв, звернення до мотивів християнської і загальнолюдської моралі:

Совість узяв на глузи-сміх…

Ти з нею був завжди в роздраї,

А так живеш, ніби й не знаєш,

Що означає слово «гріх»…

Зриваєш куш як владоможець,

Любовних стільки мав звитяг.

Не аутсайдер – переможець

На святі гамірнім життя.

Христа ж би не згадав і всує.

Та вип’єш чашу літ до дна –

Й душі прозрінням ти відчуєш,

Що в кут глухий себе загнав.

Хай принесе той день тобі

Не мниму – справжню перемогу:

Узрієш все ж десницю Бога,

Хоч і запізно далебі.

Як зазначив поет під час зустрічі у «Галичині», сучасні українські реалії такі, що так звана «чиста поезія» не на часі, тому що сьогодні, коли Україна у війні з російським агресором, поезія повинна, більше того - зобов’язана підтримувати патріотичний дух народу. І громадянська лірика у творчості Івана Гавриловича промовляє патріотичними мотивами, духом воїна і сина своєї землі: «Та хто боєць із племені героїв – І в час випроб зі шляху не зверта, Святою причастившися метою, Що стягом синьо-жовтим розцвіта…»

Заслуговує на велику повагу той факт, що відомий поет і багаторічний член НСПУ, а сьогодні - ще й приймальної комісії до Національної спілки письменників України, Іван Гаврилович не «захворів» марнослав’ям - не цурається публічного спілкування і не ігнорує письменників-початківців, а своїми практичними порадами під час творчих майстерень і талантами підтримує тих, хто плекає українське слово.

Своїми враженнями про творчі набутки Івана Гавриловича у часі спілкування в «Галичині» ділилися керівник літературної платформи «Об’єднані словом» і модератор перебігу зустрічі поетеса Леся Геник, журналіст і поет Роман Івасів, письменниця і педагог Руслана Битківська, економіст Люба Кузів, поет Володимир Дяченко та ін.