Депортації – один із численних катівських інструментів геноциду української нації сталінсько-комуністичного режиму в минулому столітті. Наприкінці минулого року Івано-Франківська облрада підтримала ініціативу депутата обласної ради і голови регіональної комісії з реабілітації при Івано-Франківській ОДА професора Сергія Адамовича і проголосили 2020-й на Прикарпатті Роком пам’яті депортацій українців у ХХ ст. У цьому контексті відкриття Музею депортацій українців у ХХ ст. у селищі Брошневі-Осаді на Рожнятівщині, яке планують цього року, може стати зримим виявом пам’яті про жнива скорботи українського народу.
Музею в селищі Брошневі-Осаді ще немає, проте він уже має свою багаторічну історію, яка, на думку начальника відділу культури Рожнятівської РДА Володимира Боровича, сягає ще 2010 р. Саме у травні того року за ініціативою його, тоді голови селищної ради, і декана юридичного факультету ПНУ ім. В. Стефаника Олега Вівчаренка на місці колишнього «пересильного табору міжобласного значення» у Брошневі-Осаді збудували й освятили каплицю Святого Духа УГКЦ. У заході на запрошення Олега Вівчаренка взяв участь і на той час голова Івано-Франківської ОДА світлої пам’яті Михайло Вишиванюк. Тоді, на думку Володимира Боровича, і народилась ідея створення меморіального комплексу на тому місці, де впродовж 1946–1953 рр. для тисяч прикарпатців починалася дорога в Сибір. На той час у Західній Україні було дев’ять схожих катівень, з яких дві на Прикарпатті – на 650 осіб у Коломиї і на 500 – у Брошневі-Осаді. Але пам’ять брошнівців не дрімала і ще на початку 90-х, на зорі незалежності України, за ініціативи місцевого жителя Володимира Савчука на місці пересильного пункту було встановлено дубовий Хрест пам’яті.
Та реальних обрисів музей почав набувати лише тоді, як Брошнів-Осадську ОТГ очолив Назарій Іванів. Зокрема у 2019 році завдяки його старанням та місцевої громади дерев’яний хрест на місці пересильного пункту замінили на величний з нержавійної сталі, а навколо впорядкували одну із майбутніх музейних локацій, створили оргкомітет зі спорудження музею, запросили для консультацій відомих українських науковців-істориків і музеєзнавців, ознайомилися з досвідом створення схожих музеїв у сусідніх країнах, викупили давнє історичне приміщення для музею, заснували КП «Музей депортацій українців у ХХ ст.», обрали директором музею вчителя місцевого ліцею Ярослава Павляка і т. ін.
Ярослав Павляк – уродженець села Крехович, яке межує із селищем Брошнів-Осада і належить до об’єднаної територіальної громади. Директор музею за фахом педагог, вчитель-методист з історії і правознавства Брошнів-Осадського ліцею, де працює з 1972 року. Закінчив ПНУ ім. В. Стефаника. Автор підручника з правознавства для учнів 9-го класу і посібника з історії про роль українців у Другій світовій війні для школярів 11-го класу. Його відзначено медалями «За заслуги перед Прикарпаттям» та «ЗУНР – 100». Ярослав Павляк був депутатом селищної ради трьох скликань і постійно виконував обов’язки заступника голови Брошнів-Осадської селищної ради з питань національно-культурного відродження. А з 24 грудня 2019 року – директор КП «Музей депортацій українців у ХХ ст.».
Ярослав ПАВЛЯК, директор музею:
– Спочатку музей мав робочу назву «Пересильний пункт смт Брошнева-Осади 1947–1953 рр.» А теперішню назву отримав завдяки професорові Сергію Адамовичу. Мої плани розвитку музею дуже світлі, і дай Бог, щоб нам вдалося їх якнайшвидше втілити в життя. Ставлю собі мету – пам’ять про пережитий українським народом геноцид через депортації сталінсько-комуністичного режиму у ХХ столітті донести до нащадків. Хочу наповнити ідейний зміст музею фактажем, свідченнями живих очевидців, а не просто відтворити історичне минуле в експонатах і приректи на забуття. Це буде інтерактивний майданчик, де кожен зможе не лише одержати цікаву інформацію, а й науково осягнути та відчути емоційно історію депортацій українців. Буде представлено не тільки розділи про депортації лемків та бойків, а й присвячені національно-визвольній боротьбі за волю України, культурі, освіті і трудовій славі прикарпатців та ін. Будинок музею історичний, його викупила громада завдяки старанням голови Брошнів-Осадської селищної ради ОТГ Назарія Іваніва. У підвальному приміщенні відтворимо кімнати тортур, а звідтіля буде вихід у встановлений на локації «товарняк», яким людей, як худобу, вивозили до Сибіру. Вже маємо багато спогадів очевидців подій – останніх свідків депортацій, документи, дослідження науковців, світлини, відео, особисті речі виселенців, навіть зберігся один із бараків, в яких жили депортовані, і т. ін. Не маємо права забувати історію України, закарбовану героїзмом, болем і стражданнями. Роботи дуже багато, але докладаємо всіх зусиль, щоб достойно виконати заповіт тих, що пройшли через сталінсько-комуністичні катівні. Дуже прикро, що від початку 90-х ми змарнували багато часу на пусту балаканину. І дякувати Богу, що нарешті – з приходом до керівництва ОТГ Назарія Іваніва – від «бурхливих оплесків» минулих років перейшли до конкретних дій. Адже ідея спорудити меморіальний комплекс чи музей – тобто увічнити пам’ять про депортованих прикарпатців – витала ще на зорі української незалежности. Вже минуло майже три десятки років, як я вперше виступав біля Хреста пам’яті на місці пересильного пункту. Відтоді тисячі очевидців депортацій відійшли за межу, а з ними – й часточки нашої історії.
...Сьогодні у приміщенні майбутнього музею триває активна робота. А члени оргкомітету на чолі з головою Назарієм Іванівим і далі вивчають досвід створення музеїв такого типу країн-сусідів. А в селах об’єднаної територіальної громади – Брошневі-Осаді, Креховичах, Кадобні та Брошневі, провадять збір документів, матеріалів, світлин, речей переселенців, спогадів тощо – всього, що після праці спеціалістів може стати експонатами музею.
