Кілька депутатів Болехівської міської ради територіальної громади вже не вперше б’ють на сполох, що у місті відбувається щось незрозуміле: то будівництво торговельного центру ведеться на «гиблому місці», а влада і відповідні правоохоронні структури відмовчуються з висновками і коментарями, то величний, але облупаний хрест пам’яті борцям за волю України на рікою Суколем як напередодні Святої Покрови і після привернення уваги журналістами, так і досі нема кому належно підштукатурити та підбілити...

А днями депутати і небайдужі жителі міста привернули нашу увагу до старої частини місцевого Волоського цвинтаря – б’ють на сполох, що там безконтрольно забудовують родинними склепами чи гробівцями давні могили австрійських вояків і українських січових стрільців.

Їдемо до Болехова, щоб з’ясувати правду і зрозуміти, що відбувається та чому відмовчуються і не реагують на такі факти ні влада, ні відповідні правоохоронні структури, а навпаки, своєю бездіяльною позицією благословляють у місті процвітання святотатства і глумління над могилами?

Спочатку ми попросили прокоментувати ситуацію з похованнями вояків в історичному ракурсі колишнього голову Болехівської міської ради (1990 – 1992 рр.), краєзнавця і перекладача болехівчанина Василя ЛУЦИКА:

– Болехів – місто давнє. І старий цвинтар, закритий приблизно ще у 80-х роках XVIII століття, колись був у самому центрі, там, де тепер площа Ринок. Наприкінці XVII – на початку XVIII ст. відкрили порівняно новий цвинтар у Волоському селі. Він цікавий своїми давніми похованнями відомих людей. Саме на цьому цвинтарі 1915 року поховали вояків австрійської армії – створили спеціальний пантеон зі 160 могилами. Серед них – 15 поховань українських січових стрільців (дехто називає 18. – Авт.). А 1917 року там встановили пам’ятну стелу (сьогодні недоглянута і у жахливому стані. – Авт.) й австрійський уряд виділив кошти на впорядкування цвинтаря. Стелу ми востаннє реставрували 1990 р. До середини 60-х років минулого століття на могилах навіть ще зберігалися дерев’яні хрести з табличками, на яких було вказано дані про похованих. Адже в Європі нема такої звички – ховати вояків у спільних могилах. То традиція Московії – кидати у спільну яму полеглих. Ще тоді австрійці створили спеціальну комісію, яка займалася похованнями, і нині вона також діє. Вони і до нас приїжджали, і ми водили їх на цвинтар та показували могили. На той час австрійці не могли нам підтвердити, чи задокументовані ці поховання в австрійському військовому архіві. Представники громадської організації Австрії «Чорний хрест» обіцяли згодом надіслати з Відня, але, очевидно, забули. Останніми роками люди почали активно «заселяти» цвинтар, тож з усіх могил австрійських вояків і українських січових стрільців залишилося тільки 60, а 100 – «перепоховали».

– Але ж то святотатство... Чому таке відбувається в місті?

– Бо у нас в Болехові є така традиція: самотужки і на свій смак обирати на цвинтарі місце для могили близьким чи рідним. Головне – належно домовитися. Хто має більше грошей, той пхається ближче до центральної алеї чи розбудовує там склепи. Це справжній вандалізм. Колись навіть стелу хотіли друлити, але ми підняли рейвах – і охочі до святотатства заспокоїлися. У міській раді сьогодні офіційно немає жодної структури, яка опікувалася би кладовищами. А неофіційно цю справу якось контролюють комунальники. Потрібно вберегти хоч ті 60 могил, що залишились. Адже їм понад сто років – за законом це історичні пам’ятки. Треба внести питання на сесію і окреслити «червоні лінії» на цвинтарі – просто взяти поховання під контроль. А хто мав би охороняти могили вояків? Може, китайців запросити, щоб нашу історію берегли? Адже у свідомості нашого плебсу немає розуміння таких цінностей. І цьвоками їм того не заб’єш. Їх філософія життєва проста: якщо мені того не треба, то воно нічого не варте і не має жодної цінності. Хіба вони знають, що в оповіданні Наталії Кобринської «На цвинтарі», яке письменниця написала за три роки до смерті, йдеться якраз про ті поховання вояків і відкриття стели 1917 року. Але це не документальний, а художній твір.

...Ми дослідили і підтверджуємо, що про проблему з похованнями і шляхи її розв’язання небайдужі містяни та депутати міської ради не раз інформували керівництво міста. Ще у серпні цього року голова міської організації Товариства охорони пам’ятників історії та культури Богдан ПАРАХОНЯК звернувся з таким листом (цитуємо деякі витяги):

– Сьогодні на місці поховань українських січових стрільців і австрійських вояків у місті Болехові на Волоському цвинтарі невідомі громадяни провадять будівельні роботи – звели гробницю, пам’ятник для майбутнього поховання і т. ін. Прошу розглянути моє звернення, а винних покарати за порушення. На кладовищі є могили давніх поховань, які мають історичну цінність, тож прошу розглянути питання про працевлаштування від КПП робітника, який би стежив за порядком на кладовищі, визначав місця поховань, обрізав кущі, обкошував могили і т. ін. З цим я вже звертався не раз, але усно отримував відповідь про відсутність коштів. З огляду на те, що посадовий оклад керівника КПП становить 3,5 мінімальні зарплати (6,0 тис. грн х 3,5 = 21, 0 тис. грн), а також надбавку 30% за роботу комунальних підприємств і т. ін., пропоную переглянути контракт з начальником ККП і встановити йому посадовий оклад 2,5 мінімальні зарплати (6,0 тис. грн х 2,5 = 15, 0 тис. грн), також відповідні надбавки. А за зекономлену одну мінімальну зарплату також можна взяти працівника на роботу на старому і новому кладовищах на повну ставку. А враховуючи, що посадові оклади інженера та бухгалтера на 10% нижчі від посадового окладу начальника, то на зекономлені кошти можна буде працевлаштувати по одному робітнику на 0,75 ставки на вул. Довжанській та у Руському Болехові і т. ін.

...Ми з деякими депутатами Болехівської міської ради та громадськими активістами навідалися на Волоський цвинтар і вивчили ситуацію з вояцькими похованнями. Після побаченого дуже важко стримувати свої емоції. Підтверджуємо, що справді значна частина могил австрійських і українських вояків блюзнірськи сплюндрована – зі 160 поховань на місці згаданого пантеону залишилося 60. Та й ті без пошанівку. На них березові хрести за роки вже почорніли, перепріли, погнили і похилилися. Ні табличок, ні написів. Видно, що руки ґаздів до них уже давно не торкалися. А інші місця могил забудовано гробницями, світськими надмогильними пам’ятниками чи підмурівками для майбутніх склепів. Вигляд стели, під якою зробили імпровізований смітник, жахає. Вона облупана, потріскана і не доглянута. Дивно, що у місті, яке здавна завдяки його культурі і просвіченості називали «галицькими Атенами», у задушні церковні дні твориться таке святотатство. А керівництво Болехова спостерігає? Очевидно, не розуміють ґазди-чиновники, що бездіяльність – це також злочин.

Анатолій ВИСОЧАНСЬКИЙ, депутат Болехівської міської ради територіальної громади, голова постійної комісії з житлово-комунальних проблем:

– Ще у серпні цього року я звертався до Івано-Франківської облдержадміністрації, в якому інформував про руйнування у Болехові історичних поховань. І отримав відповідь, що це питання – передусім компетенція органів місцевого самоврядування, управління культури, а Національна поліція зобов’язана перевірити законність поховань. Є постанова Кабміну, що будь-які земляні чи будівельні роботи в історичних ареалах заборонені. Тож я планую звернутися до Міністерства культури і до профільного комітету Верховної Ради з питань культури та культурної спадщини, щоб вони вжили відповідних заходів і зобов’язали місцеве керівництво належно впорядкувати означені місця поховань. Згідно з законом і правилами утримання кладовищ, на такому цвинтарі, як у Болехові, типову структуру мають представляти 19 працівників.

– А скільки є у Болехові?

– Сьогодні нема жодного штатного працівника! Є три кладовища у місті, є кладовища у восьми селах, які належать до територіальної громади також. Утримуються вони суто завдяки ініціативі самих людей і церковних конфесій. А орган місцевого самоврядування ні належних заходів не вживає, ні кошти на утримання кладовищ не виділяє. Звісно, я не стверджую, що обов’язково у Болехові на кладовищах має працювати 19 осіб, бо все розумію, але по одному працівникові необхідно конче. І вони повинні однозначно бути у штаті КПП.

...Нам зовсім не потрібні коментарі-відписки болехівських чиновників. Бо у місті маємо один важливий «маркер», який вказує на їхнє сприйняття і реагування на журналістські матеріали такого типу. Той «маркер» – високий білий бетонний хрест пам’яті Борцям за волю України на березі Суколя, перед яким хрестимося щоразу, коли навідуємося до Болехова. Тож поки руки керівництва міста Болехова не дійдуть до його пошанівку, доти ми розумітимемо, що вперта бездіяльність – то не випадковість, а філософія роботи міського чиновництва.