Відома прикарпатська педагогиня і громадська діячка Оксана ТЕБЕШЕВСЬКА вже втретє цього року прийшла до читачів зі своїм новим виданням – недавно побачила світ її книжка літературознавчих і краєзнавчих студій, рецензій, відгуків та життєвих спогадів «На літературно-мистецьких видноколах». Вона вийшла друком завдяки обласній програмі книговидання.
Довідка «Галичини»
Оксана ТЕБЕШЕВСЬКА – уродженка села Брошнева на Рожнятівщині. Живе у Голині на Калущині, працює вчителькою української мови і літератури у Голинському ліцеї. Педагогиня, літераторка, краєзнавиця, просвітянка, громадська діячка. Заслужена вчителька України, членкиня Національної спілки письменників України та Національної спілки краєзнавців України, депутатка Івано-Франківської обласної ради VI, VII і VIII демократичних скликань. Лавреатка обласних літературних премій імені Василя Стефаника та Марійки Підгірянки й багатьох інших всеукраїнських та обласних літературних премій.
– До книжки ввійшли наукові розвідки про життя і діяльність Олеся Бабія, Оксани Франко, Ілька Стебельського, Анатолія Онишка, Емілії Бережницької, розповідь про унікальний родинний історико-краєзнавчий музей Зайчикових на Калущині, – розповідає Оксана Тебешевська. – А зокрема розділ «Рецензії, відгуки» знайомить читачів з новими художніми та краєзнавчими творами В. Качкана, Є. Барана, Я. Ткачівського, В. Корнійчук, Г. Пухти, Д. Ониськів, І. Кубрака, С. Петраша…
<>– Видається, пані Оксано, що деякі теми студій, які склали канву Вашої нової книжки, Ви вже представляли на шпальтах різних часописів?
– Так, справді, якихось літературознавчих тем свого часу я вже торкалась у періодичних виданнях. Але серед досліджень, які увійшли до видання «На літературно-мистецьких видноколах», є й наукові першини. Про загальний творчий задум моїх матеріалів свідчать такі словах на обкладинці книжки: «Моя мета – українським словом творити український простір: досліджувати і фіксувати для днів прийдешніх, що мало вивчене, опрацьоване в літературі, краєзнавстві, малярстві, що недавно з’явилося у вигляді книжки, картини чи пісні і торує свою дорогу до людей, що мудре і важливе відбулося у житті нині сущих…». Цього принципу дотримуюсь і в інших своїх дослідженнях, зокрема попередніх, які вже публікувала.
Це вже друга моя книжка такого формату, адже 2017 року побачило світ видання «На обріях слова», яке стало книжкою року на Прикарпатті. У студіях «На літературно-мистецьких видноколах» є розділ «Зустрічі». У ньому я пишу про свої русівські зустрічі з мої незабутні русівські зустрічі з сином Василя Стефаника – Кирилом та правнучкою письменника – Олесею Стефаник. Розповідаю про київські спілкування з геніальним художником і дивовижною людиною Іваном Марчуком, з яким нас поєднує давня дружба. Я часто буваю на його авторських виставках, і майстер пензля подарував мені всі свої виставкові каталоги у двох примірниках, бо один завжди передаю для Івано-Франківської обласної універсальної наукової бібліотеки ім. І. Франка. Думаю, що в цих моїх розповідях є й таке, про що більше ніде не можна прочитати.
Також представила і львівські зустрічі з Андрієм Содоморою – неймовірно талановитим перекладачем українського слова. До того ж у нього є не лише чудові переклади з античної літератури, а й його поезія і проза. Якраз я подаю у виданні відгук на його поетичну збірку «Сивий вітер». Колись окрему рецензію на цю книжку я вже друкувала у журналі «Дзвін»…
Для мене також є дорогою постать світлої пам’яті українського кобзаря Тараса Силенка, котрий свого часу приїжджав до Калуша. Написала і про свого вчителя в Івано-Франківському педінституті ім. В. Стефаника професора Володимира Полєка. Ми з однокурсницями ще його поміж собою називали «живою енциклопедією». Вже після закінчення інституту я не раз приїжджала до Івано-Франківська, де працювала в університетській бібліотеці і обов’язково зустрічалася з Володимиром Теодоровичем. Саме він написав передмову до моєї прозової книжки «Про що мовчить Михайлова скрипка». Ми чудово спілкувались, а інколи й дискутували. Пан Володимир був цікавою людиною. До 100-річчя від дня його народження вийшла потужна книжка відомого літературознавця Степана Хороба «Професор Володимир Полєк: творчість і доля на тлі доби». Але я вважаю, що цілковито постать В. Полєка ще не розкрито.
У розділі «Незабутнє» є матеріали про нашого славного поета Василя Олійника, уродженця села Сівки Калуської на Калущині. Описую про наші зустрічі і його працю для організації щорічних свят Франкової поезії у селі Лолині на Долинщині. Вміщено там і спогади про професорку педінституту ім. В. Стефаника Любов Кіліченко.
Є також розповідь про відомого калушанина Михайла Коломійця, якому цьогоріч сповнилося б 70. Він був чудовим журналістом, краєзнавцем-пошуковцем і активним просвітянином та громадським діячем. У дослідженні я подаю багато нового, про що люди, можливо, знають менше. А зокрема, про його прозову творчість – новели. Я видала книжку «Світ за моїм вікном» – чи не найповніше видання про Михайла Коломийця, де якраз і помістила його новели.
У першому ж розділі книжки «На літературно-мистецьких видноколах» поміщено моє дослідження про Анатолія Онишка, якому в серпні 2025-го могли би сповнитися 85. Подаю матеріал саме про його оригінальну поетичну творчість, адже Онишка більше всі знали, як перекладача. Ще за життя він видав збірку поезій «Замкнуте коло», але часто жалкував, що не все вдалося в ній помістити. Тож після смерті автора я видала повторно його книжку, але додала у ній всі ті неопубліковані поетичні твори, які він мріяв видати за життя, а також помістила його переклади з різних мов. Тож книжка знайомить читачів з маловідомим Анатолієм Онишком. А «Перекладач всесвіту» – то моє найповніше дослідження про цю постать.
Є у виданні «На літературно-мистецьких видноколах» і розділ «Оповідки». Там я описую свою першу стрічу з творами Івана Франка у другому класі Брошнівської школи на Рожнятівщині. Якось під час свята останнього дзвоника я побачила на столі з грамотами і багато різних книжок, а серед них – і видання великого формату з малюнком кота в капелюсі з пером на обкладинці. Я була відмінницею і знала, що мене нагородять похвальною грамотою і книжкою. Така у нас була шкільна традиція у восьмирічці. Але я дуже мріяла, щоб мене відзначили саме тією книжкою. Я ж не знала, що вона попередньо вже була підписана саме мені.
То була книжка Івана Франка «Коли ще звірі говорили», і коли мені вручили саме її, то я була на сьомому небі від щастя. То була моя дивовижна перша свідома зустріч з Каменярем. А зустріч з Василем Стефаником також була вже свідомою, і теж залишила незабутні враження. Це було, коли навчалась у дев’ятому класі, і нам дали як домашнє завдання вивчити біографію письменника і прочитати новелу «Новина».
У нашій сім’ї була традиція – читати книжки вголос. Коли ми були малі, то читав тато, який, до речі, був великим книголюбом, а коли я підросла, то мама вже спонукала читати мене. Всі дорослі щодня багато працювали, тож часу на читання бракувало. Але недільної пообідньої пори ми збиралися на годинку чи дві і читали та слухали, ділилися враженнями. Одного разу читали й «Новину»…
– Дякую за таке вичерпне представлення нової книжки. Але, думаю, щоб осягнути глибину й розкрилля того мистецького простору, який творите своїми художніми творами й літературознавчими студіями, треба таки взяти до рук видання ««На літературно-мистецьких видноколах» і прочитати.
