У День святого Миколая на широкі екрани українських кінотеатрів вийшла повнометражна стрічка у стилі фентезі Олени Каретник «Тільки диво». Пригодницька казка припаде до душі не лише дітлахам, а й дорослим, бо дарує 85 хвилин пригод і див – саме те, що треба напередодні Нового року та Різдва.

Прем’єру стрічки переносили декілька разів. Спочатку вона мала вийти у січні цього року, потім фігурувала інша дата – 7 березня, а відтак запланували на 19 грудня. І, як на мене, дату для її показу обрали більш ніж доречно, адже це ідеальний час для дитячого фентезі. Крім того, дія фільму відбувається напередодні празника святого Миколая і це допомагає глядачам, особливо маленьким, ще глибше зануритися в атмосферу фільму. А ще «Тільки диво» популяризує святого Миколая, вимальовує його образ і проносить крізь усю стрічку. І це безперечний плюс картини, адже вона апелює до українських традицій та персонажів, а не експлуатує образи іноземних чарівників, як-от Діда Мороза чи Санта Клауса. І якщо я вже заговорила про святого Миколая, то його образ у фільмі дуже самобутній і не стереотипний та кардинально відрізняється від розмаїтих зображень цього святого. Творці стрічки створили свого святого Миколая – доброго чарівника, який усе бачить і винагороджує сміливих і безкорисливих.

«Тільки диво» – ідеальна стрічка для сімейного перегляду. Проте з огляду на розклад сеансів, не так просто на неї потрапити. Адже фільм демонструють лише у першій половині дня, зрозуміло, що в будні не всі зможуть його подивитися і повести на нього дітей. У цьому плані рятують вихідні. Хоча, як на мене, все ж незручний розклад сеансів картини відбирає у неї потенційних глядачів.

«Зимове фентезі з гарячим серцем» – так звучить слоган стрічки, який, як на мене, дуже тонко характеризує кіно. Насамперед візуально казка є неймовірно холодною та зимовою, адже для неї спеціально збудували в «Буковелі» крижане місто, де, за сюжетом, уже сім років панує «вічна зима». Проте її смислове наповнення має цілком протилежні барви – теплі та яскраві. Сюжет стрічки переносить глядачів у місто, де серед літа на довгі роки запанувала люта зима, річки огорнула крига, сушу закутав сніговий килим, а його жителі пристосувалися до нових умов і, зрештою, звикли жити в зимовому царстві. В центрі казки брат і сестра – Северин та Аніка, котрі долають чимало випробувань, щоб вилікувати свого прикутого до ліжка батька і повернути до рідного міста сонячне тепло.

Роль батька Ніка виконав ексміністр культури України Євген Нищук. Втім, за сюжетом він майже протягом усього фільму пролежав із сумним та відстороненим поглядом. Матір Аніки і Северина, дружину Ніка Марію, зіграла Анжеліка Савченко. Вона мала більше реплік та дії, ніж її екранний чоловік, тому її акторська гра була багатограннішою. Северина зіграв Георгій Ярмоленко – загалом актор впорався із завданням, проте палітри емоцій та різноманіття виразів обличчя йому таки бракувало. Більш органічно, як на мене, виглядала в кадрі Марія Тараненко, котра зіграла Аніку. Дуже колоритним і самобутнім вийшов бургомістр Ніколас Сіті у виконанні Сергія Озіряного. Його дочку та обраницю Северина Софію зіграла Марія Герасименко, її образ чимось нагадував норовливу холодну принцесу, з емоціями теж у неї були проблеми, хоча її персонаж видався приємним. Якщо загалом говорити про акторську гру, то мені вона видалася надто театральною, а як відомо, що добре для театру, те погано для кіно. Хотілося менше пафосу і більше життя. Хоча, з другого боку, така манера гри додавала стрічці казковості, створювалося враження, що ти не просто дивишся фільм, а потрапив у чарівний світ дива і казки.

Окремо зупинюся на візуальній складовій фільму, адже це безперечно його сильний бік. Крижане місто вийшло довершеним, самобутнім і дивовижним, у кожному кадрі відчувалася робота професіоналів. Тож візуально стрічка неймовірно красива й казкова. Здавалося, що заради фільму «оживили» ілюстрації з найцікавіших книжок для дітей. Також у мене створилося враження, що перед кожним дублем працювала команда декораторів і дизайнерів, котрі відповідали за те, щоб кожен предмет був на своєму місці і картинка випромінювала ідеал.

Гучних оплесків та вигуків «браво!» заслуговує робота української дизайнерки Айни Гассе, яка створила пів тисячі костюмів, із них 300 ручної роботи. Вбрання усіх персонажів стрічки, як центральних так і другорядних, було гармонійне, яскраве та казкове. Завдяки цьому українське фентезі вийшло дуже ошатним, модним, барвистим і дивовижним.

«Тільки диво» випромінює казкову атмосферу від початку стрічки аж до фінальних титрів. І мені здавалося, що я не просто дивлюсь кіно, а гортаю величезний збірник казок. У фільмі не бракувало старих як світ і відомих для всіх сюжетних ліній, котрі трапляються чи не в кожній казці. Але це лише підкреслювало казковість стрічки і те, що це сімейне фентезі.

Музичний супровід фільму також був не простим, а чарівним, і найголовніше – мав яскраво виражене українське генетичне коріння. Органічно в образі Феї снів виглядала українська співачка Ілларія, котра доповнила казку старовинною колисковою «Ой ходить сон». Не менш ефектно і доречно у фільмі з’являється гурт «Lama», а образ її вокалістки Наталії Дзеньків, яка, до речі, родом з Івано-Франківська, був неймовірно красивим і щедро приправленим дивом.

Над спецефектами працювала українсько-американська компанія «Gloria FX», знана далеко за межами України. Саме вона 2017 року отримала відзнаку «MTV Video Music Awards» за «Найкращі візуальні ефекти» до кліпу  «Coldplay» «Up&Up». У стрічці «Тільки диво» спецефекти зроблено професійно та високоякісно, мені найбільше сподобалися літаючі тварини, особливо коти. У фільмі обов’язково зверніть на них увагу. До речі, коти тут з’являються частенько і стають його своєрідною фішкою.

Чого-чого, а повчальності «Тільки диву» не бракує. Стрічка щедро наповнена правильними фразами, настановами та меседжами, котрі спрямовані на виховання молодого покоління і виконують роль своєрідних орієнтирів. Іноді такі діалоги звучали доволі наївно і занадто прямолінійно, проте, мабуть, такими вони здаються дорослим, а от дітям – саме те, що треба. А ще фільм популяризує зимові види спорту. Впевнена, що чимало дітлахів після цієї казки захочуть покататися на ковзанах чи з’їхати з гірки на санчатах.

Щодо загального враження від стрічки, то, як на мене, вона є доволі повільною, хочеться, щоб події розгорталися динамічніше. Також слабким місцем є логічність розгортання тих чи інших сюжетних ліній. Проте це легко можна виправдати, адже шукати у казках логіки – справа невдячна. Як і у всіх казках, закінчення щасливе: у головних героїв все склалося якнайкраще, а правда і справедливість восторжествували. Словом, добро знову перемогло зло. Сподіваюся, що й прокатна історія кінострічки буде такою ж щасливою і їй вдасться не лише «відбити» бюджет у 62 мільйони гривень, а й заробити непогану суму з показів у кінотеатрах.

«Тільки диво» – це гарне зимове кіно, яке на телеекранах, як на мене, дивитиметься органічніше, ніж у кінотеатрі. Але попри це рекомендую батькам повести своїх діток на кінострічку, адже вона створить гарний святковий настрій і подарує їм віру у диво. Втім, і дорослим важливо не втрачати віру в диво та пам’ятати, що «людина без любові і тепла перетворюється на чудовисько».

Кінематографу, і не лише вітчизняному, бракує гарних добрих казок, з правильними меседжами та мораллю, без підміни понять і намудрованих сюжетів. «Тільки диво» саме те, що треба. Казка, яка випромінює добро. Хочеться, щоб стрічка стала гарним стартом для розвитку вітчизняних фільмів-казок, адже їх дуже бракує. Тож моя оцінка фентезі «Тільки диво» – 5,5 за 10-бальною шкалою з приміткою: «казка про холод, після перегляду якої на душі стає тепло».