«Мій блиск проб’є темряву, моє світло розжене морок», – так називається книжка, що вийшла друком у видавництві «Світ успіху», про загиблого воїна 80-ї окремої десантно-штурмової бригади Олега ГРИНІШАКА з Надвірнянщини. Її презентація відбулася в Назавизівському ліцеї.

Упорядниця видання журналістка Світлана Лелик зібрала спогади побратимів, рідних, учителів, друзів і односельців, які утворюють цілісну історію і знайомлять читача з героєм, роблять його живим у пам’яті і на сторінках книжки. «Коли збирала спогади про Олега, дуже шкодувала, що не знала цієї людини за життя, – каже упорядниця. – Та познайомилася з ним через спогади й розмови про нього від його рідних, друзів та побратимів. І дуже хочу, аби через цю книгу з Олегом познайомилися й інші. Особливо молоді люди. Бо в ній багато правильних речей. А інакше не могло бути. Багато чого правильного було в Олега закладено з дитинства мамою, бабусею, тіткою, татом і братом. Це насамперед повага до старших. Це допомогти слабшому, вміти й могти розділяти чорне і біле, це любов до своєї землі, любов до Бога. І ці всі Олегові цінності війна тільки підсилила, про що можемо читати зі спогадів побратимів».

Олег Гринішак народився 9 квітня 2002 року в селі Назавизів Надвірнянського району. Коли йому було вісім років, померла його мама. Навчався в Надвірнянському ліцеї №4. 2017-го вступив до Надвірнянського професійного технічного училища №11. 2020 року здобув перше місце на обласній учнівській олімпіаді з історії в профтехосвіті. Того ж року став студентом історичного факультету Прикарпатського національного університету ім. В. Стефаника. 2021-го перевівся на заочну форму навчання, бо підписав контракт з 80-ю окремою десантно-штурмовою бригадою. «З дитинства рука тягнулася більше до шаблі, ніж до плуга, – так хлопець пояснював своє рішення приєднатися до війська, – і в 19 років я свідомо обрав для служби одну з бригад ДШВ (Десантно-штурмові війська, – авт.)».

Його побратими дуже високо оцінювали його військовий хист і казали, що він воїн від Бога. Адже першим зголошувався на складні завдання й останнім покидав позиції. За час служби був нагороджений нагрудним знаком «Знак пошани», а посмертно – орденом «За мужність» ІІІ ступеня. «Олег був хорошим побратимом, так само як і хорошою людиною, яка ніколи не залишить у скрутний момент, – розповідає побратим Олега Петро Дичок (позивний «Фантом»). – Коли важко, завжди підтримував. Він був готовий піти за будь-ким і будь-куди».

На війні обрав собі позивний «Гуцул». «Олег мав два позивні. Побратими кликали його «Гуцул», а також «Бабай» – це прізвисько з мирного життя, від друзів. В Олега над вухами волосся сильно крутилося, і хтось сказав, мовляв, як у бабая», – розповідає побратим Михайло Малих («Борщ»).

Старший солдат 80-ї окремої десантно-штурмової бригади Олег Гринішак загинув 25 жовтня 2023 р. на 21-му році життя поблизу села Кліщіївка на Донеччині під час виконання бойового завдання. Його поховали 1 листопада у день 105-ї річниці створення ЗУНР. І такий збіг невипадковий. Дата його трагічної загибелі теж є символічною, адже це День капелана. А Олег після закінчення війни хотів стати священником, адже був глибоко віруючою людиною. Про це згадують фактично всі, хто ділиться своїми спогадами у книжці про нього.

«Він був ревним вірянином і всіх інших теж схиляв до віри, – розповідає побратим Олега Сергій Рибаков («Фішик»). – Цікавився дуже, як людина вірує, що вона в своїй вірі робить, що вона про ту віру думає. Що думає про життя, як треба жити, що думає про смерть. Казав, що не треба плакати за загиблими, тому що їм і без того болить, бо не мають вони спокою, не мають того, за що боролися. А гинули українські воїни саме за незалежність. І їм болить, що у нас немає тої повної незалежності».

Читаючи цю книжку спогадів, ти справді ніби знайомишся з Олегом, адже тут не лише занотовано слова його рідних і близьких, а також дописи в соцмережах, які він писав. «Повірте мені, хлопці, які загинули, не дуже стали би тішитися, якби дізналися, що ви їх жалієте. Думаю, їм болить за Україну. І болить тим, які загинули 100 років тому, і 300 років тому. Їм усім болить, і вони неупокоєні. Бо перед смертю хотіли того, чого немає досі», – цей короткий допис юнака дає дуже багато приводів для роздумів. Він написав його незадовго до своєї загибелі.

Воїн дуже любив книжки. Читав у перерві між бойовими завданнями. Часто рекомендував друзям і побратимам прочитати ту чи іншу книжку. Тому зовсім не випадково, що у виданні про Олега можна знайти перелік книг, які він читав на війні. Серед них: «Омріяний Рим» Боріса Джонсона, «Лицар свободи» Джохара Дудаєва, «Заметіль» Романа Купчинського, «Танго смерті» Юрія Винничука, «Справа Василя Стуса» Вахтанга Кіпіані та інші. А на бойові завдання завжди брав із собою Біблію – вона була з ним і в день загибелі... Сьогодні друзі приносять на могилу його улюблені книги, зокрема збірку віршів Василя Симоненка. «Така дитина була, що завжди з ним поряд книжка, навіть на війні, – згадує Ольга Гринішак, бабуся Олега. – Він із фронту посилки з книжками пересилав. Прочитає – у ящик і додому. А у відпустку прийде, то рюкзак такий важкий, бо в ньому книжки».

Юрій Гринішак, батько Олега, зробив у синовій кімнаті невеличкий музей – на пам’ять про нього. Кожна річ розказує, яким він був, яким ріс і яким воїном став. «Тут усі Олегові речі, – каже він. – Його книжки, прапори, Святе Письмо, з яким він був до кінця, берці, форма й бронежилет, пробитий осколками».

Назва книжки невипадкова. Адже «Мій блиск проб’є темряву, моє світло розжене морок» – це улюблена фраза Олега. А читаючи спогад за спогадом, можна скласти цілісну картину особистості героя, дізнатися багато цікавих фактів з його життя – від назви улюблених цукерок до планів на життя та мрії. Також книгу ілюстровано світлинами з життя Олега Гринішака й вона містить QR-коди для перегляду відео. Що дає гарну можливість не лише уявити на основі написаного, яким він був, а й побачити.

Зрештою, то не просто збірка спогадів, а портрет героя очима його рідних і близьких. Історія життя Олега Гринішака надихає й мотивує. Але, як на мене, найважливіше те, що вона не ідеалізує та надмірно не героїзує військового, а показує його насамперед людиною з усіма його слабкостями та силою!