Відзначення на малій батьківщині Василя Стефаника його 150-літнього ювілею мало продовження і в Івано-Франківську – в Літературному музеї Прикарпаття, котрий якраз нинішнього травня зустрічає своє 35-річчя, де група прикарпатських письменників вшанувала його пам'ять.
Власне, постать славного покутянина посідає важливе місце в постійній експозиції цього закладу, а до ювілею тут розгорнули виставку книжок його і про нього, світлин, листівок, матеріалів присвячених йому наукових конференцій з участю літературознавців і майстрів пера – це все з фондів музею. Як наголосив його завідувач Володимир Смирнов, неабиякою цінністю є, зокрема, прижиттєві видання новел нашого краянина – львівські, коломийське та київське, а мають тут і видане торік «Зібрання творів» Василя Стефаника у трьох томах – останнє найповніше їх видання.
В. Смирнов відзначив постійну взаємокорисну співпрацю з Літературним музеєм таких прикарпатських письменників, як Євген Баран (до речі, упорядник другої книжки першого тому згаданого зібрання творів, а саме епістолярної спадщини геніального новеліста, яка вагомо доповнює наші уявлення про нього і про тих, з ким він листувався) та Василь Бабій, котрий подарував музеєві свої книжки й інформаційні листівки з текстом про видатного майстра слова і його світлиною, видані в обласній «Просвіті». Цей письменник, просвітянин і краєзнавець фактично першим серед літераторів, ще до появи відомого роману Степана Процюка «Троянда ритуального болю», змалював образ Василя Стефаника у повісті «Друга любов», а далі – у прозових творах «Частка його серця», «Жінки його серця», «Кленові листки болю і любові», «Покутський трисвіт».
Від свого колеги ми почули про витоки його захоплення творчістю й загалом інтересу до постаті «володаря дум селянських». Члени НСПУ Михайло Батіг, Володимир Гловацький та автор цих рядків, прийнявши естафету від Василя Бабія, теж читали уривки із новел Стефаника, ділилися міркуваннями про новаторські як для часу, коли він жив і творив, основні риси його естетичної платформи, стилю письма... Втім, на думку письменників, нині в Україні та й навіть у краї, який дав вітчизняній літературі геніального новеліста, значення його прозової спадщини для наших сучасників назагал недооцінюють, не використовують можливостей і того ж таки Літературного музею Прикарпаття для ознайомлення молодого покоління із життєвим і творчим шляхом В. Стефаника.
Зацікавили й матеріали з фонду Літмузею, пов’язані зі вшануванням його пам'яті. Як-от численні світлини, на яких зафіксовано миті урочистого відкриття погруддя Василеві Стефанику в рамках святкування його 100-річного ювілею в Русові. Тоді, піввіку тому, гостями цього велелюдного заходу були письменники не тільки з Івано-Франківська, а й Олесь Гончар із Києва, Ірина Вільде зі Львова.
І постійно, поки ми перебували в музеї й ділилися думками про своє сприйняття цієї неординарної постаті вітчизняного красного письменства і його творчості, на нас мовби дивився він сам – зі створеного знаним на Прикарпатті і в Україні живописцем і мистецтвознавцем Михайлом Фіголем (1927 – 1999) портрета, який вважають однією із найкращих його робіт цього жанру. За словами В. Смирнова, портрет Василя Стефаника став окрасою експозиції Літературного музею Прикарпаття після заснування його як філії Івано-Франківського краєзнавчого музею, якому подарував цю свою роботу іменитий художник
