Михайло ВЕРЕС – добре відомий іванофранківцям освітянин, громадсько-культурний діяч, який свого часу працював директором СШ №11, начальником управління освіти міськвиконкому (двічі), заступником міського голови, а нині він, хоч уже на пенсії, викладає українську мову в коледжі фізвиховання. Останні ж неповні два десятиліття М. Верес проявив і своє виразне творче обдарування як письменник. Засвідчив його читачам чотирма написаними й виданими публіцистичними книжками, здобутим званням лауреата Першого всеукраїнського літературного конкурсу малих прозових форм ім. В. Стефаника. І четверту книжку«Танув сніг на морозі», яка зовсім недавно побачила світ у започаткованій івано-франківським видавництвом «Лілея-НВ» серії «Героям слава!», пан Михайло днями презентував в обласній універсальній науковій бібліотеці ім. І. Франка.
У своїй документальній повісті він розповідає про героїчний захист українськими «кіборгами» Донецького аеропорту від проросійських військових формувань упродовж листопада 2014 – січня 2015 років, про участь у цих запеклих боях наших земляків. То був початок російсько-української війни на сході України, яку умовно можна назвати «малою» порівняно з війною «великою» – розпочатим московією 24 лютого 2022 р. повномасштабним вторгненням в Україну.
«Мала» війна стала, по суті, передісторією війни «великої», про ймовірність якої письменник, як, мабуть, і переважна більшість із нас, навряд чи здогадувався під час праці над книгою. Хоча, знаємо, в літераторів інтуїтивне бачення шляхів подальшого розвитку історичних подій може проявлятися і на підсвідомому рівні, знаходити тією чи іншою мірою вираз у їхніх творах і мимохіть підводити читачів до далекосяжних прогностичних висновків. Опріч художньої майстерності автора і в цьому – в можливості угледіти в подіях семирічної давності на фронті російсько-української війни тривожні ознаки нарощування воєнної ескалації рф проти України – відзначають вартісність книжки поціновувачі літературного хисту Вереса. Повість гостроактуальна своєю жорсткою документалістикою, пізнавальним змістом, закладеними в ній глибокими екзистенційними і духовними смислами. Певна річ, присутніх у бібліотечній залі цікавило, як у пана Михайла виник задум цієї повісті і як він працював над нею.
– Добре пригадую, – сказав письменник, – як після початку російсько-української війни на Донбасі наші краяни в перші дні літа 2014 року почули трагічні звістки про смерть прикарпатських бійців у зоні АТО. 29 травня 2014 року поблизу Слов’янська проросійські терористи збили вертоліт МІ-8, у якому загинуло шестеро бійців івано-франківського спецпідрозділу міліції: троє франківців – Василь Семанюк, Володимир Шарабуряк, Петро Безпалько і троє з Коломийського району – Петро Остап’юк, Віктор Яков’як і Володимир Лисенчук. У червні-липні місто попрощалося зі старшим сержантом спецпідрозділу міліції Михайлом Шемегінським, майором Юрієм Бараном, молодим бійцем батальйону «Айдар» Василем Біликом. Я тоді як заступник міського голови з гуманітарних питань, звісно ж, був причетний ло організації похоронів перших загиблих на сході України воїнів-франківців. Поховали згаданих шістьох жителів нашого міста, а також Героя Небесної Сотні Романа Гурика в Меморіальному сквері...
У листопаді 2016-го М. Верес почав викладати українську мову в коледжі фізичного виховання. Він також із власної ініціативи взявся збирати матеріали з історії заснування, розвитку і становлення коледжу і вже 2018 року за сприяння його керівника Любомира Пасічняка видав книжку «Ті, що двигають націю» про цей один із найстаріших в Україні фізкультурних навчальних закладів. Майже 20 тисяч випускників у різні часи вийшли з його стін. П’ятеро – Микола Самак, Дмитро Пацино, Петро Остап’юк, Володимир Суслик, Андрій Бистров полягли в боротьбі з проросійськими найманцями в зоні АТО.
– Мене особливо заінтригувала доля Самака, зокрема до того моменту, як Микола сам пішов у військкомат і уклав контракт на службу в ЗСУ, через пів року його відправили на оборону Донецького аеропорту, – каже М. Верес. – Мені захотілося зібрати ширшу, детальнішу інформацію й написати статтю, а може, й щось більше, про цього гуцульського хлопчину, уродженця села Баня-Березів на Косівщині, круглого сироту (у нього залишилася лише молодша сестричка Надя).
У цій клопіткій праці мені як літератору-документалісту дуже допомогли спогади Миколиних викладачів у коледжі та одногрупників. Перечитав усе, що знайшов в інтернеті, про Миколу Самака. Потім вийшов на наших місцевих хлопців, котрі були разом з цим юнаком на Яворівському полігоні, а відтак і на Донбасі, – на Тараса Кукуляка, Віталія Калинюка, Володимира Чорненького…
Після розмов з ними у мене виникло бажання дізнатися більше не тільки про командира розрахунку зенітної установки М. Самака, а й про інших відважних оборонців Донецького аеропорту і загалом про ті трагічні події, що там відбувалися на часовій межі 2014 і 2015 років. Тому згодом я не раз спілкувався з командиром третього батальйону 80 окремої аеромобільної бригади полковником Валерієм Курком, заступником командира взводу Олегом Височанським, командиром роти Максимом Бугелем, бійцями Максимом Грищуком, Віталієм П’ясецьким…
А чому саме таку назву – «Танув сніг на морозі» – обрав письменник для своєї книги?
– Знаєте, розповіді моїх співрозмовників про події в Донецькому аеропорту довго не давали мені спокою. Мучили. Часто будили серед ночі. Перед очима поставали наші хлопці. Намагався уявити собі, як мужньо захищали вони той розбитий аеропорт з обледенілими плитами терміналу. Як рвали повітря вибухи тисяч ворожих снарядів, як здригалося небо і гуділа земля, на якій у пекельному горнилі бою, немовби у спеку, танув на 30- градусному морозі сніг… А ще як під покровом ночі Максим Бугель і Максим Грищук зі своїми побратимами везли з аеропорту в чорних поліетиленових мішках тіла Миколи Самака та ще чотирьох молодих бійців, які живцем згоріли в охопленій вогнем машині…
Як і М. Самак своїй сестрі, ще один із персонажів книги Михайла Вереса – франківець Тарас Кукуляк волів не повідомляти своїм рідним про те, що їде обороняти Донецький аеропорт, – щоб не хвилювалися. Тяжко пораненого, його зі ще двома «трьохсотими» вдалося вивезти на броньованому тягачі з території летовища до Водяного, їх гелікоптером доправили до лікарні у Дніпрі, де завдяки терміново зробленій хірургами операції і Божій помочі було врятовано життя молодому прикарпатцю. Що це, як не чудо?
Під час представлення книжки «Танув сніг на морозі» немовби заново, через сім років після описаних у ній подій, переживав за сина батько «кіборга» Володимир Кукуляк – у бібліотечній залі сиділи і він та інші родичі і знайомі згаданих у книжці живих і, на жаль, полеглих «атовців». Та й усі присутні з якоюсь внутрішньою напругою вслухалися в кожне слово уривків із розділів повісті, що читав автор.
Модерував презентацію видання літературний критик, есеїст, голова Товариства письменників і журналістів ім. І. Франка Євген Баран, який написав і переднє слово до нього «Про війну без прикрас». Він зазначає, що це книга «про людей, яких воїнами зробила війна» і творчу манеру М. Вереса характеризує так: «Моментами розповідь набуває форми воєнно-документальної хроніки, моментами – спогадового документа, моментами – авторського публіцистичного нарису». Документальності книзі додають фотоілюстрації.
Поділилися своїми міркуваннями про презентоване видання директорка ОУНБ ім. І. Франка Людмила Бабій, заступник голови НСПУ Ярослав Ткачівський, письменник і краєзнавець Василь Бабій, поет і журналіст Іван Гаврилович, видавець Василь Іваночко, голова ГО «Громадський інститут аналітики» Віталій Перевізник, художник Іван Гаврилів, журналіст Роман Гладиш, директор школи з окупованого нині рашистами Мелітополя Микола Карандаш та інші.
А коли цей матеріал уже було підготовлено до друку, стало відомо, що за книжку «Танув сніг на морозі» Михайла Вереса удостоїли Івано-Франківської міської премії ім. І. Франка за 2022 рік. Відповідні відзнаки йому та іншим лавреатам премії мають вручити на День міста – дату цієї події, певна річ, визначать по закінченні нинішньої війни в Україні.
