І цей рік, попри його важку, повільну, хвору ходу, зумовлену пандемією ковіду, яка часто змушувала нас перебувати в ізоляції від велелюдного оточення, вже виходить на фінішну пряму. Та понурі хмари мого сумовитого настрою в похмуру пізньоосінню днину враз відігнали рядки вірша, які чомусь саме тієї миті зринули в пам’яті:

Авторка процитованого вірша «Скринька див» із книжки «Непроминальне» – вчителька української мови та літератури ліцею №1 селища Перегінського на Рожнятівщині (нині Калуського району), мати чотирьох дітей, але завдяки підтримці її творчого захоплення й допомозі рідних у виконанні лавини домашніх обов’язків вона встигає плекати рясні врожаї і на ниві красного письменства. Та збірка – вже шоста числом у її творчому набутку, а про художню вартість віршів бойківчанки свідчить те, що, скажімо, у 2014-му її визнали поетом року за версією столичного журналу «Дніпро». Отож хто із читачів «Галичини» – шанувальників поезії ще не згадав цього імені, то назву недавній літературний захід, який на високому духовному регістрі й емоційному піднесенні пройшов у світлиці Івано-Франківської центральної міської бібліотеки, – «Скринька див Наталії Данилюк». Лежали перед поеткою на столі її збірки, які для неї так само є улюбленими дітьми, була там і справжня скринька, з якої кожен присутній міг наприкінці творчої зустрічі витягнути призначене для нього поетичне диво – і розгорнути складений вчетверо аркуш паперу з пришпиленим до нього осіннім листочком, і прочитати подарований йому Наталею вірш…

А перед тим читацька аудиторія мала нагоду досхочу посмакувати джерельною свіжістю її поезії, ввібрала в душу добрий дух прочитаних гостею віршів. Підготовлений працівниками краєзнавчого відділу бібліотеки захід, окрім усього іншого, став і їхньою даниною літературному краєзнавству. Адже практика зазвичай зводиться до того, що лиш імениті літератори з обласного центру вряди-годи їдуть (певна річ, виношу за дужки нинішні пандемічні часи) виступити перед поціновувачами художнього слова в райони. То чому б і талановитим письменникам з периферії, своєю чергою, не презентувати свою творчість перед іванофранківцями?

Членкиню НСПУ Н. Данилюк, запрошену івано-франківськими бібліотекарями на зустріч із читачами, радо привітав її колега по письменницькому цеху Іван Гаврилович, який і охарактеризував її самобутній поетичний стиль. Ця творча зустріч стала для пані Наталі вельми неординарною подією, своєрідним акордом, що увінчував рік її ювілею. Саме до знакової для неї дати навесні побачила світ згадана книжка «Непроминальне», про яку писав у «Галичині» журналіст і літературний критик Ігор Лазоришин. Він знає бойківчанку давно, добре обізнаний з її творчістю: як сказала гостя на зустрічі, «пан Ігор взяв під своє крило» об’єднання літературних початківців, котрі так і йменують себе: «Об’єднані словом». Члени цієї нині міжрегіональної літературної платформи збираються на свої засідання в редакції газети, і саме на одному з них колись уперше прозвучали вірші Наталі.

Поезію молодої вчительки усі сприйняли тоді вельми прихильно, відчувши у неї присутність іскри Божої, тож підтримали й надалі всіляко морально заохочували її прагнення до творчості. Про це керівниця «Об’єднаних словом» Леся Геник згадала на зустрічі, а заодно – уже в ролі головної спеціалістки департаменту культури Івано-Франківської міської ради Олександри Туєшин – вручила поетці з Перегінського Наталії Данилюк подяку за особистий вагомий внесок у літературно-мистецьке життя Івано-Франківської міської територіальної громади за підписом директорки департаменту Надії Загурської.

Поділилася своїми споминами, пов’язаними з гостею, і членкиня літературної платформи, вчителька Клубовецької гімназії Оксана Пронюк. Розповіла зокрема, як вона запросила поетку з Рожнятівщини на зустріч з учнями, й ті, ознайомлені з її другою книжкою «Кульбабова віхола», сплели з кульбаб кошичок і подарували їй. Утім, школярам, які читали поетичні книжки Наталії Данилюк, найбільше припала до душі її перша, видана 2012 року, ще зовсім тоненька збірочка «Та жінка, що навпроти у вікні…», – певно, для них ця лірична героїня віршів асоціювалася саме з їхньою авторкою…

До речі, ту збірочку-«ластівку», яка вийшла в закарпатському видавництві, допоміг Наталі підготувати до друку знаний і читачам «Галичини» поет, нині голова Закарпатської організації НСПУ Василь Кузан. Він запримітив вірші бойківчанки на інтернет-сайті «Клуб поезії» і запропонував їй таку цінну для початківця допомогу. На той час лиш у колективних авторських альманахах були надруковані добірки Наталиних поезій. Власне, її знайомство з «Об’єднаними словом» відбулося вже пізніше, і теж на сайті соціальної мережі.

– Інтернет-спілкування нам виявилося замало, – розповідає пані Наталя. – Ми «розвіртуалилися» й почали зустрічатися безпосередньо – презентувати свої творчі доробки, проводити заходи й іншого роду. Приміром, на свої засідання запрошували вже цікавих творчих особистостей – знаних літераторів, у тому числі й з інших регіонів України, в яких нам є чого повчитися. Водночас я відвідую й очолюване Любомиром Михайлівим Рожнятівське літературне об’єднання «Ґорґани», виконую обов’язки його відповідальної секретарки…

Мабуть, така у неї ментальність, така вдача: Н. Данилюк прагне бачити в людях передовсім позитивне і ні на кого не тримає в пам’яті зла, а лише добро, яке відчула від людей, котрі зустрічалися на її життєвому шляху. Я ще не чув про щось таке у колективах, де працюють члени письменницької спілки, а от у їхньому Перегінському ліцеї дирекція і профспілкова організація освітнього закладу вирішили, що найкращим дарунком для колеги до ювілею буде видана нова її поетична книжка. Посприяв у цьому Наталі Данилюк також депутат обласної ради Назарій Іванів. Отож на зустрічі в івано-франківській бібліотеці гостя висловила щиру вдячність спонсорам її книжки «Непроминальне», якоюсь мірою підсумкової для неї.

Авторку цієї, як і попередніх її збірок, безперечно, можна сміливо ототожнювати з ліричною героїнею її поезій, котра захоплена красою довкілля і не меншою мірою – високих людських почуттів. Скажімо, у вірші «Яблука рум’яні, яблука медові…» вона так сприймає святковий час другого Спаса: «День такий пресвітлий, сповнений любові, – Хоч клади на серце чи за образ?!». Лірична героїня книжки – натура високих помислів і кришталевої моральної чистоти, одухотворена: «Я шлях до мрій вимірюю по зорях І по слідах небесних колісниць» («На березі онтому…»). А про покоління, до якого належить, поетка-бойківчанка пише:

Оптимістка за натурою, вона упевнена, що ми, українці, гідно переживемо й випробування пандемією, яка нині взяла у свої лещата увесь світ:

А ще на зустрічі із шанувальниками свого поетичного таланту в Центральній міській бібліотеці гостя зізналася, що громадянської лірики раніше не писала, аж доки не відбулися криваві події на київському Майдані в лютому 2014 року, а відтак розпочалася й російсько-українська війна. Автор цих рядків витяг із «поетичної скриньки» Наталі Данилюк якраз вірш на патріотичну тему, присвячений пам’яті уродженця с. Липовиці на Рожнятівщині 23-річного бійця 128-ї гірсько-піхотної бригади, старшого лейтенанта Миколи Михайлишина, який загинув 14 липня 2015 р. у зоні проведення АТО біля Станиці Луганської, виконуючи бойове завдання. Поетка закінчує твір таким роздумом про молодих героїв – сучасних захисників України:

Працівники краєзнавчого відділу бібліотеки зробили гості і всім присутнім сюрприз: теж читали вподобані її вірші, представили мультимедійний ролик «Скарби Наталі Данилюк». Та, певно, найбільшим сюрпризом для поетки і вчительки стала зустріч через 20 років після закінчення вишу з колишньою однокурсницею Тетяною Зарецькою, яка, власне, була модераторкою того неординарного дійства.