Реформування української освітньої галузі тривають. На часі – старша школа. 2027 року на неї чекають кардинальні зміни – створення академічних ліцеїв та професійних коледжів. Тривалість навчання збільшиться до 12 років, що дасть змогу старшокласникам більш комплексно й цілеспрямовано готуватися до майбутнього фаху, або навіть уже його здобути. Втім, реформа старшої школи – це не просто збільшення терміну навчання до 12 років. Це перехід до нової філософії освіти, де ключовим є формування компетентностей, а не лише запам’ятовування інформації. Про ключові аспекти реформування, його переваги та виклики, а також інші деталі змін розмовляємо з директором Департаменту освіти і науки Івано-Франківської ОДА/ОВА Віктором КІМАКОВИЧЕМ.

– Пане Вікторе, які фундаментальні зміни передбачає реформа профільної середньої освіти?

– Важливо підкреслити, що це не реформа окремої старшої школи, а логічне продовження Нової української школи (НУШ), яка стартувала 2018 року. Діти, котрі розпочали навчання за новими стандартами у першому класі, незабаром закінчать дев’ятий клас і мають перейти до десятого. 2030-го, коли вони завершать 12 клас, зможемо говорити про її підсумки та успіх.

Ще раз наголошую: це загальна реформа української школи, яка є вимогою часу. Ми відмовляємося від радянської школи з її вихованням «гвинтиків системи», а не самостійних особистостей. Сучасний світ зазнав кардинальних змін, зокрема масового впровадження інформаційних технологій та стрімкого збільшення обсягу доступної інформації. Раніше вчитель та книжка були основними носіями знань. Той, хто мав доступ до літератури, освіти та доброго вчителя, був успішним. Це була епоха так званої знаннєвої школи. Нині ж людина, яка має смартфон у кишені або комп’ютер на столі, володіє у сотні разів більшим доступом до інформації, ніж учитель чи бібліотека. Звісно, знання залишаються важливими, ми не протиставляємо ці поняття. Нам потрібно навчити дитину знаходити, аналізувати та застосовувати інформацію на практиці.

Цей виклик стоїть перед усім світом. Країни поступово переходять від знаннєвої школи до школи компетенцій. Україна не є першопрохідцем у цьому процесі, а скоріше наздоганяє його, хоча й не надто відстає від світових лідерів.

Ще одним чинником є обсяг знань. Через те, що раніше не було доступу до смартфонів, кількість інформації, яку потрібно було запам’ятати, збільшилась, а перелік шкільних предметів розширився. Також впровадження ЗНО посприяло виникненню великого кластера репетиторства. Виникає логічне запитання: для чого ми вчимо дітей? Щоб вони окремо відвідували репетиторів?! Впровадження Нової української школи у старших класах має на меті розв’язати ці питання.

«Учень зможе змінити свій вибір предметів у кожному семестрі або навіть перейти на інший профіль. Це вимагатиме від адміністрації школи постійної гнучкості»

– Одним із ключових елементів реформи є профілізація навчання. Як буде організовано процес вибору профілю для учнів? Чи враховуватимуть їхні здібності, інтереси та плани на майбутнє?

– Звичайно. Передбачається створення профілізації навчання, щоб діти могли поглиблено вивчати предмети, потрібні для їхньої майбутньої освітньої траєкторії. Наприклад, якщо дитина планує стати медиком, вона зможе поглиблено вивчати фізику, хімію та біологію. А якщо вона хоче бути, скажімо, англійським філологом чи перекладачем, то має вчити інтегрований природничий курс, який дасть їй знання основ з хімії, біології, фізики та вивільнить час на поглиблене вивчення філології, і навпаки. Оскільки дитина вчитиме поглиблено профільний предмет, їй не буде потрібен репетитор.

Втім, вибір профілю навчання – не вирок. Поглиблено вивчаючи, наприклад, хімію, дитина має можливість обирати додаткові предмети для свого всебічного розвитку. І ми повинні створити для цього відповідні умови.

Нині багато з тих, хто виїжджає за кордон, відзначає високий рівень підготовки наших дітей у середній школі. Однак якщо порівнювати українських та іноземних випускників, то останні часто переважають через глибшу спеціалізацію у профільних дисциплінах. Прагнемо створити схожу модель.

– З одного боку, вибір предметів у старшій школі видається привабливим для учнів, адже дасть їм можливість зосередитися на тому, що потрібно для майбутньої професії. З іншого – батьки та вчителі часто висловлюють побоювання. Чим зумовлені ці страхи й чи обґрунтовані вони?

– Значну частину навчального плану становитимуть предмети на вибір. Навчальна траєкторія учня залежатиме від обраного профілю. Наприклад, якщо він обрав STEAM-профіль (математичний), у його розкладі буде багато уроків математики. Існує думка, що дитина буде перевантажена. Насправді це не так. Учень просто більше часу приділятиме математиці, замість вивчення предметів, які не знадобляться йому для освоєння майбутньої професії. Це не означає, що він взагалі не вивчатиме історію, але, наприклад, замість шести годин цього предмету буде чотири. А замість звільнених двох годин він зможе обрати німецьку, театральне мистецтво або інший предмет, який його цікавить. Загальна кількість навчальних годин зменшиться. Дитина не стане менш освіченою, вона буде добре знати історію, дуже добре розбиратиметься в математиці і їй не знадобиться репетитор.

Деякі вчителі побоюються збільшення обсягу роботи. Адже їм доведеться викладати як інтегровані, так і спеціалізовані програми. Також це створить додаткові труднощі для школи, оскільки потрібно буде складати гнучкі графіки, враховуючи те, що учень може змінити свій вибір предметів у кожному семестрі або навіть перейти на інший профіль. Це вимагатиме від адміністрації школи постійної гнучкості.

– За якими критеріями визначатимуть, які заклади стануть академічними ліцеями, а які залишаться гімназіями?

– В основі державного управління є таке поняття, як рівний доступ до якісної освіти. І не може бути так, що у громаді створено класи для поглибленого вивчення природничих дисциплін, але немає такої можливості для гуманітарних, або навпаки. Тому ці заклади освіти мають бути скрізь однаковими. Щоб забезпечити принцип рівності й доступності, академічні ліцеї матимуть однакові умови, що в Коломиї, що в Рогатині чи в Івано-Франківську.

Ми враховуємо кількість профілів та необхідну кількість учнів для поділу на групи в академічному ліцеї. Адже саме поділ на групи сприяє якіснішому вивченню предметів. Визначили мінімальну кількість учнів на одній паралелі – це 100 дітей. Тобто у 10 клас треба набирати орієнтовно 96-100 учнів і більше.

Нині в нашій області спостерігається розподіл учнів після 9 класу за принципом 50 на 50. Тобто половина дев’ятикласників обирає коледжі та професійно-технічні заклади, а інша така сама частина йде у 10 клас. Саме ці дані врахували під час моделювання мережі закладів освіти. Однак усвідомлюємо, що ситуація швидко зміниться. Адже у країнах Європейського Союзу та інших розвинених державах співвідношення інше: лише 25-35 відсотків учнів продовжують навчання в академічних ліцеях, а 65-75 обирають професійну освіту. Тобто коледжі та професійно-технічні заклади залучають більшість учнів.

– Реформа передбачає створення академічних та професійних ліцеїв. Як у зв’язку з цим зміниться мережа закладів області?

– Ми провели необхідні розрахунки, спираючись на кількість учнів, які нині навчаються у 7 класі, і спрогнозували їхню кількість на 2027-й. З огляду на ці дані розробили мережу закладів освіти, врахувавши гірський коефіцієнт, адже у гірській місцевості свої особливості: великі відстані та ускладнена логістика для учнів. Також розрахували потребу в підвезенні учнів та кількість необхідних пансіонів, визначили їхнє потенційне розташування. Словом, активно готуємося до впровадження реформи.

Плануємо створити орієнтовно 45 академічних ліцеїв та приблизно стільки ж професійних коледжів. Також в області будуть функціонувати заклади спеціалізованої освіти: спортивні, наукові, мистецькі ліцеї, тощо. Точну кількість професійних закладів назвати складно, оскільки деякі з них, маю на увазі коледжі, належать до складу вищих навчальних закладів і їхня доля залежатиме від рішень вишів та держави. Щодо професійних училищ, то нам вдалося зберегти їхню мережу, не закривши жодного, оскільки очікуємо збільшення кількості дітей. Тому працюємо над розширенням переліку професій, створенням навчально-практичних центрів та готуємо училища до прийняття більшої кількості учнів.

– Які міфи щодо цієї реформи Ви хотіли б спростувати?

– Часто чую фразу: «О, тепер села будуть вимирати». Але ж у багатьох селах 70 відсотків випускників дев’ятих класів і тепер їдуть навчатися в коледжі та училища. Тож перед місцевою владою стоїть завдання – повернути молодь назад. А зробити це можливо лише за наявності робочих місць, комфортних умов проживання та певного набору послуг. Освіта не спричиняє занепад села, це робить демографічна ситуація, тісно пов’язана з кількістю робочих місць. Завжди наводжу приклад Микуличина: до війни там щороку у перший клас ішло 90-110 дітей. Як можна закрити школу і «вбити» село за таких умов?! Ніяк. Освіта – це індикатор: якщо немає дітей, то немає й школи. Це ще один міф, який потрібно розвінчувати. У нашій області є десятки сіл без шкіл, але вони й далі існують.

– Реформа профільної освіти надзвичайно складна й масштабна, тож які основні виклики постають з її впровадженням?

– Якщо винести за дужки війну, яка є основним руйнівним чинником і прискорює багато процесів, то серйозною проблемою є демографічна ситуація. Річ у тім, що народжуваність в Україні впала вдвоє. Якщо порівняти довоєнні показники й дані за 2024 рік, то падіння становить близько 40 відсотків. І це без урахування відсотка тих, хто виїхав за кордон. Близько 10-12 відсотків учнів області тепер перебувають за межами України.

Враховуючи ці фактори, академічні ліцеї стануть потужними осередками, де навчатимуться вмотивовані діти, які чітко бачать свою освітню траєкторію у закладах вищої освіти. Філософія полягає в тому, щоб не перевантажувати учня, створити йому належні умови і щоб він був конкурентоспроможним у світі.

Ще одним викликом є стереотипне мислення: «якщо не буде школи, то не буде й села». Це упередження. Варто згадати, що 30-40 років тому багато шкіл були восьмирічними. Лише у 1990–2000 рр. відбулася хвиля відкриття 11-річок. І ми бачимо, що нині у багатьох населених пунктах у старших класах навчається по вісім-десять учнів на паралелі.

Школа – це не лише освітній заклад, а й виховний осередок, місце соціалізації, де діти вчаться працювати у команді, налагоджувати соціальні зв’язки та жити у суспільстві. У майбутніх ліцеях діти перебуватимуть у великих соціумах, великих командах, що створить кращі умови для їхнього розвитку, ніж навчання у класі з п’яти учнів. Існує міф, що у малому класі діти здобувають кращі знання. Проте дослідження PISA показують, що це не відповідає дійсності. І не варто думати, що сільські вчителі гірше готують учнів. Навпаки, вони добре працюють і готують багатьох переможців предметних олімпіад. Але закони соціуму свідчать: у великих колективах якість знань вища, оскільки є конкуренція, змагальний процес та соціалізація.

– Як гадаєте, чому реформа профільної освіти на часі і не можна почекати закінчення війни чи ще якогось сприятливішого моменту?

– Це ще один міф, що її можна відкласти. Як уже казав, наші школярі навчаються за новими програмами НУШ, які мали б органічно продовжуватися і в старших класах. То що, маємо їм сказати: «Ми не будемо вчити за новими програмами, ось вам старі підручники, чекайте закінчення війни»? Я вважаю, що це злочин. Ми повинні завершити розпочате.

– Ще один пункт реформи, який викликає у суспільстві неабиякий резонанс, – це 12-річне навчання. Як гадаєте, чому так важливо, щоб Україна все ж таки не збилася з цього курсу?

– По-перше, 12-річна система освіти запроваджена майже в усьому світі, крім росії та білорусі. Очевидно, що нам не варто опинятися в такій компанії. По-друге, 12-річне навчання дає можливість зменшити навантаження на учнів, адже програму можна розподілити на три роки, що полегшить процес засвоєння матеріалу. Важливо, що навчання у професійних коледжах також триватиме три роки. Це потрібно для повноцінної підготовки кваліфікованого робітника, надання йому відповідного диплому, як і в країнах Євросоюзу, до якого ми, переконаний, вступимо.

– У 2025/2026 навчальному році стартує пілотування цієї реформи. Які освітні заклади Прикарпаття першими її апробують?

– У нашій області наразі обрали тільки одну школу – в Бурштинській громаді. Йдеться про пілотування лише навчального компонента. Хочу всіх заспокоїти, особливо педагогів, що наступний навчальний рік мине у звичних умовах.

– На Вашу думку, у чому основні переваги та недоліки цієї реформи?

– Перевага реформи в тому, що ми прагнемо отримати конкурентоспроможного, розумного, освіченого та сучасного випускника, який знає свої цілі та рухається вперед, здобуваючи професійний фах або освіту у виші. Завдяки якісним сучасним знанням він буде конкурентоспроможним. Власне, заради цього ми це все й робимо.

Виклик полягає у необхідності усвідомити зміни: не буде так, як раніше, коли в кожному селі був 11 клас. Принцип освіти змінюється: всі школи стануть гімназіями, тобто колишніми закладами другого ступеня. Тепер учень їхатиме навчатися у 10 клас так само, як колись вирушав до технікуму чи коледжу.

Ще одним викликом є демографічна ситуація. Якщо ми не зможемо її подолати, то замість 45 ліцеїв в області буде лише 35 чи 30. І це не через те, що хтось руйнує українську освіту, а через відсутність достатньої кількості учнів, які могли б навчатися у цих закладах.

– І наостанок: коли можна буде робити перші висновки щодо успішності реформи?

– Оцінити результати реформи зможемо після того, як учні завершать повний цикл навчання з 1 по 12 клас. Лише тоді можна буде підбити підсумки. Однак проміжні результати аналізуємо щороку. Не чекаємо 12 років, а реагуємо на виявлені проблеми та вносимо корективи у процесі реалізації реформи.

У кожного з учасників освітнього процесу свої цінності. Вони різні. Для вчителів важливі знання, методика викладання, заробітна плата, професійний та педагогічний розвиток. Для батьків насамперед – це безпека дитини: чи вона нагодована, чи їй тепло, якими є її умови проживання в гуртожитку. А вже потім вони звертають увагу на навчання. Для дітей найважливішим є шкільне життя: можливість грати у футбол, цікаве навчання та наявність дружнього колективу. Тим часом у малокомплектних школах вчитель не може ефективно викладати, умови для батьків не найкращі, а учні позбавлені повноцінного шкільного життя. Тому ця реформа має принести користь.