Недавно у Центральній районній бібліотеці м. Долини відбулася презентація поетичного первістка Любові ТИМЧІЙ (Ралько) – книжки поезій «Шипшинове намисто», яка побачила світ в одному з львівських видавництв.
– Я уродженка с. Дуби на Рожнятівщині. Дитинство моє минуло в Суходолі того ж району, де мама працювала в бібліотеці, а батько – у школі. Нині живу в Долині. За спеціальністю я фізик, але працювала в банку. Свій перший вірш написала у п’ять років, а відтак творила «в шухляду». Проте своїх колег завжди вітала власними поезіями. Чотири роки тому під час зустрічі з випускниками прочитала кілька віршів своїм одногрупникам, і вони мене підштовхнули до створення книжки. І так почалося... Пригадую зустріч з директоркою бібліотеки Людмилою Фреїв. Я залишила їй кілька поезій. А згодом вона зателефонувала мені, підтримала і запросила до роботи в літстудії «Слово». Педагог і поетеса Оксана Сподар також знайшла для мене слова натхнення і взялася редагувати мої твори та підготувати до друку. Вона й автор передмови до видання. Чому «Шипшинове намисто»? Бо осінь – і надворі, і в моєму житті. А шипшина ... І красива, і колюча, і лікує. То, можливо, і моя поезія припаде комусь до душі. У книжці я торкаюся різноманітних тем нашого життя – й України, і наших захисників, і батьківських оберегів, і любові, та чи не найчастіше – рідної природи. Я ж зросла серед природи і з дитинства замилувана у її неповторність.
Стою біля плакучої верби,
Яка гілля додолу опустила,
А бачу дівчину заплакану, в журбі –
Вона своє кохання відпустила.
Іде у бій... І коник вороний
Так нетерпляче під коханим грає.
Козак цілує очі голубі
І ніжно коси довгі пригортає.
В любистку коси скупані не раз.
Він так любив у них лице ховати...
Та є наказ. Такий страшний наказ:
У бій іти, Вкраїну захищати.
І він пішов. А дівчина в журбі
Розплела коси чорні край озерця.
Чекала довго, поки у вербу
Не перейшло її дівоче серце.
І досі жде... А слізоньки її
Листочками у озеро стікають...
Ой скільки верб плакучих на землі!
Вони коханих з бою виглядають.
Вихід у світ поетичної книжки Любові Тимчій однозначно засвідчив, що на Долинщині є цікава, щира і самобутня поетеса, а її твори – надзвичайно мелодійні й насичені емоціями.
Презентація книжки, яку тепло модерувала бібліотекарка і керівниця літстудії «Слово» Марія Креховецька, стала добрим, по-домашньому затишним святом поезії. Слово Любові Тимчій звучало не лише завдяки авторському прочитанню. Мелодійну канву поезій авторки відчув Василь Андрусів – музикант і композитор, викладач Долинської школи естетичного виховання ім. М. Антоновича. Пісні на слова Любові Тимчій у його виконанні хвилювали своєю глибиною.
Як виглядає, бібліотека і літстудія, яка працює при ній, починають відігравати першу скрипку у згуртуванні письменницьких талантів Долинщини. А ще літераторам, а особливо аматорам і тим, хто поза літстудією, потрібен лідер, але не «забронзовілий» споглядач, а рушій. Нині у Долині є два члени НСПУ і відомі поети – Надія Дичка і Ярослав Савчин. Можливо, хтось із них нарешті візьме письменницьке кермо у свої руки? Зрештою, так би пасувало.
