Після двох прем’єрних робіт, приурочених святам – це автентична соборна коляда у постановці народного артиста України Ростислава Держипільського «Коляда та й плєс. … Ізпрежди віка…» та казка «Аладдін та чарівна лампа» в режисурі заслуженого артиста України Олексія Гнатковського – актори театру взялися за масштабну етапну річ.

Зокрема режисер зі столиці Андрій Приходько на 11 квітня готує прем’єру трагедії Софокла (429 р. до н. е) в перекладі Івана Франка 1894-го. Робота триває у співпраці із Мар’яною Садовською, співачкою, актрисою, композиторкою, музичною драматургинею, фольклористкою, яка вже багато років мешкає у Кьольні, і для пісенної режисури «Царя Едіпа» час від часу прилітатиме з Німеччини, шукаючи «вікна» у своєму щільному графіку.

Головний режисер театру француз Жюль Одрі починає свою третю постановку. Він працюватиме над соціальною комедією «Гоголь-кабаре» – за мотивами творів Миколи Гоголя. Досвід роботи з його текстами Жюль Одрі мав у свої студентські часи, коли поставив «Ревізора».

«Кабаре – це мальовнича форма, яка мені дуже подобається. Я вже пережив це у Франції з двома виставами, включаючи «Ревізора», якого ставив зі студентами. Гоголь – перший український автор, якого я прочитав. У цих соціальних комедіях сміх є потужною зброєю. Комедія панує в кабаре, ми їмо, сваримося, співаємо, звучить музика. Це місце, де люди зустрічаються та розповідають свої історії: як у театрі - так і у світі оповідок Гоголя. Я буду використовувати весь простір великої сцени для цього кабаре. Це стовідсотково моя естетика: комедія-фарс-меланхолія, багато-багато пісень. Це вистава про любов, дружбу і про те, як починається війна», - каже головний режисер Франківського драмтеатру Жюль Одрі.

Народний артист України Ростислав Держипільський і далі працює над своєю амбітною метою – створити шекспіріану, і береться за нове прочитання «Ромео і Джульєтти».

Театр також продовжує започатковану цього сезону традицію акторсько-режисерських лабораторій і майстер класів за участі студентів випускних курсів мистецьких ВНЗ. Курувати цю потрібну для селекції найкращих професійних кадрів справу будуть Ростислав Держипільський, Жюль Одрі та Роза Саркісян – одна з найцікавіших молодих українських режисерок, екс-режисерка Першого академічного українського театру для дітей та юнацтва у Львові, котра буквально днями за результатами відповідного конкурсу прийшла на роботу до Івано-Франківського драмтеатру.

Для старту своєї режисерської діяльності в Івано-Франківську вона обрала тему національних травм. Надважливо продовжувати для Франківського драмтеатру тему, що звучить у трилогії за творами М. Матіос – «Солодка Даруся», «Нація» і «Майже ніколи не навпаки». Роза Саркісян опрацьовувати її прагне в форматі документального театру, не лише з позиції жертви, а також із позиції свідка – «я бачив – і мовчав. Мовчу навіть сьогодні». «Бо людьми, котрі вибрали роль мовчазної жертви, дуже легко маніпулювати», - переконана режисерка, відома такими своїми роботами, як «Прекрасні, прекрасні, прекрасні часи», «Психоз», «Мій дід копав. Мій батько копав. А я не буду», «Так, мій фюрере».

Роза Саркісян, етнічна вірменка, походить з Нагорного Карабаху і ще п’ятирічною пережила жах реальної війни. Одна з її режисерських робіт - в рамках польско-українського перформативного проекту - так і називалася «Мапи страху. Мапи ідентичності».

«Театр – це як реакція на манту: в когось «почервоніло», у когось – ні. Тобто нас цікавить оця «імунна» відповідь», - ділиться думками Роза Саркісян. Свою першу постановку вона робитиме з учнями «Дитячої театральної майстерності», які вже мають добрий досвід роботи в форматі документального театру (свою прем’єрну постановку про власні тривоги, невпевненість, труднощі і велику потребу любові «Мене звати…» вони презентували 21 січня) та з акторами професійними. В основі роботи лежатиме адаптований літературний сюжет і реальні історії акторів.

До речі, за підсумками згадуваного конкурсу на роботу до Франківського драмтеатру прийшов і вже екс-«заньківчанин» Юрій Хвостенко, актор театру і кіно, відомий завсідникам театру за роллю Клавдія у неоопері Р. Держипільського «HAMLET».